Темуани () — один із 18 корінних народів Півострівної Малайзії, відомих під назвою оранг-аслі (). Уряд країни офіційно поділяє оранг-аслі на 3 етнічні категорії: негритоси (семанги) — близько 3 %, сеної — приблизно 54 % та протомалайці — 43 %. Темуани належать до третьої з цих груп.
Загальна чисельність оранг-аслі в 2010 році становила 178 тис. осіб, це лише близько 0,76 % загального населення Півострівної Малайзії, де переважають три основні етнічні групи: малайці, китайці та індійці.
Темуани — порівняно велике плем'я, серед оранг-аслі вони поступаються за чисельністю лише семаям та джакунам.
Зовні темуани, як і решта протомалайців, практично не відрізняються від власне малайців. Вони мають пряме волосся та світло-коричневий колір шкіри, але серед темуанів виявляються сильні індивідуальні варіації. Їх середній зріст становить приблизно 153 см для чоловіків і 142 см для жінок. Близькою є й культура малайців та протомалайців.
Розселення, демографія Темуанів можна зустріти практично в кожному штаті Півострівної Малайзії, але більшість їх і досі живе в сільській місцевості та приміських селах Селангору, Негері-Сембілану, а також Паганґу і Малакки. Зазвичай це суто темуанські села. Традиційно темуани були лісовими жителями. Проте, реалізуючи програми економічного розвитку, уряд здійснює переселення окремих громад оранг-аслі в нові села, часто розташовані в приміській зоні. У міських районах темуани живуть мішано з іншими етнічними групами.
Наявні дані стосовно динаміки чисельності народу є такими: Рік 1960 1965 1969 1974 1980 1996 2000 2003 2008 Чисельність 5 241 7 221 8 631 8 698 9 449 16 020 18 560 22 162 22 700
Розподіл популяції темуанів за штатами (1996 рік, перепис JHEOA): Штат Темуани Всього оранг-аслі Доля темуанів Селангор 7 107 10 472 67,9 % Негері-Сембілан 4 691 6 188 75,8 % Паханг 2 741 33 741 8,1 % Малакка 818 831 98,4 % Джохор 663 7 379 9,0 % Разом 16 020 92 529 18,0 %
Незважаючи на зусилля уряду з модернізації життя корінного населення, оранг-аслі все ще є маргіналізованим прошарком населення країни. Рівень грамотності серед корінних жителів в 1991 році становив 43 %, у порівнянні із загальнонаціональним показником на той час у 86 %. Середня тривалість життя оранг-аслі становила 53 роки, а рівень бідності 76,9 %, причому 35,2 % вважаються дуже бідними («hardcore poor»).
Мова Темуани говорять малайською, а також власною темуанською мовами.
Темуанська мова належить до малайської групи малайсько-полінезійських мов і є дуже близькою до власне малайської, часто вона розглядається як один із малайських діалектів. Цікаво, що темуанська мова стоїть ближче до стандартної малайської, ніж розмовна мова малайців Негері-Сембілану, які живуть поруч із темуанами; остання є діалектом мови мінангкабау.
Власної писемності темуанська мова не має. Державне радіо Малайзії на каналі Asyik FM щоденно транслює передачі темуанською мовою. Мова освіти у темуанів — малайська.
Історія Назва temuan походить від temu, що означає перехрестя, зустріч або зближення, плато, де зустрічаються між собою гори. Можливо, це вказує на те, що темуани є синтетичною групою, що склалася в результаті злиття декількох корінних племен із суматранськими та яванськими мігрантами.
Уважають, що протомалайці прибули на Малайський півострів морським шляхом приблизно в 2000 р. до Р. Х. Вже у V ст. після Р. Х. оранг-аслі були постачальниками лісової продукції для міжнародних торговельних мереж.
Популярна історія темуанів з багатьма варіаціями говорить про двох братів, які брали участь у збиранні земних племен у «часи благодаті, коли люди розуміли мову тварин». По дорозі додому шторм розбив і перекинув їхнє судно. Абанг (старший брат) встиг схопити свою духову рушницю, перш ніж судно затонуло в бурхливих хвилях, і виплив на берег. Адик (молодший брат) встиг зберегти лише священний сувій, але цього виявилось достатньо, щоб отримати перевагу над Абангом. Абанг залишився мисливцем-збирачем, а Адик, завдяки отриманим знанням, зміг створити інституціональну релігію та записати закони, за якими мали жити люди.
В XI ст. територія Малайського півострова потрапила під владу малайського царства Шривіджая з центром у Палембанзі (південна Суматра). Після поразки Шривіджаї від яванського Маджапагіту в XIII ст. останній перебрав на себе владу над півостровом. Наприкінці XIV ст. малайці, що прийшли із Суматри, заснували на узбережжі торгові поселення. Серед них була і Малакка, яка невдовзі стала провідною державою в регіоні. Після захоплення Малакки португальцями, малайські правителі перебралися до Джохору. Ключовим моментом в історії півострова стало прийняття султаном Малакки ісламу на початку XV ст., з цього часу оранг-аслі стали розглядатися як «невірні».
На момент появи малайців громади темуанів жили на території сучасного штату Негері-Сембілан та сусідніх із ним районів. Основу їх господарської діяльності становило культивування зрошуваного рису. Місцеві селяни використовували розвинені методи іригації полів. Землі належали місцевим громадам, які очолювали батини. На той час темуани вже мали свої політичні структури чи протодержавні утворення. Малайці називали корінних жителів джакунами, бідуанда, мантера, букітами або сакаями.
Малайське населення поступово поширювалось у внутрішні райони. В Негері-Сембілані ці мігранти складалися переважно з вихідців із Західної Суматри, етнічних мінангкабау. Колонізуючи нові землі, вони вкладали угоди з місцевими батинами. Завдяки мішаним шлюбам мінангкабау отримали право успадковувати владу. На території Негері-Сембілану постають мінангкабавські князівства, правлячі династії яких виводили своє коріння від місцевих батинів. Давня історія області збереглася в усних переказах, які передавались з покоління в покоління. Жителі Негері-Сембілану пам'ятають, що спочатку вони підпорядковувалися правителям Маджапагіту, згодом — султану Малакки, а тоді його наступникові — султану Джохору.
Відбувалась активна інтеграція мігрантів-мінангкабау та місцевих джакунів (бідуанда, темуанів) в єдину етнічну групу, відому зараз як малайці Негері-Сембілану. Приймаючи іслам, темуани ставали малайцями. Але не всі корінні жителі прийняли нову релігію. Групи, що вирішили залишитися язичниками, змушені були відійти в лісисті гірські райони й змінити свій спосіб життя. Вони стали жити за рахунок полювання і збиранням лісових продуктів, займалися перелоговим землеробством. Ці групи корінних жителів перетворилися на меншість, яка відкидала асиміляцію.
У британський колоніальний період мусульмани бідуанда вже вважалися малайцями, а лісові групи темуанів стали зараховуватись до числа аборигенів (застаріла офіційна назва оранг-аслі). Аборигени були визначені як примітивні люди, які вимагають патерналістської опіки. На оранг-аслі звернули увагу лише в часи громадянської війни в Малаї (1948—1960), коли виявилось, що більшість їх підтримує повстанців-комуністів, переважно етнічних китайців. Китайці мали тісні контакти з аборигенами, зокрема, серед темуанів було багато людей мішаної китайсько-темуанської крові. Щоб вивести оранг-аслі з-під впливу комуністів, уряд удався до переселення корінних громад на контрольовані ним території. Результатом цієї насильницької акції була загибель близько третини переміщених осіб через антисанітарні умови проживання та психологічний стрес. Усвідомивши свої помилки, уряд змінив тактику. Оранг-аслі були поставлені під тотальний контроль, їх селища перетворені на форти під охороною солдатів, які водночас були забезпечені магазинами та медичними закладами. Було створено спеціальний Департамент у справах аборигенів (), який мав опікуватись громадами корінного населення. З числа аборигенів були сформовані напіввійськові загони Сеной-Праак () для боротьби з комуністами. До їх складу входили й темуани.
Після проголошення незалежності Малайзії та закінчення громадянської війни Департамент у справах аборигенів був перейменований на Департамент оранг-аслі (, JOA, тепер Департамент розвитку оранг-аслі, , JAKOA). Він уповноважений вирішувати всі питання в громадах оранг-аслі, позбавляючи їх всякої автономії.
Швидкий економічний розвиток Малайзії, що розпочався в 1970-ті роки, вимагав земельних і природних ресурсів. Держава, часто за участі JHEOA, все частіше стала посягати на землі оранг-аслі, часто ігноруючи їхні права, далеко не завжди законодавчо оформлені. Вторгнення в райони проживання оранг-аслі приватних осіб, а також корпорацій і держави почастішали із середини 1980-х років, і набрали широких масштабів у 1990-ті роки. Ці процеси найбільше зачепили темуанів, чиї традиційні землі розташовані в самому центрі Півострівної Малайзії, поруч із столицею країни. Громади, що опинялися в зоні реалізації проектів розвитку, переселяли в інші райони. Деякі села, як наприклад Букіт-Ланджан, переселяли по декілька разів. На нових місцях держава забезпечувала корінних жителів житлом, земельними ділянками, базовою інфраструктурою, вони отримували у колективну власність плантації, їм виплачували компенсації за втрату традиційних земель. Нерідко траплялися конфліктні ситуації. Часом громади темуанів вдаються до судових позовів через порушення їх прав. Так у 2002 році Верховний суд зобов'язав уряд штату Селангор виплатити компенсацію громаді темуанів із села Букіт-Тампой через втрату ними звичаєвих земель, яка відійшла під будівництво автомагістралі.
Господарство Основні заняття темуанів — землеробство й лісові промисли. Основною продовольчою культурою є рис. Вирощують три сорти вологого рису (масурі, пулут і малінджа), весь урожай використовується для власного споживання. Багато сімей не отримують достатньо рису зі своїх полів, тому додатково купують його в магазині. Вирощують також каучук та інші товарні культури. Більшість оранг-аслі на колективній основі володіє плантаціями каучуку, пальмової олії або какао. Реалізація каучуку забезпечує більшу частину грошових доходів цих людей. Продають також деякі лісові продукти (дуріан, петай, ротанг, бамбук), які збирають у джунглях. Крім рису, купують тютюн, одяг та предмети розкоші.
Основний господарський комплекс темуанів є подібним до малайського. Певною мірою ці сусідні громади є конкурентами, і це є причиною неприязні, що існує між ними. У минулому між ними виникали бійки та акти насильства. Незважаючи на таку ситуацію, темуани ведуть торгівлю з малайцями.
Крім основного господарства, темуани тримають садки та присадибні ділянки, де вирощують різноманітні овочі та тропічні фрукти. Темуанські села зазвичай розташовані поблизу лісу. Збирання лісових продуктів приносить темуанам грошові вигоди, а також є додатковим джерелом харчування. Крім дикорослих фруктів, збирають лікарські рослини, а також деревину для будівництва. Також полюють у лісі диких свиней, оленів, мавп, варанів, їжатців та інших тварин і птахів. Ловлять рибу в навколишніх річках.
Частина темуанів, переважно молодь, наймається на роботу в сусідніх містах. У селі Деса-Темуан, розташованому на околицях міста Петалінг-Джая, жителі здають своє житло в оренду іноземним робочим. Є серед оранг-аслі й освічені люди, які працюють зокрема й у державному апараті, але більшість їх все ще тримається споконвічного способу мислення та способу життя.
Суспільство Темуани живуть автономними сільськими громадами, що складаються з нуклеарних сімей і налічують від 50 до 500 осіб.
Темуанські громади мають складну систему ієрархії. Очолює їх батин, найшанованіша в громаді людина, сильна особистість з широкими знаннями та досвідом, чесна й справедлива. Він є найвищим радником, останньою судовою інстанцією. Батину приписують також магічну силу, люди йдуть до нього не лише за порадою, а й за магічними ліками проти незначних захворювань. Селяни мають віддавати батину невелику частину свого урожаю рису, а також великої впольованої дичини. Посаду батина зазвичай успадковує його старший син, але якщо той не має рис лідера, може бути вибраний хтось інший.