Баллата (, від ballare танцювати) — поетична та музична форма в Італії XIII — початку XV століть, один з найхарактерніших жанрів періоду Ars nova ліричного змісту (нерідко з жартівливим і повчальним відтінком).
Коротка характеристика У XIII і першій половині XIV століть баллата — одноголосна (, , багато анонімних баллат у рукописному північноіталійського походження, серед них знаменита Amor mi fa cantar a la Francesca), з 2-ї половини XIV століття — багатоголосна танцювальна пісня. Баллату вважають прямою спадкоємицею французького віреле. Найвизначніші зразки музичної баллати створив композитор (він же, ймовірно, був автором віршів). Серед інших авторів баллат — молодші сучасники та найближчі послідовники Ландіні: , , , .
Поетична форма: рипреса (ripresa, приспів) + станца (stanza, заспів) + повтор рипреси. Станца, своєю чергою, ділиться на дві п'єди (pieda, стопа) і вольту (volta, поворот). Метрична структура рипреси та вольти однакова, структура п'єд інша. Кількість віршів у рипресі (вольті) варіюється від 1 до 4 (частіше 3), в п'єдах зазвичай по 2 вірші. Форма з однорядковою рипресою в сучасних джерелах називали ballata minima, з дворядковою — ballata minore, з трирядковою — ballata mezzana, з чотирирядковою — ballata grande. Зустрічаються баллати і з декількома станцами, при цьому рипреса звучить на початку, наприкінці і між усіма станцами, тобто рипреса+станца 1+рипреса+станца 2+рипреса.
Музична форма: два розділи (частини), як правило, з варіюванням музичних закінчень у другому розділі (рідше без такого варіювання), з так званими відкритою і закритою каденціями.
Наприклад, текстомузична форма 3-голосної баллати Non avrà ma' pietà Ландіні така: рипреса п'єда 1 п'єда 2 вольта ріпреса (повтор) текст a11b7b11 c11d11 c11d11 a11b7b11 a11b7b11 музика A B1 B2 A A Примітки до таблиці. Латинські малі літери вказують рими, підрядкові цифри поруч із ними — кількість складів у вірші. Латинські великі літери позначають музичні розділи. B1 і B2 — надрядкові цифри вказують на різні закінчення (відкрита і закрита каденції) музичних «півстроф».
Якщо баллата містить кілька «метастроф» (станца + рипреса), то вся послідовність музики та структури тексту (метрики та римування) у наступних «метастрофах» точно повторюєтьсяУ роботах філологів і літературознавців строфою називають недиференційовано всю послідовність віршів, від початку до точного повторення у наступній строфі. Така номенклатура, правильна стосовно автономних віршованих форм, нехтує специфіку текстомузичної форми. Співвідношення відкритої та закритої каденцій у музиці явно вказує на взаємоузгодженість віршованих розділів, які мають трактуватися (через музику) як «півстрофи». На це вказує і термінологія: невипадково парну опозицію цих віршів у рукописах називають єдиним словом piedi. Структурне значення каденції наприкінці п'єд (другої п'єди) можна порівняти з каденцією наприкінці репризи (вольти) завдяки її використанню як рефрену. Таким чином, якщо (як це стандартно роблять філологи) називати сукупність віршів баллати однією строфою, структурна тонкість текстомузичної форми, що спостерігається у взаємодії вірша та музики, зникає..
Рецепція У XV столітті баллата вийшла зі вжитку в музиці (останні зразки італійських баллат писали франко-фламандські композитори , Гійом Дюфаї та , що жили в Італії), але, як і раніше, була популярною в поезії (, Лоренцо Медічі, Анджело Поліціано). Після тривалого забуття поетична баллата ожила в ХІХ столітті, у творчості італійських поетів Габріеле д'Аннунціо та Джозуе Кардуччі.
Примітки
Література Ballata // Enciclopedia della musica. Vol. 1. Milano: Rizzoli Ricordi, 1972, p. 220—221. Suchla B.R. Studien zur Provenienz der Trecento-Ballata. Göttingen, 1976 Baumann D. Die dreistimmige italienische Lied-Satztechnik im Trecento. Baden-Baden, 1979 Gallo F.A. Ballata (Trecento) // Handwörterbuch der musikalischen Terminologie (1980)
Кюрегян Т., Столярова Ю. Песни средневековой Европы. : Композитор, 2007.