Людмила Орестівна Габель (грудень 1876, Санкт-Петербург — 10 квітня 1967, Харків) — бібліотекарка, громадська діячка та юристка, учасниця бібліотечного й жіночого руху в Харкові кінця XIX — початку XX століття. Працівниця Харківської громадської бібліотеки, співробітниця Комітету з влаштування сільських бібліотек і Книжкової комісії Харківського товариства поширення у народі грамотності, де займалася організацією мережі народних книгозбірень і забезпеченням їх книжками.

У 1904 році стала однією з перших жінок, допущених до навчання на юридичному факультеті Імператорського Харківського університету (закінчила 1912), працювала у сфері патронату над неповнолітніми та організувала бібліотеку при дитячому суді Харкова. У 1950 році підготувала спогади про діяльність Комітету; рукописи та листування, пов'язані з цими матеріалами, зберігаються в архівному фонді Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка.

Життєпис

Походження

Людмила Габель була першою дитиною у родині революціонерів-народників — Ореста Мартиновича та Августини Станіславівни Габель, поляків за походженням. У 1876 році подружжя було заарештоване у зв'язку зі справою про підготовку втечі політичних в'язнів Сергія Ковалика та Порфирія Войнаральського. На момент арешту Августина Станіславівна була при надії й народила дочку в грудні 1876 року у . Після погіршення стану матері її з дитиною перевели до лазарету, пізніше Людмилу передали на виховання до тітки — Олени Лінбек, дружини стоматолога Самуїла Лінбека. Августину Габель звільнили з-під арешту через пів року, завдяки знайомству Олени Лінбек із юристом Анатолієм Коні. Після засудження Ореста Габеля на вислання до Західного Сибіру Августина Габель вирушила за чоловіком; у середині 1878 року вона поїхала до Балаганська разом із донькою. Людмила Габель прожила у Сибіру до 1887 року, коли термін заслання батька закінчився і родина переселилася до Харкова. Окрім Людмили, у подружжя Габелів було ще 5 дітей: дочки Олена (1879—?), Валерія (1881—1970), Марія (1886—1923), Маргарита (1893—1981) та син Юрій (1891—1949). Батьки й більшість дітей працювали у бібліотечній сфері. Середню освіту Людмила Габель здобула у Другій харківській жіночій гімназії, з отриманням звання домашньої наставниці. Також здобула музичну освіту під керівництвом Іллі Слатіна у Харківському музичному училищі.

Бібліотечна діяльність

У 1890-х роках, подібно батькам, долучилася до бібліотечного руху Харкова. У 1894 році стала членом Харківської громадської бібліотеки та брала активну участь у її діяльності. Протягом 1902—1903 років разом із сестрою Валерією вела статистичний облік підписників бібліотеки. На загальних зборах 1908—1909 років виступала в дискусіях про роботу бібліотеки та публічно захищала права безоплатних працівниць. У промові на зборах 24 січня 1909 року наголошувала, що обов'язки бібліотекарок мають стосуватися обслуговування читачів, а не контролю за відвідувачами.

Людмила Габель брала активну участь у діяльності Комітету з влаштування сільських бібліотек Харківського товариства грамотності. З 1898 року вона була членкинею та працівницею цього комітету, а також членкинею його Книжкової комісії. Її робота включала листування, прийом відвідувачів і інструктаж тих, хто цікавився технікою організації сільських книгозбірень та комплектуванням фондів. Разом з іншими членами комітету докладала багато зусиль щодо відкриття нових бібліотек у межах Харківської губернії.

З юнацьких років Людмила захоплювалася революційними ідеями. 1901 року була вперше заарештована. Її підозрювали у причетності до Харківської групи соціалістів-революціонерів. Проводився обшук, який не виявив у Людмили забороненої літератури. Однак через зв'язки зі столичними революційними колами її відвезли до Санкт-Петербурга для проведення слідчих дій. Після повернення до Харкова за нею був встановлений особливий нагляд, який тривав з 5 червня до 13 вересня 1901 року. Протягом цього періоду Людмила жила в Харкові та Люботині.

У вересні 1904 року вона звернулася із проханням до попечителя Харківського навчального округу Михайла Алексеєнка про клопотання перед Міністерством народної просвіти для допуску до слухання лекцій на юридичному факультеті Імператорського Харківського університету. Прохання було схвалене, і вона разом з дворянкою Домбровською стали першими жінками, які навчалися на юридичному факультеті Харківського університету.

Взяла активну участь у Революції 1905 року, разом з сестрою Марією була членкинею бойової дружини В. О. Талаєва. Разом з колегами по товариству грамотності, Віктором Раппом і Любов'ю Григорович, брала участь у грудневому мітингу 1905 року, під час якого революціонер Артем повів натовп на невдалу спробу зняти поліцейську облогу з заводу Гельферіх-Саде, щоб визволити повсталих робітників.

Взимку 1907 року за наказом генерал-губернатора книжковий склад Комітету було опечатано. На той час там зберігалося багато забороненої літератури. Разом з завідуючою книжкового складу, Любов'ю Григорович, Людмилі вдалося потрапити всередину не порушивши печатки та винести заборонену літературу. Бібліотекаркам довелося розшивати поштові посилки, вилучати заборонені книжки, замінювати їх на дозволені й знову зашивати пакунки. Закриття складу на пів року і нові обмеження у роботі бібліотек дуже ускладнили роботу комітету і на початку 1910 року він був закритий, а Людмилу й інших співробітників заарештували за обвинуваченням у розповсюдженні революційної літератури. 8 березня 1910 року вона була звільнена з тюрми під заставу у 3000 карбованців. Тоді ж за нею був встановлений негласний нагляд, який тривав до остаточного рішення суду 29 березня 1912 року. У суді обвинувачення представляв товариш прокурора Олександр Гейденрейх, а захист Людмили проводив присяжний повірений Леонід Таубер. Члени комітету були виправдані через брак доказів. Частина харківської публіки влаштувала овації підсудним, коли вони з'явилися у коридорі суду після оголошення рішення.

Юридична діяльність

Після виправдання Людмила активно долучилася до феміністичного руху міста. 19 листопада 1911 року брала участь у зборах харківських жінок-юристок, де обговорювали захист професійних прав жінок із вищою освітою та плани створення харківського відділу . Наступного року відділ був зареєстрований за адресою вулиця Підгорна 14, у квартирі Людмили Габель. Активістки планували створити юридичне бюро для надання правової допомоги працюючим жінкам.

У травні 1912 року Людмила Габель успішно закінчила навчання; разом із нею дипломи отримали також ще п'ять жінок-юристок. 3 листопада 1912 року випускниці юридичного факультету взяли участь на зборах Харківського товариства взаємодопомоги трудящих жінок. Людмила Габель виступила з доповіддю, в якій запропонувала створити бюро для надання юридичної допомоги членкиням товариства. Збори підтримали ініціативу й постановили створити комісію для складання інструкції для бюро.

Тієї ж осені Людмила почала цікавитися питаннями дитячої злочинності та практиками опіки над неповнолітніми. 16 листопада 1912 року її обрали членом правління новоствореного Харківського товариства патронату над неповнолітніми; згодом вона стала секретаркою товариства. Товариство опікувалося неповнолітніми, які потрапляли під слідство й суд, а також допомагало тим, кого звільняли або виправдовували, зокрема через влаштування до притулків, організацію навчання та пошук праці. У структурі товариства діяли виховно-реміснича школа, гуртожиток, бюро праці та два притулки — для хлопців і для дівчат.

Навесні 1913 року Габель почала працювати безоплатною піклувальницею при дитячому суді Харкова. Вона зазначала, що на посаді секретаря патронату трималася осторонь безпосередніх судових справ, а в перші місяці роботи піклувальницею не встигла ознайомитися з усіма порядками суду. Улітку 1913 року Габель увійшла до складу харківської делегації на Першому міжнародному конгресі з питань захисту дітей у Брюсселі. У поїздці вона перебувала разом із головою патронату, мировим суддею Е. Ф. Файстом, та його дружиною М. В. Файст, опікувачкою притулку для дівчат на Журавлівці. Восени 1913 року Людмила Габель організувала бібліотеку при камері суду та брала участь у підготовці й проведенні заходів для неповнолітніх ув'язнених, зокрема до Дня незабудки. Зі збільшенням часу перебування в установі вона дедалі частіше стикалася з практиками, які оцінювала як жорстоке поводження з дітьми та неприйнятні дисциплінарні заходи щодо неповнолітніх.

Внаслідок конфлікту між головою патронату Е. Ф. Файстом та Людмилою, остання покинула дитячий суд у середині жовтня 1913 року. Після цього працівники суду опублікували в газеті «Утро» лист, у якому звинуватили неназваних критиків у наклепі. У відповідь Людмила Габель надрукувала власного листа, де пояснила мотиви та виклала свою позицію. Її підтримали представники харківської інтелігенції, зокрема присяжний повірений Микола Познанський. У пресі з'явилися публікації, що засуджували практики суду та підкреслювали різницю у ставленні до виховання дітей у різних сторін конфліктів.

Радянська доба У радянський час працювала в Українській республіканській спілці споживчих товариств («Укркоопспілка») та Всесоюзній конторі пропозиції та попиту («Союзпредспрос»), де намагалася поєднувати роботу з громадською діяльністю. Після Другої світової війни оселилася у Будинку спеціалістів, де мешкала з молодшими сестрами, Валерією та Маргаритою. У 1950 році, на прохання бібліографа Михайла Слуховського, написала спогади про діяльність Комітету сільських бібліотек Харківського товариства поширення у народі грамотності. Ці спогади отримали схвальні відгуки на засіданні Комісії з історії бібліотечної справи при Інституті теорії та історії педагогіки Академії педагогічних наук РРФСР. Людмилі запропонували продовжити працю над бібліотечною історією, зокрема написати про діяльність міських безплатних бібліотек Харкова. В архівному фонді Маргарити Габель у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка зберігаються спогади Людмили Габель про Комітет сільських бібліотек та її листування із Михайлом Слуховським.

Померла Людмила Орестівна Габель 10 квітня 1967 року у Харкові. Місце поховання невідоме.

Особистість Існує суперечлива інформація щодо віросповідання Людмили Габель. У наглядових документах 1901 року вказано, що вона лютеранка, а у документах 1910 року — католичка. Проте її молодша сестра Маргарита Габель у своїх спогадах писала, що дітей у родині виховували атеїстами.

У юнацькі роки улюбленими поетами Людмили Габель були Семен Надсон і Петро Якубович. У зрілі роки була затятою театралкою та поціновувачкою оперного співака Бориса Гмирі.

Коментарі

Примітки

Література