Копальня Монтекані – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
Видобуток на ділянці Монтекані почався у 1867-му, при цьому за період по 1869 рік вдалось вилучити 5 тисяч тонн цинкового мінералу каламіну.
В 1888-му копальню придбала бельгійська компанія Vieille Montagne, що мала ліцензію на видобуток тут цинку та свинцю.
У 1922-му Vieille Montagne встановила контроль над розташованою трохи південніше великою копальнею Масуа, що дозволило в 1923 році прокласти до неї сполучувальний тунель «Ланусей» довжиною 0,9 кілометра. На цей час через виснаження запасів Масуа вже відчувала дефіцит руди, тому поставки продукції з Монтекані дозволяли дозавантажити її збагачувальну фабрику та споруджений в цей період причальний комплекс Порто-Флавія (до того протягом десятиліть руду відправляли вітрильними човнами до Карлофорте на острові Сан-П’єтро біля південно-західного завершення Сардинії для перевантаження на великі судна). Для руху вагонеток по тунелю спершу використовувалась кінська тяга, а потім «Ланусей» електрифікували.
В часи Другої світової війни, коли Бельгія та Італія опинились по різні сторони, активи Vieille Montagne передали компанії Società Anonima Piombo E Zinco (SAPEZ) – дочірній структурі державної компанії Azienda Minerali Metallici Italiani (AMMI). Такий стан справ зберігся й після поразки Італії, проте Vieille Montagne отримала частину акцій SAPEZ. В 1954-му остання була поглинута AMMI, що також викупила належні бельгійцям акції.
Наприкінці 1960-х років Монтекані під’єднали до тунелю «Орнелла», спорудженого для транспортування продукції з рудника Аккуарезі (розташований на північ від Монтекані) до Масуа. Можливо відзначити, що з урахуванням південної гілки до копальні Небіда загальна довжина «Орнелла» досягнула 12 кілометрів.
У 1979-му під час чергової реорганізації гірничого сектору Італії, який переживав важкі часи, AMMI була поглинута компанією Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni, а в 1986-му Eni відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). Втім, криза тривала і всі копальні району закрились до кінця ХХ століття.
Примітки