Хорватсько-боснійська війна (19 червня 1992 — 23 лютого 1994) — збройне протистояння між Республікою Боснія і Герцеговина та самопроголошеною Хорватської республікою Герцег-Босна, підтриманою Хорватією.
Міжнародному трибуналу з колишньої Югославії вдалося успішно розслідувати більшість злочинів, скоєних у ході цього конфлікту, про що говорять численні обвинувальні висновки щодо хорватських політиків і військовихHuman Rights Watch: Case Law of the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia: Conflict between Bosnia and Croatia . Хорватсько-боснійський конфлікт часто називають «війною у війні», бо вона була частиною великої Боснійської війни.
Точні статистичні дані щодо кількості жертв даного конфлікту відсутні. Документи, що знаходяться в Сараєвському архівно-дослідному центрі () дають лише приблизну статистичну інформацію. Згідно з ним, на першому місці за кількістю жертв серед військових та цивільного населення в Центральній Боснії знаходяться боснійці (62 %), на другому — хорвати (24 %), на третьому — серби (13 %). Всього, за даними центру на 2007 рік, у конфлікті загинули 10 448 осіб.
Причому дані про жертви в громадах Горні-Вакуф — Ускопле і Бугойно, також географічно розташованих в Центральній Боснії, включені до іншої статистики — жертв на території Врбаської бановини. Приблизно 70-80 % жертв в Горні-Поврбасьє були боснійцями. В долині річки Неретви зі 6 717 жертв 54 % були боснійцями, 24 % — сербами, 21 % — хорватами. Незважаючи на велику кількість жертв, всі вони пов'язані з Хорватсько-боснійською війною, зокрема, а не з Боснійською війною в цілому. Так, наприклад, багато сербів було вбито в червні 1992 року в селі Чипуліч, розташованому в громаді Бугойно.
Передісторія
Під час югославських воєн цілі націоналістів Хорватії підтримували також і хорватські націоналісти, що проживали в Боснії і Герцеговині.ICTY: Tihomir Blaškić judgement Правлячою на той момент в Хорватії партією, «Хорватською демократичною співдружністю» (), було відкрито відділення в Боснії і Герцеговині. До кінця 1991 року управління територіями з переважанням хорватського населення повністю перейшло під контроль ХДС. Ключову роль в цьому процесі грали Мате Бобан, Даріо Кордич, Ядранко Прлич, Ігнац Коштроман, а також загребські керівники ХДС в особі Франьо Туджмана та Гойко Шушака.
Після оголошення парламентом Соціалістичної Республіки Боснія і Герцеговина підготовки до проведення референдуму про відокремлення республіки від СФРЮ (відбувся 29 лютого і 1 березня 1992 року), серби, що складали третину населення республіки, почали формування паралельних органів влади в місті Баня-Лука. Сараєвський уряд перестав контролювати ситуацію і в регіоні, де, в основному, проживали хорвати. Тодішній лідер Хорватії Франьо Туджман планував приєднати цей регіон до Хорватії. За півроку до цього, у березні 1991 року, у воеводинському селі Караджорджево пройшли таємні переговори між Франьо Туджманом і президентом Сербії Слободаном Милошевичем, на яких йшла мова про можливість анексії сербських і хорватських районів Боснії і Герцеговини Сербією та Хорватією відповідно.
18 листопада 1991 року в Мостарі боснійське відділення ХДС під керівництвом Мате Бобана і Даріо Кордича проголосило незалежність Хорватської республіки Герцег-Босна як окремої «політичної, культурної та територіально цілої» державиICTY: Prlić et al. Case Information Sheet . За тиждень до цього, 12 листопада, між Бобаном і Кордичем відбулася розмова, зафіксована документально. Згодом фрагмент цієї розмови увійшов до обвинувального висновку відносно одного з командувачів Хорватської ради оборони полковника Тихомира Блашкича:
Хорвати Боснії і Герцеговини повинні нарешті провести активну і рішучу політику, що вимагається для реалізації їх багатовікової мрії — об'єднаної хорватської держави.
10 квітня 1992 року президент Хорватської республіки Герцег-Босна Мате Бобан оголосив незаконною на території республіки будь-яку діяльність сил Боснійської територіальної оборони, створеної днем раніше. 11 травня полковник Хорватської ради оборони Тихомир Блашкич оголосив незаконною діяльність БТО на території громади Киселяк.
До червня 1992 року центр протистояння між республіканською владою і керівництвом невизнаної Герцег-Босни перемістився до Нові-Травника і Горні-Вакуфа, де силам Хорватської ради оборони чинився опір з боку БТО. 18 червня 1992 року відділенню Боснійської територіальної оборони в Нові-Травнику був пред'явлений ультиматум з боку ХСО, який вимагав протягом 24 годин закрити всі державні установи Республіки Боснії і Герцеговини, визнати владу президента Бобана, підпорядкувати місцеві відділення БТО Хорватській раді оборони, а також вислати за межі Герцег-Босна всіх боснійців. 19 червня розпочався наступ, в ході якого були пошкоджені місцеві початкова школа, поштове відділення. 20 червня відбулася атака хорватами Горні-Вакуфа, однак вона була відбита боснійцями.
Підписання 6 травня 1992 року Грацької угоди між Мате Бобаном і Радованом Караджичем про перемир'я і фактичний розподіл території, поки ще займаної боснійцями, викликав далеко не однозначну реакцію в хорватському суспільстві, як у республіці, так і за її межами. По суті, конфлікт відбувався між прихильниками двох правих партій і їх бойових крил: ХДС (бойове крило — Хорватська рада оборони) повністю підтримувала свого лідера Мате Бобана, «Хорватська партія права» (бойове крило — «Хорватські оборонні сили» ()) визнавала можливість союзу з боснійцями проти сербів. Командувач «Хорватськими оборонними силами» генерал-майор Блаж Кралевич навіть встиг отримати пропозицію від Алії Ізетбеговича увійти до Генерального штабу Армії Республіки Боснія і Герцеговина. Проте вже через тиждень, 9 серпня 1992 року кортеж, в якому знаходився Кралевич, розстріляли 20 солдати Хорватської ради оборони на дорозі в районі села Крушево південніше МостараICTY: IT-98-34-T, the Prosecutor versus Naletilic and Martinovic . Після вбивства командира, «Хорватські оборонні сили» (серед бійців яких були як хорвати, так і боснійці) припинили своє існуванняCentre for International Relations, Queen's University Kingston, Ontario Canada: From Ottawa to Sarajevo. Canadian Peacekeepers in the Balkans .
У жовтні 1992 року хорвати атакували Прозор: місцеві боснійські мирні жителі були вбиті, а їхні будинки спалені. Згідно з обвинувальним висновком міжнародного трибуналу щодо Ядранко Прлича, одного з керівників Герцег-Босна, сили ХСО очистили від боснійців не тільки Прозор, але й прилеглі села. До грудня 1992 року більша частина Центральної Боснії була в руках хорватів, які взяли під контроль громади в долині річки Лашвыи. Серйозний опір хорватам чинили боснійці лише в Новому Травнику і селі Ахмичі.
В обвинувальному висновку МТКЮ щодо Кордича і командувача бригадою ХСО Маріо Черкеза говориться, що всі зібрані докази явно вказують на переслідування боснійських мирних жителів зайнятих силами Хорватської ради оборони у громадах Бусовача, Нові-Травник, Вареш, Кіселяк, Витез, Крешево і Жепче. Однакова в усіх випадках схема розвитку подій показує запланованість кампанії проти боснійців у розрахунку на відділення Хорватської республіки Герцег-Босна від Республіки Боснія і Герцеговина з подальшим її приєднанням до Хорватії.
До 1993 року Хорватська рада оборони і армія Республіки Боснія і Герцеговина проводили спільні операції проти Армії Республіки Сербської. Незважаючи на початок збройного протистояння і викрадення боснійцями начальника військової поліції ХСО у Зениці Живко Тотича, ХСО і Армія Республіки Боснія і Герцеговина продовжували спільно утримувати Бихацьку кишеню на північному заході Боснії і Боснійську Посавину (північ країни).
Коротка хронологія
Обстріл Горні-Вакуфа У січні 1993 року хорвати атакували Горні-Вакуф для з'єднання Герцеговини з Центральною Боснією. Розташоване на перетині доріг Центральної Боснії на південь від долини річки Лашви, місто має стратегічне значення, бо знаходиться за 48 кілометрів від Нови-Травника, що складає годину їзди автомобілем від Витеза. Оволодіння містом дозволяло зв'язати між собою дві частини самопроголошеної Герцег-Босна — долину річки Лашви і Герцеговину. Хорватська обстріл перетворив на руїни більшу частину османської архітектури міста.
10 січня 1993 року командувач силами ХСО у районі Лука Шекерія направив секретний запит Даріо Кордичу і полковнику Тихомиру Блашкичу (пізніше звинуваченими міжнародним трибуналом у військових злочинах, злочинах проти людяності і в етнічних чистках) видати його підлеглим заряди для мінометів на військовому заводі у Витезі. Обстріл почався вночі 11 січня після того, як за допомогою заздалегідь закладеного вибухового пристрою було підірвано штаб Армії Республіки Боснія і Герцеговина в Горні-Вакуфі, що розташовувався в місцевому готелі.
Під час переговорів про перемир'я в штабі британських миротворців UNPROFOR у Горні-Вакуфі полковник Андрич, представляв ХСО, зажадав від боснійців негайного припинення вогню і здачі міста, погрожуючи в іншому випадку, вщент зруйнувати Горні-Вакуф. Через те, що армія Республіки Боснія і Герцеговина вимог не прийняла, мінометний обстріл продовжився. Паралельно з ним відбувалася різанина боснійських мирних жителів у прилеглих до міста селах: Бистріце, Узрічьє, Душі, Здримчах і Храсниці. Весь цей час (протягом 7 місяців) долина річки Лашви була оточена силами Армії Хорватії та Хорватської ради оборони. Крім мінометів використовувалися танки і снайперські підрозділи. Хорватська сторона пояснювала подібні дії наявною інформацією про скупчення в долині Лашви моджахедів, проте командувач батальйоном британських миротворців UNPROFOR стверджував, що ні він, ні його солдати нікого з моджахедів в районі Горні-Вакуфа не бачили. В результаті обстрілів і нападів в долині Лашви були вбиті і поранені сотні людей, головним чином, з числа боснійського мирного населення.
20 січня 1993 року хорватами був висунутий ультиматум про здачу боснійської частині міста Бусовачи. Після відмови боснійців, 25 січня розпочався наступ, підтримуваний артилерією з навколишніх пагорбів. У гучномовець пропонували боснійцям здаватися. Поліцейський звіт показує, що в січні і лютому 1993 року в Бусовачи було вбито 43 людини. Решта 90 боснійців були оточені в районі міської площі. Жінкам і дітям (близько 20) було дозволено вийти з оточення, чоловіки (70 осіб), деяким з яких було від 14 до 16 років, були вивезені на автобусах в концтабір «Каонік».
Етнічні чистки в долині Лашви План етнічних чисток в долині річки Лашви розроблявся політичним і військовим керівництвом Герцег-Босна з травня 1992 по березень 1993 року, і почав реалізовуватися у квітні 1993 року. Боснійці, що мешкали в Долині, були піддані переслідуванням з політичних, расових і релігійних мотивів, а також умисного упередженого ставленняICTY: Summary of Sentencing Judgment for Miroslav Bralo , вбивств, зґвалтувань, ув'язнення в концентраційних таборів, позбавлення приватної власності. Часто це супроводжувалося анти-боснійською пропагандою, особливо в громадах Витез, Бусовача, Нові-Травник і Кіселяк. Кульмінаційним моментом чисток стала різанина в селі Ахмичі, в ході якої всього за кілька годин було вбито 120 боснійців.
Міжнародний трибунал з колишньої Югославії визнав ці події злочинами проти людяності і засудив багатьох політичних і військових керівників, а також деяких солдатів до різних термінів тюремного ув'язнення. Найбільше покарання, 25 років позбавлення волі, отримав керівник Хорватського ради оборони Даріо Кордич, визнаний розробником плану етнічних чисток. Згідно з даними Сараєвського архівно-дослідного центру, близько 2 000 боснійців, що раніше проживали в долині Лашви, були вбиті або зникли безвісти.
Бойові дії в Герцеговині