Османсько-перська війна — конфлікт між силами імперії Сефевідів і силами Османської імперії з 1730 по 1735 рік. Після того, як Османська імперія не змогла втримати афганських загарбників Гільзаї на перському троні, османські володіння в західній Персії, які були надані їм династією Хотакі, опинилися під загрозою повторного включення до нової відродженої Перської імперії. Талановитий полководець Сефевідів Надер-шах поставив османам ультиматум про відступ, який вони вирішили проігнорувати. Послідувала низка кампаній, у яких кожна сторона здобувала перевагу в серії бурхливих подій, які тривали півдесятиліття. Нарешті, перемога персів під Єгвардом змусила османів просити про мир і визнати територіальну цілісність Персії та гегемонію Персії над Кавказом.
Події Навесні 1730 року Надер напав на османів і повернув собі більшу частину території, втраченої під час розпаду імперії Сефевідів наприкінці 1720-х років. Афганці Абдалі, які були підкорені в попередній кампанії, повстали та взяли в облогу Мешхед, змусивши Надера призупинити свою кампанію та врятувати свого брата Ебрагіма, який опинився у пастці в Мешхеді. Надеру знадобилося чотирнадцять місяців, щоб перемогти афганців Абдалі, які чинили запеклий опір.
Відносини між Надером і шахом Тахмаспом погіршилися, оскільки останній почав заздрити військовим успіхам свого генерала. У той час як Надер був відсутній на сході, Тахмасп намагався самоствердитися, почавши безрозсудну кампанію, щоб повернути Єреван. Зрештою він втратив усі нещодавні надбання Надера на користь османів і підписав договір про передачу Грузії та Вірменії в обмін на Тебриз. Надер побачив, що настав момент скинути Тахмаспа. Він денонсував договір, шукаючи народної підтримки для війни проти османів. В Ісфахані Надер напоїв Тахмаспа, а потім показав його придворним, запитуючи, чи людина в такому стані придатна правити. У 1732 році він змусив Тахмаспа зректися престолу на користь маленького сина шаха Аббаса III, регентом якого став Надер.
Надер вирішив повернути територію у Вірменії та Грузії, захопивши османський Багдад, а потім запропонувавши його в обмін на втрачені провінції, але його план пішов невдало, коли його армія була розбита османським генералом Топалом Осман-паша поблизу міста в 1733 році. Надер вирішив, що йому потрібно якнайшвидше відновити ініціативу, щоб зберегти свою позицію, оскільки в Персії вже спалахували повстання. Він знову зіткнувся з Топалом в бою, переміг і вбив його. Потім він взяв Гянджу в облогу, заробивши союз з Росією проти османів. Надер здобув велику перемогу над переважаючими османськими силами в битві при Єгварді, і до літа 1735 року Вірменія та Грузія знову були під його контролем. У березні 1735 року він підписав договір з росіянами в Гянджі, за яким останні погодилися вивести всі свої війська з території Персії.Elton L. Daniel, «The History of Iran» (Greenwood Press 2000) p.94Lawrence Lockhart Nadir Shah (London, 1938)
Наслідки Успіх кампаній Надера був таким, що його престиж допоміг йому завоювати вірність перських еліт і він скористався можливістю повалити Сефевідів і заснувати власну, династію Афшаридів. Наступна кампанія Надера привела його до Кандагару, де він раз і назавжди скинув правлячу династію Хотакі племені Гільзаї, перш ніж продовжити вторгнення в Індію. Надер також розпочав свій перший похід проти лезгів під час персидсько-османської війни 1730—1735 років.
Примітки