«Криниця для спраглих» — український радянський сюрреалістичний художній фільм, дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Стрічку знято 1965 року, але покладено «на полицю» і вперше показано 1987 року.
Фільм присвячується пам'яті народного артиста СРСР Дмитра Мілютенка. Він складається з п'яти частин і є майже німою стрічкою з мінімалістичним використанням звуку.
Ця стрічка — метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами.
Займає 21-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Сюжет У повоєнному селі живе старий Левко Сердюк. Він доглядає за криницею, якою користуються односельчани, проте вони не цінують праці Левка, насміхаються з нього. Його дружина померла, один син загинув на війні, решта нащадків цураються Левка, живучи в місті. В той же час у давній сільський уклад життя вторгається техніка. В буденних сценах з'являються опори ліній електропередач, залізний вітряк, літак у небі й таке інше.
Левко пригадує смерть дружини, відправку сина на війну, встановлення в селі пам'ятника солдату. Він викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити. Руйнується рід, Левко готується до своєї смерті, майструючи домовину.
Наприкінці проте з'являється надія на безсмертя людського духу: має народитися Левків онук, син його загиблого сина-пілота, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах — дерево життя та безсмертя, біля якої сідає дружина його сина.
Заборона Одразу після завершення, фільм заборонено постановою ЦК Комуністичної партії України. У Постанові № 3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про хиби в роботі є фраза:
Як наслідок цієї заборони, в радянському кіно було виник скепсис щодо самого методу метафоричності та притчевості.
Вперше фільм показано в листопаді 1987 року на фестивалі українського кіно, який проводив кіноклуб «Восхождение», м. Запоріжжя.
Актори Дмитро Мілютенко (Левко Сердюк) Лариса Кадочникова (Соломія) Феодосія Литвиненко (бабця Чорнуха) Ніна Алісова (Параска) Джемма Фірсова (Марія, невістка) Іван Костюченко (син Сидір) Євген Балієв (син Максим) Юрій Мажуга (Петро, зять) Олена Коваленко (Наталка, дочка) Костянтин Єршов (Артем, чоловік Наталки) Наталія Міщенко (Настя) Володимир Лемпорт Микола Сіліс Григорій Басенко (льотчик) Сашко Вєніков (немає в титрах)
Знімальна група Сценарист: Іван Драч Режисер-постановник: Юрій Іллєнко Оператори-постановники: Юрій Іллєнко, Володимир Давидов Художники: Петро Максименко, Анатолій Мамонтов Костюми: Н. Кибальчич Гример: Яків Грінберг Композитор: Леонід Грабовський Звукооператор: Ніна Авраменко Режисер: Л. Колесник Оператор: Фелікс Ржешутек Монтажер: Наталія Пищикова Редактор: Олександр Сизоненко Асистенти: оператора: М. Бердичевський художника: С. Бржестовський асистенти-практиканти: Юлій Слупський, Ю. Хоменко пом. режисера: Л. Кустова Комбіновані зйомки: оператор: Г. Сигалов художник: Володимир Цирлін Директор картини: Давид Яновер
Технічні особливості Фільм знятий на плівку «Нікрон» і має одне з найбільш контрастних зображень в історії українського кіно.
Критика Критики схвалюють фільм за простоту, чорно-білу кінематографію та її композицію, а також новаторський мінімалістичний звук. Водночас відзначають, що фільм призначений для вузької авдиторіїA Spring for the Thirsty (1965) — Concise Cinema, 25.06.2011..
Так, американський журнал «TV Guide» оцінив фільм на 3,5 зірки із чотирьох, і в його огляді стрічки йдетьсяReview: A Spring For The Thirsty — TV Guide.:
Натомість, Адам Кук у своєму блозі «Concise Cinema» оцінив фільм на п'ять із десяти зазначивши: — за його словами, фільм «не промовив до нього» попри наявність разючих епізодів та технічних переваг.
Володимир Войтенко в газеті «День» пояснював зміст фільму:Віра Сивачук у «Суспільному» охарактеризувала «Криницю для спраглих» як «кінопритчу», зазначивши, що в ній відображено вічну тему відчуження:
Примітки
Література
«Поетичне кіно: заборонена школа», «АртЕк», Редакція журналу «Кіно-Театр», Київ 2001. ISBN 966-505-068-0.
Посилання
Криниця для спраглих — Кінопритча / Режисер Юрій Іллєнко // 1965 // ВІДЕО Марко Роберт Стех «Очима культури» № 49. Про кінорежисера Юрія Іллєнка Кіноколо