Валерія Орестівна Гассельбрінк (до шлюбу Габель, 1881, , Іркутська губернія, Російська імперія — 27 жовтня 1970, Харків, Українська РСР, СРСР) — російська, радянська та українська бібліотечна діячка.

Народилася в сім'ї революціонерів-народників. У 1900—1929 роках працювала в Харківській громадській бібліотеці. З 1931 року жила в Західному Сибіру, куди її чоловік був засланий на примусове поселення за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. У засланні працювала бібліотекаркою у робочому селищі Голишманове, у 1944—1949 роках завідувала районною бібліотекою. Після смерті чоловіка 1952 року повернулася до Харкова, де проживала з рідними сестрами.

Життєпис

Походження Валерія Габель народилася в 1881 році в Іркутської губернії. Її батьками були революціонери-народники польського походження Орест-Октовіан Мартинович Габель та Августина Станіславівна Синькевич. Після невдалої спроби організувати втечу політичних в'язнів Сергія Ковалика та Порфирія Войнаральського, подружжя було схоплено. Згодом Ореста було засуджено до заслання в Західний Сибір, його дружина добровільно поїхала за ним.

Валерія була третьою дитиною в родині та другою, яка народилася на засланні. Окрім неї у подружжя було п'ять дітей: син Юрій (1891—1949), який став ученим-хіміком, і чотири дочки: Людмила (1876—1967), Олена (1879—?), Марія (1886—1923) та Маргарита (1893—1981). Хрещеним батьком Валерії був земський лікар Дмитро Синельников, батько фізика Кирила Синельникова, а хрещеною матір'ю дружина польського революціонера Сигізмунда Познанського.

Харківський період

У 1887 році термін заслання Ореста Габеля закінчився, і вся родина переїхала до Харкова, де мешкав їх родич, бухалтер Станіслав Габель. У Харкові Валерія закінчила третю жіночу гімназію. У юнацькі роки вона захоплювалася творчістю Семена Надсона та Петра Якубовича. 1900 року почала працювати у Харківській громадській бібліотеці, де вела облік підписників. Водночас займалася розвитком філіальних відділень бібліотеки, перебуваючи членом відповідного комітету. За припущенням дослідника В. Є. Мамона, вона, ймовірно, здобула вищу освіту, але при цьому ні навчальний заклад, ні рік закінчення на сьогодні невідомі. На початку 1900-х років Габель одружилася з Християном-Альбертом Гассельбрінком, інженером за освітою, який також безоплатно працював у філіальних відділеннях Харківської громадської бібліотеки.

Під час революції 1905 року Валерія Гассельбрінк займалася поширенням забороненої літератури серед читачів Харківської громадської бібліотеки. У 1907 році стала членом бібліотеки, а у 1918 році була обрана кандидатом у члени правління бібліотеки. Після Жовтневої революції та встановлення радянської влади з подальшою реорганізацією Харківської бібліотеки з громадської в державну, продовжила працювати в ній. Протягом 1926—1927 років очолювала відділ іноземної літератури. У 1926 році разом із директоркою бібліотеки Наталією Іванівною Чепігою була відправлена у відрядження до Німеччини для «ознайомлення зі станом бібліотечної справи та новою книжковою продукцією». Під час відрядження вона відвідала бібліотеки Берліна, Лейпцига та Мюнхена. За підсумками поїздки підготувала спільно з Чепігою курс лекцій про німецькі бібліотеки для харківської бібліотечної спільноти.

Засудження чоловіка та життя в Сибіру У 1929 році чоловіка перевели працювати до Коломенського машинобудівного заводу. Вона вирушила разом з ним на нове місце проживання, залишивши основну роботу. Відомо, що наприкінці 1930 року Валерія Гассельбрінк проживала в селі Боброве при вузловій станції Голутвіно, мала статус домогосподарки та інваліда праці. В останні дні грудня того ж року чоловік був заарештований та звинувачений у контрреволюційній діяльності, згодом був засуджений до трьох років поселення. У 1931 році його достроково звільнили та відправили на поселення в робітниче селище Голишманово Тюменської області. Дружина виїхала з ним і спромоглася влаштуватися на роботу в місцеву бібліотеку. У 1936 році до свята 8 березня її праця була відзначена «грамотою ударника». 20 листопада 1944 року вона стала завідувачкою районної бібліотеки Голишманівського району. Після чотирьох років діяльності на цій посаді Гассельбрінк отримала почесну грамоту обласного відділення культурної освіти. Станом на 1944 рік, Валерія окрім 44 роки бібліотечного стажу мала ще 10 років педагогічного стану, але невідомо в яких установах вона викладала.

У листопаді 1949 року Валерія Гассельбрінк почала працювати бібліотекаркою у місцевій середній школі. На початку вересня 1951 року її звільнили (В. Є. Мамон пов'язує це з «боротьбою проти космополітів»), але вже в перші місяці 1952 вона домоглася відновлення на роботі, вигравши два суди. У серпні того ж року помер її чоловік, а через місяць вона звільнилася «за власним бажанням».

Повернення до Харкова Після звільнення повернулася до Харкова. Жила разом із сестрами Людмилою та Маргаритою у Будинку спеціалістів. В 1959 вона почала писати мемуари, які не були закінчені. У 1960 році Валерія вела листування з Військовим комісаріатом щодо реабілітації Альберта Гассельбрінка і намагалася повернути речі вилучені у неї при арешті чоловіка. Їй було повідомлено, що чоловік вже реабілітований, а особисті речі втрачені. Померла у Харкові 27 жовтня 1970 року від атеросклерозу мозку, місце поховання невідоме.

В архівному фонді Маргарити Габель у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка зберігається кілька праць Валерії Гассельбрінк. В доповіді «» вона описала повну історію філіальних відділень. Дослідниця Софія Шоломова охарактеризувала документи за авторством Валерії, як «цікаві спомини про культурне життя Харкова … на початку XX сторіччя».

Примітки

Література