Територія військового командувача в Сербії (; ) була територією Королівства Югославія, переданою окупаційному військовому уряду Вермахтом після вторгнення, окупації та демонтажу Югославії у квітні 1941 року. Територія включала лише центральну Сербію, з додаванням північної частини Косова (навколо Косовської Митровиці) та без Банату. Ця територія була єдиною територією розділеної Югославії, в якій німецькі окупанти встановили військовий уряд. Це було пов'язано з ключовими залізничними та річковими транспортними шляхами, що проходили через нього, та його цінними ресурсами, зокрема кольоровими металами. 22 квітня 1941 р. Територія була підпорядкована верховній владі німецького військового командира в Сербії, а повсякденне управління територією було підконтрольним начальнику штабу військової адміністрації. Лінії управління та управління на окупованій території ніколи не були уніфіковані і ускладнювались призначенням прямих представників вищих нацистських діячів, таких як рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер (з питань поліції та безпеки), рейхсмаршал Герман Герінг (для економіки), і Рейхсміністр Йоахім фон Ріббентроп (для закордонних справ). Німці використовували болгарські війська для допомоги в окупації, але вони весь час перебували під контролем Німеччини. Джерела по-різному описують територію як маріонеткову державу, протекторат, «спеціальну адміністративну провінцію» або описують її як маріонетковий уряд. Військовий командир у Сербії мав дуже обмежені війська німецького гарнізону та поліцейські загони для підтримання порядку, але міг вимагати допомоги у корпусу з трьох дивізій погано оснащених окупаційних військ.
Німецький військовий командувач у Сербії призначив два сербські цивільні маріонеткові уряди для виконання адміністративних завдань відповідно до німецьких вказівок та нагляду. Першим із них був короткочасний уряд Уповноваженого, який був створений 30 травня 1941 року. Уряд уповноваженого був основним інструментом окупаційного режиму, не маючи жодних повноважень. Наприкінці липня 1941 р. На окупованій території розпочалося повстання, яке швидко охопило сербську жандармерію, німецьку поліцію та апарат безпеки та навіть піхотні сили тилу. Для сприяння придушенню повстання, в якому спочатку брали участь югославські партизани, очолювані комуністами, і монархічні четники, було створено другий маріонетковий уряд. Уряд національного порятунку під керівництвом Мілана Недіча замінив уряд уповноваженого 29 серпня 1941 року. Хоча він користувався певною підтримкою режим був непопулярним серед більшості сербів. Однак це не змінило ситуації, і німці були змушені привести дивізії фронту з Франції, Греції та навіть Східного фронту, щоб придушити повстання. Починаючи з кінця вересня 1941 року, операція "Ужице" вигнала партизанів з окупованої території, а в грудні операція "Михайлович" розігнала четників. Опір по- , як і раніше на низькому рівні до 1944 року, супроводжувалося частими каральних вбивств, які в протягом деякого часу, пов'язаних з виконанням 100 заручників для кожного німця вбили. Режим Недіча не мав статусу за міжнародним правом, повноважень, крім тих, що були надані німцями, і був просто інструментом німецького правління. Незважаючи на те, що німецькі війська взяли на себе керівну та керівну роль остаточного рішення в Сербії, і німці монополізували вбивства євреїв, сербські колаборанти їм активно допомагали в цій ролі. Концтабір Баньїка в Белграді спільно контролювався режимом Недіча та німецькою армією. Єдина сфера, в якій адміністрація маріонеток проявляла ініціативу та досягала успіху, полягала в прийомі та піклуванні про сотні тисяч сербських біженців з інших частин розділеної Югославії. Протягом усієї окупації Банат був автономною областю, формально відповідальною перед маріонетковими урядами в Белграді, але на практиці керувався своєю фольксдойче (етнічною німецькою) меншиною. Хоча уряд уповноваженого обмежувався використанням жандармерії, уряду Недича було доручено підняти збройні сили, Сербську державну гвардію, для наведення порядку, але вони були негайно передані під контроль Вищого керівника СС і поліції, і по суті функціонував як допоміжний німецький до виведення Німеччини в жовтні 1944 року. Німці також підняли на території ще кілька місцевих допоміжних сил різного призначення. З метою забезпечення шахт Трепча та залізниці Белград-Скоп'є німці домовились з албанськими колабораціоністами на північній околиці сучасного Косово, що призвело до ефективної автономії регіону від маріонеткового уряду в Белграді, який згодом формалізувався німецька домовленість. Уряд національного порятунку залишався на місці до відступу Німеччини в умовах об'єднаної Червоної армії, Болгарської народної армії та партизанського наступу в Белграді. Під час окупації німецька влада вбила майже всіх євреїв, що проживають на окупованій території, розстрілявши чоловіків у рамках репресій, проведених у 1941 році, та обжавши жінок та дітей на початку 1942 року за допомогою газового фургона. Після війни кілька ключових німецьких та сербських лідерів на окупованій території були судимі та страчені за військові злочини.
Назва Хоча офіційна назва території — територія військового командувача в Сербії, джерела посилаються на неї, використовуючи широкий спектр термінів.
Історія
1941 рік
Вторгнення та поділ
У квітні 1941 р. Німеччина та її союзники вторглися та окупували Королівство Югославія, яке потім було розділене. Деяка територія Югославії була анексована сусідами з Осі , Угорщиною, Болгарією та Італією. Німці спроєктували та підтримали створення маріонеткової держави — Незалежної Держави Хорватії (), яка приблизно складала більшу частину довоєнної Бановини Хорватії, разом з рештою сучасної Боснії та Герцеговини та деякою сусідньою територією. Італійці, угорці та болгари окупували інші частини югославської території. Німеччина не анексувала жодної території Югославії, але окупувала північні райони сучасної Словенії та розмістила окупаційні війська в північній половині НДХ. Окупована німцями частина Словенії була поділена на два адміністративні райони, які були передані під адміністрацію гауляйтерів сусідніх Райхсгау Кернтен і Райхсгау Штаєрмарк. Решта території, яка складалася з власне Сербії, північної частини Косово (навколо Косовської Митровиці) та Банату була окупована німцями та передана під управління німецького військового уряду. Це було пов'язано з ключовими залізничними та річковими транспортними шляхами, що проходили через нього, та його цінними ресурсами, зокрема кольоровими металами. Деякі джерела описують територію як маріонеткову державу або «спеціальну адміністративну провінцію» а інші джерела описують її як маріонетковий уряд. Демаркаційна лінія, відома під назвою "Віденська лінія", проходила через Югославію від кордону Рейху на заході до точки, де межі окупованої Німеччиною Сербії відповідали кордонам анексованої Болгарією та Албанією югославської території. На північ від лінії німці взяли гору, а італійці несли головну відповідальність на південь від лінії.
Встановлення військового уряду окупації
Ще до капітуляції Югославії Верховне командування німецької армії (, або OKH) видав проголошення населенню, яке перебувало під німецькою окупацією, деталізацією законів, які застосовувались до всієї окупованої Німеччиною території. Коли німці вийшли з території Югославії, яка була анексована або окупована їхніми партнерами по Осі, ці закони поширювались лише на ту частину сучасної Словенії, якою керували два рейхсгау, та окуповану німцями територію Сербії. Ця остання територія "була повністю окупована німецькими військами і була підпорядкована військовому уряду". Точні межі окупованої території були зафіксовані в директиві, виданій Адольфом Гітлером 12 квітня 1941 р., Яка також керувала створенням військової адміністрації. Ця директива була виконана 20 квітня 1941 р. Наказами глави ОКХ, які встановлювали військового командувача в Сербії головою окупаційного режиму, відповідальним перед генерал-квартирмейстером ОКХ. Тим часом у Німеччині було зібрано штаб військового уряду, а обов'язки військового командувача в Сербії були детально розгорнуті. Сюди входили "охорона залізничних ліній між Белградом та Салонікою та дунайським судноплавним шляхом, виконання економічних розпоряджень, виданих [ рейхсмаршалом Германом Герінгом ], і встановлення та підтримка миру та порядку". У короткостроковій перспективі він також відповідав за охорону величезної кількості югославських військовополонених та охорону захопленої зброї та боєприпасів. Для цього штаб військового командувача був розділений на військові та адміністративні відділи, і йому було виділено персонал для формування чотирьох районних командувань та близько десяти окружних командувань, які підпорядковувались начальнику адміністративного штабу, а військовий штаб розподілив війська з чотирьох місцевих оборонних батальйонів через командування району. Першим військовим командуючим на окупованій території був генерал дер Флігер Гельмут Ферстер, офіцер люфтваффе, призначений 20 квітня 1941 р. за сприяння начальника адміністративного штабу бригадного фюрера СС та державний радник, д-р Гаральд Тернер. Поза штабом військового командувача в Белграді було кілька вищих діячів, які представляли ключові невійськові озброєння німецького уряду. Найвидатнішим серед них був НСФК - Обергруппенфюрер Франц Нойхаузен, який спочатку був призначений Герінгом генеральним уповноваженим представником з економічних питань на цій території 17 квітня. Іншим був посланник Фелікс Бенцлер з Міністерства закордонних справ, призначений <i id="mw5g">рейхсміністром</i> Йоахімом фон Ріббентропом, який був призначений 3 травня. Ще однією ключовою фігурою в початковій німецькій адміністрації був стандартний фюрер СС Вільгельм Фукс, який командував Айнзацгруппою Сербії, що складався з Sicherheitsdienst (Служби безпеки, або SD) і Sicherheitspolizei (Поліція безпеки, або SiPo), 64-го резервного поліцейського батальйону, та загін гестапо. Хоча він був офіційно відповідальним перед Тернером, Фукс підпорядковувався безпосередньо своєму начальству в Берліні. Проголошення глави ОКХ у квітні наказувало суворі покарання за акти насильства чи саботажу, здачу всієї зброї та радіопередавачів, обмеження зв'язку, зустрічей та протестів, а також вимогу щодо прийняття німецької валюти, а також запровадження німецького кримінального законодавства на цій території. На знак майбутнього, на наступний день після капітуляції Югославії, мотострілецька дивізія СС Рейх стратила 36 сербів у відповідь за вбивство одного члена цього формування. Через три дні село Донжі Добрич на схід від річки Дрина було зруйновано у відповідь на вбивство німецького офіцера. Вбивство німецьких військ після капітуляції викликало бурхливу реакцію командира німецької 2-ї армії генералоберста Максиміліана фон Вайхса, який наказав, щоб кожного разу, коли буде помічена озброєна група, людей з бойовим віком з цього району слід було збирати і розстрілювати, з їхніми тілами, повішеними публічно, якщо вони не змогли довести, що не мають зв’язку із збройною групою. Він також керував захопленням заручників. 19 травня він видав зловісний указ, наказавши з цього моменту розстріляти 100 сербів за кожного німецького солдата, який зазнав шкоди внаслідок нападу сербів. Майже щойно був забезпечений успіх вторгнення, усі прифронтові німецькі корпуси та дивізії почали виводитись із Югославії для відновлення або безпосереднього виділення на Східний фронт.
Підготовка Комуністичної партії