«Літописець великих князів литовських» (ЛВКЛ) () — середньовічний твір XV ст, найдавніша пам'ятка білорусько-литовського літописання, яка написана у формі суцільного оповідання без дат і розповідає політичну історію Великого князівства Литовського і Руського від смерті Гедиміна (†1341) і до смерті Вітовта (†1430). Головна ідея — прославлення централізованої політики великих князів Литовських та обґрунтування історичної необхідності і закономірності об'єднання литовських, білоруських та українських земель в одній державі — ВКЛ.

Твір написаний у Смоленську невідомим автором старобілоруською мовою. Його почали складати наприкінці XIV ст. й продовжували вносити до нього записи до кінця 1420-х. ЛВКЛ є першою відомою спробою написати коротку історію ВКЛ, при його створенні автор не опирався на старі літературні традиції літописання Київської Русі, завдяки чому він вважається одним з перших прикладів білоруської історико-документальної прози.

Вперше був опублікований у 1823 Ігнатієм Даниловичем в польському часописі ().

Назва Твір увійшов до низки литовсько-білоруських літописів, але в більшості літописів він взагалі немає заголовку, а в інших названий по-різному: в Академічному літописі це «Літописець великих князів литовських»; в Супрасльському літописі має орфографічні відмінності — «Літописець великых князеи литовьскых»"; у він має заголовок «Литовскомоу рwдоу починокь»; у  — «Родство великихъ князеи литовскихъ».

Зрештою, закріпилася назва за Академічним літописом.

Слово «літописець» у Великому князівстві Литовському у XV—XVI ст. використовувалося як синонім слова «хроніка».

Огляд змісту

Перша частина ЛВКЛ була написана в 1390-х і починається зі змови князів Кейстута та Ольгерда проти Євнута, якому Гедимін передав Велике князівство Литовське. Далі йде розповідь про боротьбу Ягайла і Кейстута, яка завершується насильницькою смертю останнього. Оповідь охоплює події 1341—1382 рр. і написана з метою історичного обґрунтування права Вітовта на велике князювання у Вільні. Твір світський за змістом, з цікавим драматичним напруженим сюжетом, відзначається високою літературною майстерністю, лаконічністю та динамічністю оповіді. Дослідники відмічають, що текст першої частини має виразні паралелі з промовою князя Вітовта, яку той виголосив у 1390, коли був вигнанцем у Тевтонському ордені перед очільниками хрестоносців, і яка була записана у т. зв. Меморіалі Вітовта (переклад , переклад ). Відтак, це дає дослідникам підстави висловлювати припущення, що основу тексту складає записана розповідь самого Вітовта, що, в свою чергу, спонукає істориків довіряти відомостям першої частини. Ще Ігнатій Данилович звернув увагу, що у повідомленні про отруєння Скиргайла Ольгердовича (†1397) є приписка «», яка дозволяє оцінити вік автора і стверджувати, що він жив у першій третині XV ст.

Друга частина «Літописця» не має цілісного характеру, більш фрагментарна, характеризується церковно-релігійним забарвленням і складається з коротких оповідань про політичні події у ВКЛ останньої чверті XIV ст., насамперед, про діяльність Вітовта. Польський історик XIX ст. Станіслав Смолька прийшов до висновків, що друга частина була написана у Смоленську літописцем, який був наближений до місцевого єпископа Герасима. Втім, серед істориків немає єдиної думки щодо цього, наприклад, Феоктист Сушицький повністю підтримував висновки Смольки, а Михайло Грушевський погоджувався з місцем написання, але роль єпископа Герасима не вважав значною, інші дослідники відкидали обидві гіпотези.

Повна редакція Дві частини ЛВКЛ історики називають його «короткою редакцією», а до повної редакції твору деякі дослідники включають ще «Повість про Поділля» (ПП), яку вважають завершальною частиною ЛВКЛ. Інші історики, зокрема, та Станіслав Келембет, вважають, що ЛВКЛ та ПП хоч і пов'язані між собою, але є різними творами.

В ПП події переносяться на Поділля в 1360-ті, коли литовський князь Ольгерд здобув перемогу на Синіх Водах (1362), а потім розповідається про передачу цього краю в уділ князю Коріяту Гедиміновичу та освоєння його князями-Коріятовичами. Описується їхня військова та містобудівна діяльність, чим доводяться права литовських великих князів на Подільський край, на який тоді висували претензії польські королі.

У повісті також розповідається про громадянську війну у Великому князівстві Литовському між Свидригайлом та Сигізмундом після смерті Вітовта; обґрунтовується справедливість боротьби православних литовських та руських князів на чолі зі Свидригайлом в 1430-х проти Польщі і католицької частини феодальної еліти ВКЛ.

Компіляції в пізніших літописах Повна редакція стала основою оригінальної частини Білорусько-литовського літопису 1446. Окрім того, вона збереглася в різних списках: Віленському, Супрасльському, Слуцькому, Красінському, Рачинському та ін., літописних зведеннях та історичних компіляціях.

«Літописець» був використаний польським хроністом Яном Длугошем для написання «Історії Польщі»; у XVI ст. він увійшов до складу другого білорусько-литовського літописного зведення, що отримав назву «Хроніка Великого князівства Литовського і Жомоїтського», а згодом до Хроніки Биховця, через які перейшов у «Хроніку польську, литовську, жемойтську та всієї Русі» польського історика Мацея Стрийковського.

Зауваження

Примітки

Джерела

Довідники (автор статті Юрій Мицик) (автор статті В'ячеслав Чемерицький)

Статті