Багатоголо́сся — гармонічний склад музики, оснований на поєднанні кількох голосів.
Перші достовірні згадки про багатоголосся в професійній музиці належать до X—XI століття. Ці ранні зразки є зразками органума. Надалі багатоголосне викладення в професійній музиці та низці народних музичних культур стає панівним.
Розрізняють декілька типів багатоголосся: Гетерофонія — виконання мелодії кількома голосами в унісон з епізодичними відступами від нього в окремих голосах. Цей тип, від якого ведуть походження всі інші, характерний для різних народних культур, в тому числі українського музичного фольклору. Гомофонія — в якій головний, найбільш розвинутий мелодично голос поєднується з нейтральними, підпорядкованими голосами (супроводом). Поліфонія — поєднання в одночасному звучанні розвинутих, відносно самостійних мелодій (голосів), або проведень однієї мелодії в різних голосах в різний час.
Зустрічаються також різні види складного багатоголосся, що поєднують різні типи багатоголосся в одночасності.
Джерела
Література Правдюк О., Якименко Н. Багатоголосся // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ: ІМФЕ НАН України, 2006. — Т. 1 : [А — Д]. — С. 114—116. Народне багатоголосся // Історія української музики: У 7 т. / Т. 1. Кн. 1: Від найдавніших часів до XVIII століття. Народна музика / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, редкол.: Г. А. Скрипник (голова) та ін. — К., 2016. — С. 340—368. Багатоголосся // Українське народне багатоголосся / Л. І. Ященко ; відп. ред. М. М. Гордійчук ; АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії. — К. : Вид-во АН УРСР, 1962. — 236 с. Українське народне багатоголосся: зб. пісень / Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії АН УРСР ; упоряд. З. Василенко [та ін.] ; заг. ред. М. Гордійчук. — К. : Мистецтво, 1963. — 537 с.: ноти.