Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, село Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР, СРСР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 до 28 лютого 1992). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис Народився 17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів. Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Виключено через творчі та політичні погляди, у вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші. У 1959 вступив до КПРС. В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих «дітей відлиги» стає впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв'язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов'язано з КДБ.

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Особисте життя За життя Іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв'ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання — писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їхній батько загинув на фронті.

Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім'я ( 1946)Чем запомнился и каким был Иван Драч. Биография // glavred, 19 июня 2018, 14:18. У подружжя народилось двоє дітей — син Максим ( 1965) та донька Мар'яна ( 1972). Діти створили власні сім'ї, подарувавши батькам онуків. Син не пережив батька, загинув 2009 рокуЯк загинув син Івана Драча // unian, 10:59, 23.07.09Драч: Коли я почав дошукуватися до причин смерті сина, на мене наїхала машина, а потім підійшов амбал із ножем // інтерв'ю Дмитру Гордону, gordonua, 6 липня, 2017 21.00.

Творчість Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Нагороди та звання 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона» 1983 — Державна премія СРСР 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межамиУказ Президента України № 952/96 від 16 жовтня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“» 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності УкраїниУказ Президента України № 697/2001 від 21 серпня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ» 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократіїУказ Президента України № 705/2006 від 19 серпня 2006 року «Про присвоєння І. Драчу звання Герой України» 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» 2 вересня 2011 — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка. 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність 2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України». 6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель. Поет представлений у треках «Народний Рух України» і «Приходь у КТМ» в альбомі й виставі «Ребелія» (2025).

Творча бібліографія

Літературна творчість Поезії Соняшник (1962). Протуберанці серця (1965). Дихаю Леніним (1965). Балади буднів (1967). Ленініада (1967). Поезії (1967). До джерел (1972). Корінь і крона (1974). Київське небо (1976). Дума про вчителя (драматична поема, 1977). Сонячний фенікс (1978). Сонце і слово (1978). Американський зошит (1980). Січнева балада 1924 року (1980). Шабля і хустина (1981). Драматичні поеми (1982). Київський оберіг (1983). Соняшник (1985). Теліжинці (1985). Храм сонця (1988). «Чорнобильська мадонна» (1988) Противні строфи (2004Каталог . Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. / 2005Каталог . Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.).

Інше Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983). Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60). Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997). Драч, І. Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч; упорядкування, вступ. ст. і комент. В. Брюґґена. — Х.: Фоліо, 2012. — 380 с.

Зібрання творів Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986. Твори у 3 томах. Київ: Фенікс. 2010Перелік документів до книжкової виставки до 80 — річчя від дня народження І. Ф. Драча (1936), українського поета, громадського діяча, Героя України // НПБУ, 2016 Т. 1 : Вірші та поеми // [передм. І. Дзюби ; післямова Д. Павличка ; іл. В. Перевальського], 2010. 335 с. Т. 2 : Кіноповісті // [передм. Юрія Іллєнка], 2010. 388 с. Т. 3 : Статті та есеї // [передм. В. Брюґґена ; післямова М. Жулинського], 2010. 541 с.

Переклади іншими мовами