Судове переслідування злочинів проти статевої свободи й недоторканності (гендерно-зорієнтованих злочинів, англ. gender-targeted crimes) є судовим процесом щодо переслідування гендерного насильства, такого як зґвалтування, домашнє насильство, убивства честі та калічення жіночих геніталій. Найперше засвідчене документально кримінальне переслідування злочинів проти статевої свободи й недоторканності датується 1474 роком, коли сера Пітера фон Хаґенбаха засудили за зґвалтування, вчинені його військом (див. Воєнне сексуальне насилля).Luping, Diane. 2009. “Investigation and Prosecution of Sexual and Gender-Based Crimes before the International Criminal Court.” Journal of Gender, Social Policy & the Law. 17(2): 431-492. Проте судовий процес був успішним лише стосовно звинувачення у зґвалтуванні сера фон Хаґенбаха, оскільки війна, в якій відбулися зґвалтування, була "незадекларованою", і таким чином, зґвалтування було визнано незаконними лише з цієї причини. Судове переслідування злочинів проти статевої свободи й недоторканності продовжувалося під час Другої світової війни, коли міжнародний кримінальний трибунал - Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (Токійський процес) став уповноваженим за розслідування злочинів проти статевої свободи й недоторканності (зокрема зґвалтування) та інших злочинів проти людства. Незважаючи на численні звинувачення у зґвалтуванні, це не згадувалося у Статуті Токійського трибуналу, а зґвалтування вважалося менш суттєвим порівняно з іншими військовими злочинами. Некарність зґвалтувань також стосується всіх наступних трибуналів, але після заснування Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (МТКЮ) та Міжнародного трибуналу щодо Руанди (МТР) було приділено більше уваги переслідуванню злочинів проти статевої свободи й недоторканності, оскільки у всіх нових статутах відверто згадуються випадки зґвалтування та інших форм насильства проти статевої свободи й недоторканності.
Види гендерно-зорієнтованих злочинів
Домашнє насильство + Відсоток жінок, які стали жертвами насильства і ніколи про це не розповідали сім'ї чи уповноваженим особам (2002) Seager, Joni. 2008. The Penguin Atlas of Women in the World. 4th ed. New York: Penguin Books. Країна Відсоток Австралія 18% Канада 22% Чилі 30% Камбоджа 34% Нікарагуа 37% Велика Британія 38% Єгипет 47% Бангладеш 68% Домашнє насильство охоплює низку злочинів проти статевої свободи й недоторканності, серед яких зґвалтування й убивство честі. Оскільки переважно жінки, які складають більшість жертв, заперечують, що вони стикаються з домашнім насильством, бракує релевантної статистики щодо домашнього насильства. Через нестачу інформації насильство над жінками часто розглядають як "особисту" проблему, тому судове розслідування не проводиться.
Незважаючи на реформи, які будуть згадані у розділі нижче під назвою "Зґвалтування", досі триває полеміка стосовно того, як слід проводити судові процеси над злочинами, а також стосовно ефективності судового переслідування.Dempsey, Michelle Madden. 2007. “Toward a Feminist State: What Does ‘Effective’ Prosecution of Domestic Violence Mean?” The Modern Law Review. 70(6): 908-935. Закон про Насильство проти жінок, прийнятий у 1994 році, став точкою відліку для надання послуг та ресурсів жінкам, які стикаються з жорстоким ставленням та іншими формами насильства. Проте існують обмеження щодо злочинів проти статевої свободи й недоторканності, що надходять до Верховного суду, і багато з них підлягають розгляду державними органами.Resnick, Judith. 2001. “Categorical Federalism: Jurisdiction, Gender, and the Globe.” The Yale Law Journal. 111(3): 619-680.
Відповідно до дослідження, проведеного у Сполученому Королівстві Великої Британії й Північної Ірландії з 2011 по 2012 рік, було виявлено, що несправжні заяви про зґвалтування та домашнє насильство є непоширеними.Bowcott, Owen. "Rape investigations 'undermined by belief that false accusations are rife'." The Guardian. 12 March 2013. Таке поняття про часті неправдиві звинувачення з'явилося після того, як поліція та слідчі почали дотримуватися "надто обережного підходу" при зверненні з повідомленнями про домашнє насильство. Однак, дослідження показало, що за сімнадцять місяців протягом 2011-2012 років було лише кілька хибних заяв. Дослідження виявило, що протягом сімнадцяти місяців у Англії й Уельсі було здійснено 5651 судове переслідування за зґвалтування та 111 891 - за домашнє насильство, і за той самий період часу відбулося тридцять п’ять переслідувань за неправдиві звинувачення у зґвалтуванні, шість переслідувань - за неправдиві звинувачення у домашньому насильстві та три - за хибні звинувачення в обох злочинах. Після проведеного дослідження і збільшення зареєстрованих випадків домашнього насильства на 11% за останні три місяці 2012 року, було вжито заходів щодо наявних заяв про вчинені злочини, а саме було проведено незаплановані перевірки справ, аби забезпечити правильне ведення судового розслідування.
Зґвалтування До того, як були проведені реформи в законах про зґвалтування й про спеціальні підрозділи для переслідування вчиненого зґвалтування, вжити таких заходів було непросто, оскільки це обумовлювалося наданням згоди й необхідністю забезпечення достатньої кількості доказів, аби пред'явити звинувачення, а іноді й упереджених культурних зображень сексуальності та статі.Martin, Patricia Yancey. 1997. “Gender, Accounts, and Rape Processing Work.” Social Problems. 44(4): 464-482. З метою забезпечення ефективності судове переслідування значною мірою розраховує на організації, адвокатські групи або соціальні рухи, такі як Течія боротьби зі зґвалтуванням. Труднощі процесу переслідування також могли стати причиною негативних наслідків для жертв. Наприклад, згідно з дослідженням, проведеним у 1980-х роках у Сполучених Штатах, було встановлено, що жертви зґвалтування, які стикалися з практикою судового переслідування, довше проходили реабілітацію, аніж ті, хто не був притягнутий до відповідальності.
У Сполучених Штатах наприкінці 1980-х спостерігався загальнонаціональний рух груп жінок, які виступили за проведення реформ законів про зґвалтування. Їхньою головною метою було притягнення до такої ж відповідальності за зґвалтування, як і за інші злочини, акцентуючи не на репутації чи поведінці жертви, а на протиправних діях ґвалтівника.Horney, Julia and Spohn, Cassia. 1991. “Rape Law Reform and Instrumental Change in Six Urban Jurisdictions.” Law & Society Review, 25(1): 117-154. Рух також був спрямований на те, аби нові закони закликали покращити ставлення до жертв зґвалтування, і він мав на меті збільшити кількість офіційних повідомлень про зґвалтування. Рух, врешті-решт, призвів до проведення реформ про зґвалтування у всіх п'ятдесяти штатах. У кожному штаті видавалися свої реформи, але спільними змінами, які стали наслідками цих реформ, були:
1) Зміни у визначенні поняття "зґвалтування": передбачає більш різноманітний діапазон сексуального насильства, таких як визначення чоловіків як потенційних жертв, жінок - як потенційних злочинців та визнання явища здійснення сексуального насильства подружньою парою 2) Усунення вимоги опору: Реформатори стверджували, що опір може призвести до більших травм і що закон повинен зосереджуватися на діях злочинця, а не на діях жертви 3) Усунення вимоги підтвердження: до запровадження реформ зґвалтування було єдиним злочином, який вимагав підтвердження свідчень жертви 4) Прийняття закону про захист від зґвалтування: історія статевого життя або інциденти до нападу на жертву більше не можуть використовуватися проти жертви, оскільки стверджувалось, що ця інформація надає, якщо взагалі надає, мало доказів для судового розгляду.
В Індії після Справи про групове зґвалтування в Делі (2012) було внесено поправки до законів про зґвалтування з більш конкретними протоколами для судового розгляду.Nundy, Karuna. "Explaining India's new anti-rape laws." BBC News. 27 March 2013. Новий закон "Кримінальний закон. Поправка до Законопроєкту" 2013 р., також визначаючи нові злочини, такі як переслідування та вуайєризм, розширює визначення зґвалтування та заохочує більш серйозні покарання злочинців (наприклад, смертна кара для рецидивістів та у випадку смерті потерпілого). Закон був прийнятий парламентом Індії в березні 2013 року, і з прийняттям цього закону для працівників поліції є також злочином відмова у відкритті справи, спираючись на заяви про сексуальне насильства.Nessman, Ravi. "India Rape Law: Parliament Passes Strict Sexual Violence Legislation." Associated Press. 21 March 2013.
Зґвалтування у шлюбі + Відсоток жінок, які стверджують, що вони зазнали сексуального насильства або замаху на сексуальне насильство з боку співмешканця чоловічої статі (кінець 1990-х років) Країна Відсоток Швейцарія 12% Німеччина 15% США 15% Канада 15% Нікарагуа 22% Велика Британія 23% Зімбабве 25% Індія 28% Зґвалтування у шлюбі - це форма сексуального зловживання та домашнього насильства. Сьогодні вона все більше криміналізується у всьому світі, але не всі країни визнають це злочином. Кілька країн Східної Європи та Скандинавії визнали подружнє зґвалтування незаконним ще до 1970 року, але інші країни Західної Європи та англомовний Західний світ заборонили це набагато пізніше, здебільшого у 1980-х та 1990-х роках. У багатьох країнах світу закони про зґвалтування у шлюбі є абсолютно новими, які були прийняті в 2000-х роках. У 2006 р. Генеральний секретар ООН встановив, що: "Сімейні зґвалтування можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності як мінімум у 104 державах. Із них 32 визначили зґвалтування у шлюбі конкретним кримінальним злочином, а решта 74 не виокремлюють зґвалтування у шлюбі із загальних положень про зґвалтування. Чотири держави криміналізують зґвалтування у шлюбі лише у випадку наявності юридичного підтвердження про розлучення".https://www.un.org/womenwatch/daw/vaw/publications/English%20Study.pdf Із 2006 року, декілька інших країн трактують зґвалтування у шлюбі як протизаконну дію.
У грудні 1993 року Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини було опубліковано Декларацію про ліквідацію насильства проти жінок, що встановлює подружнє зґвалтування як порушення прав людини.
Ідея про те, що шлюб гарантує згоду чоловіка або дружини на статевий акт, стала основною серед причин, чому зґвалтування у шлюбі не є загальновизнаним злочином.Elbe, Stefan. (2002). "HIV/AIDs and the Changing Landscape of War in Africa." International Security, 27(2): 159-177. Традиційне сприйняття шлюбу та жінки зумовлює випадки, коли подружнє зґвалтування не є загальновизнаним як злочин. Жінку вважали власністю чоловіка, і тому чоловік не відповідав за злочин, якщо він зґвалтував дружину, оскільки він не посягав на майнові права іншого чоловіка. На початку 18 століття в Англії, відповідно до загального права Блекстона, одразу після одруження чоловіка й дружину було об'єднано в одну юридичну особу, де чоловік ніс відповідальність за функціонування цієї юридичної особи. Незважаючи на те, що ця думка розвинулася до отримання жінкою незалежних прав, концепцію того, що зґвалтування у шлюбі не є злочином, супроводжували певні проблеми. У 1958 р. у визначенні поняття «зґвалтування» Британіки, Британської енциклопедії, було зазначено: «Чоловік не може вчиняти зґвалтування над своєю дружиною, якщо вона юридично не розлучена з ним».
У Сполучених Штатах криміналізація подружнього зґвалтування почалася в середині 1970-х років, але була реалізована лише в 90-х рр., коли було вжито заходів щодо зґвалтування у шлюбі. Хоча всі п'ятдесят штатів визнали подружнє зґвалтування злочином 5 липня 1993 року, не всі штати трактують подружнє зґвалтування так само, як інші форми зґвалтування (див. Сімейне зґвалтування # США ).