Річкові монітори — військові кораблі, призначені для бойових дій на річках та озерах. Зазвичай це найбільші кораблі річкових флотилій.

Річкові монітори застосовувались у таких водоймах як річки, естуарії, дельти і озера. Як правило, вони мали невелику осадку, необхідну для дій на мілководді. Водночас їх лінійні розміри та тоннажність суттєво відрізнялися залежно від того, де вони використовувались, а також можливостей держави, яка їх будувала. Зазвичай річкові монітори мали легку броню та озброювалися гарматами калібрів від 75 до 152 міліметрів, а також кулеметами. Розрізнення між річковими моніторами та річковими канонерськими човнами часто умовне.

Хоча річкові монітори іноді діяли у прибережних водах морів, вони мали недостатню морехідність. Крім того, спеціально призначені для дій у прибережних морських водах монітори, такі як британський «Еребус», зазвичай мали більші розміри, сильніше озброєння та бронювання.

Друга Світова війна продемонструвала уразливість моніторів від ворожої авіації та польової артилерії, а головне від швидких маневрів механізованих сухопутних підрозділів противника, через які річкові кораблі опинялися відрізаними від основних сил і часто знищувались власними екіпажами. Тому після 1945 кораблі цього класу були поступово виведені зі складу військово-морських сил держав, які мали їх на озброєнні. У 21 столітті монітори включені до складу ВМС Бразилії та Румунії. Також монітори використовує Берегова охорона Прикордонної служби ФСБ Росії на Амурі. Російські та єдиний бразильський монітор фактично виконують функцію річкових патрульних кораблів. Румунські монітори зберігають значення як артилерійські кораблі завдяки наявності особливих природних умов екосистеми дельти Дунаю, які серйозно ускладнюють застосування там сучасних механізованих військ.

США

Громадянська війна Перший корабель, який започаткував відповідний клас, «Монітор» після битви на рейді Гемтон-Роудс, діяв на річці Джеймс — водному шляху до столиці Конфедерації Ричмонда. Він взяв участь у битві при Дрюріс-Блафф, у якій конфедератам вдалося зупинити ескадру Флоту Союзу комбінацією річкових загороджень та берегових укріплень.

Успіхи «Монітора» спонукали керівництво Флоту Союзу замовити менші броньовані кораблі з розташуванням гармат у башті для річкової ескадри Міссісіпі. Було побудовано два монітори з гребними колесами типу «Неошо», водотоннажністю 523 тонни, озброєних парою 280 міліметрових гладкоствольних гармат, а пізніше дещо більший гвинтовий монітор «Озарк». Вершиною еволюції американських річкових моніторів стали чотири великі річкові двобаштові монітори типу «Мілуокі» тоннажністю 1300 тон. Закладені майже одночасно з моніторами типу моніторами типу «Мілуокі» річкові монітори типу «Каско» мали дещо меншу водотоннажність — 1175 тон та дуже низьку осадку (1,8 метри) для дій на мілководді. Хоча було побудовано аж 20 таких кораблів, через численні конструктивні зміни лише кілька їх завершили до закінчення бойових дій, а через прорахунок проєктувальників самі монітори тонули під вагою власної броні та гармат. Попри заходи, спрямовані на вирішення цієї проблеми, кораблі виявились малопридатними для використання, більшість відразу була виведена у резерв, а деякі з них так і не були включені до складу флоту. Вже після війни були добудовані закладені ще 1862 два невеликих монітори типу «Марієтта», конструкція яких нагадувала «Озарк». Ці два кораблі так і не були включені до складу флоту.

Річкові монітори діяли на Міссісіпі та її притоках, зокрема брали участь поході по Ред-Ривер 1864 року, а також того ж року відіграли важливу роль у захопленні порту Мобіл на узбережжі Мексиканської затоки. Під час операцій поблизу цього міста два річкових монітори були потоплені морськими мінами південців.

Хоча флот Конфедерації мав потужні річкові броньовані кораблі, зокрема у складі Ескадри річки Джеймс, технічно це були не монітори, оснащенні гарматною баштою, яка оберталась, а батарейні броненосці.

Європа

Дунай та його притоки

Австро-Угорщина

Австро-Угорщина стала першою державою у Європі, яка побудувала річкові монітори. Ними стали пара моніторів типу «Лайта», перший з яких увійшов до складу флоту 1871 року. Дунай мав значне стратегічне значення для цієї імперії, і як транспортна артерія, і як шлях до проєкції сили для впливу на нові незалежні держави Придунав'я. Так, монітор «Лайта» взяв участь у бойових діях на ріці Сава, пов'язаних з окупацією Австро-Угорщиною Боснії 1878 року.

Тому Австро-Угорщина поступово збільшувала свої річкові сили, поповнюючи їх новими вдосконаленими типами моніторів (які також будувались попарно). Це річкові монітори типу «Кереш» (1894), типу «Тиміш» (1904), типу «Енс» (1914).

Річкові монітори активно використовувались на Дунаї під час Першої Світової війни Австро-Угорщиною та Румунією. Чотири монітори типу «Братіану» останньої також були побудовані у Австро-Угорщині у 1907—1908 роках та складені з окремих секцій на верфі у Галаці. Вони були найбільшими на Дунаї — 680 тон). Вже під час війни Австро-Угорщина заклала і побудувала найбільші річкові монітори свого флоту — 600 тонні типу «Сава».

Австро-угорський річковий монітор «Бодрог» випустив перші снаряди у Першій Світовій війні, здійснюючи обстріл Белграду.Michael B. Barrett, Prelude to Blitzkrieg: The 1916 Austro-German Campaign in Romania, p. 140 22 вересня 1917 монітор «Інн» був потоплений румунською міною поблизу Бреїли, але пізніше його підняли та відремонтували.

Румунія Після завершення Першої Світової війни Румунія поповнила свій флот австро-угорськими моніторами переданими за репараціями. 1924 монітори залучалися до придушення Татарбунарського повстання.

Румунські монітори у 1941 взяли участь у боях зі створеною 1940 Дунайською флотилією СРСР, у складі якої також були монітори, побудовані у 1930-х у Києві. За інформацією румунських авторів монітор «Михаїл Коґельничану» 23 червня та 13 липня вступав у перестрілку з одним з радянських моніторів, завдавши йому ушкоджень, а 14 липня вступив у перестрілку і пошкодив монітор «Ударний», змусивши його відступити. Дунайська кампанія літа 1941 імовірно була єдиним випадком бойових зіткнень річкових моніторів різних держав.

Після відступу радянських військ від кордонів Румунії монітори використовувались для супроводження конвоїв у Чорному морі. На них встановили 610 міліметрові бомбомети для скидання глибинних бомб.

24 серпня 1944 за день після того, як Румунія припинила військові дії проти СРСР, монітор «Михаїл Коґельничану» був потоплений радянською авіацією.

Після переходу Румунії на бік союзників 1944, її монітори були включені до складу відродженої радянської Дунайської флотилії і разом з уцілілим у попередніх боях радянським монітором «Желєзняков» дійшли до Австрії. Водночас на завершальному етапі війни застосування моніторів у бойових діях було лише епізодичним.

Після завершення війни СРСР повернув монітори Румунії і вони служили у складі її Дунайської флотилії до 1959.

Сучасні румунські монітори Військово-морські сили Румунії нині використовують три річкові монітори типу «Михаїл Коґельничану», введених устрій з 1993 по 1996 рік. Крім того Румунія використовує п'ять річкових броньованих артилерійських катерів (Vedete blindate fluviale) типу «Смирдан» водотоннажністю 322 тонни, які з огляду на розміри та на однаковий з румунськими моніторами головний калібр (100 міліметрові гармати) також можна класифікувати як монітори. Крім гармат та кулеметів румунські монітори та артилерійські катери озброєні реактивними системами залпового вогню.

Югославія

Чотири колишні австро-угорські монітори отримала за репараціями Югославія. Ці кораблі стали основою її Дунайської флотилії. Монітор «Драва» був розбомблений німецькою авіацією, а решта моніторів були потоплені екіпажами аби не допустити попадання у руки противника після вторгнення нацистів 1941 року. Пізніше два монітора було піднято і використовувались Незалежною державою Хорватія. «Сава» був потоплений власним екіпажем 1944, «Босна» того ж року загинув від вибуху міни.

Після війни обидва потоплених 1944 монітори підняли, але після ремонту у стрій було повернуто лише «Сава». Цей монітор прослужив у складі Дунайської флотилії соціалістичної Югославії з 1952 по 1962 роки.

Флагман флоту Чехословаччини Як річковий монітор часто розглядають найбільший корабель Чехословаччини «Президент Масарик», який базувався у Братиславі. Проте цей корабель засновувався на конструкції австро-угорського канонерського човна. Його водотоннажністю складала 220 тон, корабель мав лише протикульове бронювання, 66 міліметрові гармати і офіційно класифікувався як «патрульний корабель» (чес. - Hlídková loď).

Османська імперія Османська імперія, яка тоді контролювала нижню течію Дунаю, використовувала там побудовані у Франції броненосці типу «Фетх-Уль Іслам», які офіційно класифікувалися як монітори (зокрема і у складі Чорноморського флоту Російської імперії, де два кораблі цього типу потрапили як трофеї у результаті Російсько-турецької війни (1877—1878), але фактично були казематними броненосцями

Дніпро та його притоки

Польща

У міжвоєнні роки для польської Пінської флотилії було побудовано шість моніторів. Враховуючи, що вони мали діяти у басейні річки Прип'ять — притоки Дніпра, це були фактично катери з водотоннажністю близько 90 тон (два типу «Краків») та 120 тон (чотири типу «Варшава»). Основним озброєнням менших кораблів були три 100 міліметрові гаубиці. Монітори типу «Варшава» спочатку були озброєні двома 105 міліметровими гаубицями, з 1930—100 міліметровою гаубицею і двома 75 міліметровими гарматами, у 1939 — трьома 75 міліметровими гарматами. Кораблі потопили екіпажі 1939 після вторгнення СРСР, але пізніше монітори були підняті і після ремонту включені до складу Пінської військової флотилії СРСР. У її складі брали участь у боях проти німецьких військ влітку 1941 року. Знищені екіпажами через отримані бойові ушкодження або через відступ радянських військ та неможливість евакуювати кораблі.

СРСР До складу Дніпровської військової флотилії, у 1930-х увійшли монітор «Ударний» (385 тон, головний калібр — дві 130 міліметрові гармати) та 6 моніторів проєкту СБ-37. Після розформування Дніпровської флотилії 1940 року монітори увійшли до складу Пінської та Дунайської флотилій. Кораблі брали участь у бойових діях Другої світової війни, п'ять з них було підірвано 1941 екіпажами аби не допустити захоплення противником. Монітор «Ударний» був потоплений німецькою авіацією поблизу Тендрівської коси.

Також через наступ німецьких військ були знищені три недобудовані монітори проєкту СБ-57 (один в Києві, ще два — в Запоріжжі, куди кораблі перевели для добудови після початку бойових дій). Повна водотоннажність моніторів проєкту СБ-57 складала 800 тон, а їх основним озброєнням були дві спарені 130 міліметрові установки. Вони спочатку призначалися для дій у середній течії Амуру, потім було ухвалено рішення посилити цими кораблями Дунайську флотилію.

Південний Буг На початку серпня 1941 року на Південному Бузі брали участь у бойових діях монітори Дунайської флотилії «Желєзняков», «Мартинов», «Ударний» за підтримки бронекатерів флотилії. Через наступ німецьких військ кораблі та катери флотилії вже 14 серпня були вимушені відступити вниз за течією річки до Дніпровсько-Бузького лиману.

Північна Двіна Британський річковий монітор «Гамбер» (головний корабель однойменного типу) діяв у складі британської флотилії на ріці Північна Двіна у 1919 році під час інтервенції на півночі Росії. У складі річкової флотилії діяли також невеликі морські монітори типів M15 та M29, які успішно застосовувались проти наземних сил та річкової флотилії більшовиків. Через тимчасове обміління річки під час відступу британських сил, монітори з номерами 25 та 27 довелося підірвати, аби вони не потрапили у руки противника.

Рейн