Федір Весна (рус. Ѳедор Весна, Fedor Wesna, Chwiedor Viosna) — наближений польського короля Ягайла, його сокольничий (відповідно до «Літописця великих князів литовських»). Знатним походженням він не визначавсь; сповідував, найімовірніше, православ'я.
Історик потрактовує його за зрущеного балта, зі спом'янутим в Торунських анналах дядьком, себто вихователем, Ягайла на ймення Ходор () — одним з привідців змови супроти Кейстута 1382 року (в ВКЛ іздавен побутував обичай «», коли спадкоємців високородних сімейств віддавали дрібним нобілям або навіть селянам на тимчасове виховання).
У джерелах Федір подибується яко власник Новосілок, розташованих понад річкою Ошмянкою непоодаль (Novam villam alio nomine in vulgari Nowesyolo nuncupatam, quam olim quidam Wyesna tenuit et possedit)Semkowicz W. Przywileje Witołda dla Moniwida, starosty wileńskiego i testament jego syna Jana Moniwidowieza // Ateneum Wileńskie. № 2, 1923. — S. 259., та від його імені прозваних зарівно Вешниками (пол. Wieszniki). Також значиться поручителем перед князем Скиргайлом за незнаного ближче Гридька Костянтиновича, щоправда, без титулу і жодної посади й на досить низькому становищі порівняно із рештою (саму ж грамоту було видано близько 1389/90)Пам'ятки української мови. Грамоти XIV століття / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 108.
По кончині кн. Уляни Олександрівни 17 березня 1392 року, але не пізніше серпня господар призначив служебника намісником Вітебської землі, чим покривдив Свидригайла, що лічив її своєю вотчиною . За свідченнями літописців, молодший Ольгердович, не мога терпіти, що Ф. Весна обладує градом «не з його послушенства»Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907. — С. 325, пізньою зимою або ранньою весною 1393 захопив Вітебськ й повелів того вбити. Згідно з твердженням хроніста XVI ст. Матея Стрийковського, бідолаху низринули із замкових мурів, так що той скрутив собі в'язи. Цьому вторить і Хроніка литовська та жомойтська. Звістки, впрочім, про цей епізод доволі плутані й рясніють анахронізмами на кшталт пасажу про те, що Свидригайло заручивсz допомогою лівонців та руських бояр, а також підбунтував козаків — ледве чи випадає говорити про їхню надійність. На гадку дослідників, вивищення не належного до Гедиміновичів ставленика було сприйняте князем скандально й зреагував він «найбільш фатально, як міг — одреагував емоційно». Як не без слушності завважив Роберт Фрост, подібного штибу вияви ворохобного норову даватимуться навзнак упродовж усього його життя.
Коли ж про скоєне дізнавсь Ягайло, то сильно засмутився («была … жалость великая»), і надіслав Вітовту грамоту з велінням помститися. Десь до червня великий князь та Скиргайло зібрали військо з Литви та Русі, рушивши у похід. Найперш були взяті Друцьк й Орша, а затим — при помочі ратників Юрія Святославича Смоленського — здобутий Вітебськ; самого ж Свидригайла при тому ймили, допровадивши к королю в Краків у почесну неволю.
Див. також Марія Вітебська Ольгимонт Гольшанський
Примітки
Література