Копальня Аккуарезі – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
Першою права на розробку свинцево-цинкового родовища Аккуарезі отримала в 1870 році британська компанія Gonnesa Mining Ltd. Станом на початок ХХ століття її копальня видавала біля 1000 тонн продукції на рік (варто відзначити, що в ті часи було поширено звітувати про обсяги видобутих цільових мінералів, а не руди). Вилучена порода проходила через невелику механічну збагачувальну фабрику, а потім транспортувалась до розташованого менш ніж за десяток кілометрів пляжу Кала-Доместіка (в 1904-му на цій дистанції почала діяти перша в історії Сардинії електрифікована колія). В Кала-Доместіка руду вантажили на вітрильні човни для доставки до Карлофорте (на острові Сан-П’єтро біля південно-західного завершення Сардинії), де відбувалась передача на великі судна.
У 1930 році рудник придбала бельгійська компанія Vieille Montagne, що вже володіла розташованими південніше копальнями Масуа та Монтекані. Під час Другої світової війни, під час якої Бельгія та Італія опинились по різні сторони, активи Vieille Montagne передали компанії Società Anonima Piombo E Zinco (SAPEZ) – дочірній структурі державної компанії Azienda Minerali Metallici Italiani (AMMI). Такий стан справ зберігся й після поразки Італії, проте Vieille Montagne отримала частину акцій SAPEZ. В 1954-му остання була поглинута AMMI, що також викупила належні бельгійцям акції.
Найбільшим рудним тілом родовища було Маркс, розробка якого велась в діапазоні висот від +323 метра НРМ до -90 метрів НРМ. Доступ до виробіток забезпечував транспортний ухил «Сан-Марко» довжиною біля одного кілометра з порталом на позначці +318 метрів НРМ.
В першій половині 1960-х років з метою оптимізації витрат реалізували проєкт спорудження транспортного тунелю «Орнелла». Його північна гілка починалась на Аккуарезі, проходила повз Монтекані (в подальшому вона також була підключена до «Орнелли») та досягала Масуа, збагачувальна фабрика якої стала центральною для оточуючих рудників. З урахуванням південної гілки, що обслуговувала копальню Небіда, загальна довжина «Орнелли» досягнула 12 кілометрів.
З 1968 по 1985 рік відпрацьовані ділянки рудника Аккуарезі використовували для захоронення відходів флотації збагачувальної фабрики Масуа.
У 1979-му під час чергової реорганізації гірничого сектору Італії, який переживав важкі часи, AMMI була поглинута компанією Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni, а в 1986-му Eni відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). В 1993-му SIM передала останні діючі рудники, серед яких був і Аккуарезі, компанії Miniere Iglesienti, а до кінця ХХ століття всі копальні району закрились.
Примітки