Гірські дощові ліси Південно-Західних Гат (ідентифікатор WWF: IM0151) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в горах Західних Гат на південному заході Індії. Він вирізняється високим видовим різноманіттям та рівнем ендемізму.

Географія Екорегіон гірських дощових лісів Південно-Західних Гат охоплює середні висоти і високогір'я південної частини Західних Гат, розташовані на висоті понад 1000 м над рівнем моря, і простягається через території індійських штатів Карнатака, Керала і Тамілнад, паралельно західному узбережжю Індії. На більш низьких висотах екорегіон переходить у вологі листяні ліси Південно-Західних Гат. В межах екорегіону розташовані найвищі вершини Західних Гат, висотою понад 2000 м над рівнем моря. Найвищою горою екорегіону є висотою 2695 м. В екорегіоні бере початок річка Періяр, яка тече на захід і впадає в Аравійське море.

Клімат В межах екорегіону переважає вологий і спекотний тропічний клімат. Високі Західні Гати перехоплюють вологу південно-західних мусонів, які дмуть з червня по вересень, формуючи орографічні опади, які випадають на їх західних схилах. З червня по вересень в екорегіоні також дмуть північно-східні мусони. Екорегіон гірських дощових лісів Південно-Західних Гат є найвологішим екорегіоном півострова Індостан. Середньорічна кількість опадів тут перевищує 2800 мм, однак через складний і сильно розчленований рельєф в деяких частинах регіону за рік випадає понад 8000 мм опадів. Середні температури в горах є нижчими, ніж на навколишніх рівнинах, і знижуються зі збільшенням висоти.

Флора Прохолодний та вологий клімат з великою кількістю опадів призвів до формування пишних, багатоярусних вологих вічнозелених лісів. Крони дерев в цих лісах розташовані на висоті 15-20 м. Дерева рясно вкриті епіфітами, особливо різними видами орхідей. Основу лісів екорегіону складають (Cullenia exarillata), (Mesua ferrea), (Palaquium ellipticum), (Gluta travancorica) та нагеї Волліча (Nageia wallichiana). Серед інших вічнозелених дерев, що ростуть в лісах екорегіону, слід відзначити (Calophyllum austroindicum), (Garcinia rubroechinata), (Garcinia travancorica), (Diospyros barberi), (Memecylon subramanii), (Memecylon gracile), (Goniothalamus rhynchantherus) та (Monosis travancorica).

На висоті від 1900 до 2220 м над рівнем моря зустрічається мозаїка луків та шоли. — це невисокі вічнозелені ліси, підлісок яких складають густі чагарники. Серед дерев, що складають основу лісів шола, слід відзначити цейлонську лавровишню (Prunus ceylanica), (Heptapleurum racemosum), (Chionanthus ramiflorus), (Rhododendron arboreum subsp. nilagiricum), непальський барбарис (Berberis napaulensis), (Elaeocarpus recurvatus), (Ilex denticulata), (Magnolia nilagirica), (Actinodaphne bourdillonii) та різні види (Syzygium spp.). Високогірні луки екорегіону характеризуються вогнестійкими та морозостійкими травами. Серед трав, поширених на цих луках, слід відзначити (Chrysopogon nodulibarbis), (Cymbopogon flexuosus), (Arundinella ciliata), (Arundinella mesophylla), (Arundinella tuberculata), (Themeda tremula) та (Sehima nervosum).

Екорегіон вирізняється високим флористичним різноманіттям та рівнем ендемізму. В межах регіону зустрічається більше третини від всіх видів рослин, поширених в Індії, а понад половина видів дерев, що ростуть в цьому регіоні, є ендемічними. Особливо ендемізм виражений серед представників родин Діптерокарпові (Dipterocarpaceae) та Ебенові (Ebenaceae). Гори Нілґірі, розташовані в екорегіоні, є центром біорізноманіття та ендемізму. Кожні 20 років на високогірних луках гір Нілґірі розквітають сині квіти (Strobilanthes kunthiana), від яких гори отримали свою назву.

Фауна Екорегіон вирізняється багатою та різноманітною фауною. В межах екорегіону зустрічається близько 80 видів ссавців, зокрема рідкісні бенгальські тигри (Panthera tigris tigris), індійські леопарди (Panthera pardus fusca), індійські слони (Elephas maximus), гаури (Bos gaurus), гірські куони (Cuon alpinus) та ведмеді-губачі (Melursus ursinus). Також в екорегіоні зустрічаються рідкісні левохвості макаки (Macaca silenus) та нільгирійські лутунги (Semnopithecus johnii). Серед майже ендемічних ссавців, поширених в екорегіоні, слід відзначити гірських сункусів (Suncus montanus), салім-алійських криланів (Latidens salimalii), великоплямистих цивет (Viverra civettina), бурих мусангів (Paradoxurus jerdoni), нільгирійських куниць (Martes gwatkinsii), нільгірійських пальмових білок (Funambulus sublineatus) та колючих малабарок (Platacanthomys lasiurus). Ендеміками екорегіону є миші Бонхоута (Mus famulus) та нільгірійські довгохвості деревні миші (Vandeleuria nilagirica), а також дуже рідкісні нілгірійські тари (Nilgiritragus hylocrius). Ці гірські козли мешкають на високогірних луках, на висоті понад 1200 м над рівнем моря. За оцінками 2008 року їх популяція нараховувала близько 2000 особин.

В межах екорегіону зустрічається понад 310 видів птахів. Серед майже ендемічних птахів, поширених в екорегіоні, слід відзначити брунатних пінонів (Ducula cuprea), (Columba elphinstonii), малабарських токо (Ocyceros griseus), білочеревих вагабунд (Dendrocitta leucogastra), (Sholicola major), нільгирійських квічалів (Zoothera neilgherriensis), сіроголових бюльбюлів (Brachypodius priocephalus), сіроволих чагарниць (Montecincla jerdoni), сіролобих кратероп (Argya subrufa), індійських нільтав (Cyornis pallidipes), індійських мухоловок (Ficedula nigrorufa), нильгірійських мухоловок (Eumyias albicaudatus), малих нектаринок (Leptocoma minima) та малабарських папуг (Psittacula columboides). Серед ендеміків регіону слід відзначити азійських широкохвостів (Schoenicola platyurus), нільгірійських чагарниць (Montecincla cachinnans) та нільгірійських щевриків (Anthus nilghiriensis).

Високий рівень ендемізму характерний також для інших таксономічних груп. Близько 100 видів плазунів є ендеміками екорегіону, зокрема представники 8 ендемічних родів. Земноводні демонструють ще вищий рівень ендемізму: майже половина з понад 200 видів земноводних, поширених в Індії, є ендеміками екорегіону, зокрема представники 6 ендемічних родів.

Збереження Оцінка 2017 року показала, що 5998 км², або 27 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , Керала (50 км²) , Карнатака (190 км²) , Керала (97 км²) , Керала (105 км²) , Тамілнад (600 км²) , Тамілнад (290 км²) , Тамілнад , Керала (230 км²) , Тамілнад (60 км²) , Керала (260 км²) , Керала (540 км²) , Карнатака (60 км²) , Керала (40 км²) , Тамілнад (1611 км²) , Керала (300 км²) , Керала (110 км²) , Карнатака (250 км²)

Також деякі території в північній частині екорегіону входять до складу , а деякі території в його південній частині — до

Примітки

Посилання «South Western Ghats montane rain forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «South Western Ghats Montane Rainforests» — One Earth.