Леонтій Леонтійович Беннігсен, Левін Август Готліб Теофіл фон Беннігсен (; ; 10 лютого 1745 р., Брауншвейг — 3 жовтня 1826 р., Бантельн) — барон, граф (1813), генерал від кавалерії на російській службі, прославився як командувач російської армії в битві при Прейсіш-Ейлау проти Наполеона — ця генеральна битва під його проводом стала першою, де Наполеон не зміг здобути впевнену перемогу.

Життєпис Родом з давнього баронського роду з курфюрства Ганновер; син барона Левіна Фрідріха Беннігсена (1700—1762), службу розпочав 14-річним хлопчиком у ганноверській піхоті, брав участь у Семирічній війні.

У 1773 році перейшов з підполковників ганноверської армії на службу в Росію, яка в той час вела війну з Туреччиною. Прийнятий з чином прем'єр-майора у Вятський мушкетерський полк. У 1774 році в складі армії Румянцева бився проти турків, в 1787 році отримав чин полковника і був призначений командиром Ізюмського легкокінного полку, з яким брав участь у кампаніях 1789 і 1790 років і відзначився при штурмі Очакова та при взятті Бендер.

Масон, відвідував ложі в Ганновері і Гамбурзі. У 1775 році став членом-засновником московської ложі «Щирість» (Чистосердечие)Серков А. И., «Русское масонство. 1731—2000 гг.» Энциклопедический словарь. Российская политическая энциклопедия, 2001. — 1224 с. — 3 000 экз. — ISBN 5-8243-0240-5.

У 1792 році, під час дій проти польських конфедератів, командував особливим «летючим загоном», брав участь у битві під Міром, а потім разом з генералом Ферзеном взяв Несвізький замок; виконував доручення під Зельвою, Вовковиськом і при ураженні головних сил ВКЛ під Берестям. У 1794 році розбив поляків під Ліпнішками і Соламі (за що був нагороджений чином генерал-майора), а потім, переправившись уплав через р. Німан, здійснив несподіваний напад на ворога, що стояв у Оліта, і завдав йому поразки. У боях, що відбувалися під Вільно, взяв 7 гармат, за що був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу. Після закінчення війни отримав великі маєтки, мав 1080 кріпаків у Слуцькому повіті Мінської губернії.

У 1796 році брав участь у війні з Персією і проявив особливі заслуги при взятті Дербента.

14 лютого 1798 року отримав звання генерал-лейтенанта, але через зв'язки з братами Зубовими потрапив в опалу, і вже 30 вересня 1798 році вийшов у відставку.

Був одним з активних учасників змови 11 березня 1801 року, що призвела до вбивства імператора Павла I: проник із вбивцями в його спальню (про що свідчать його записки). 15 березня Беннігсен знову прийнятий на службу, 11 липня призначений Литовським генерал-губернатором. 11 червня 1802 року отримав звання генерала від кавалерії.

У 1805 році був начальником однієї з російських армій, відправлених на допомогу Австрії проти Наполеона, але взяти участь у військових діях не встиг. У кампанію 1806 року за битву при Пултуську отримав орден Святого Георгія 2-го ступеня. 1 січня 1807 року призначений головнокомандувачем замість графа Каменського. Воював у битві при Бергфріді. 26-27 січня в кровопролитній битві при Прейсиш-Ейлау стримав натиск французької армії, очолюваної Наполеоном, нагороджений орденом Андрія Первозванного і 12 тисячами рублів щорічної пенсії. Весною того ж року розбив маршала Нея в Гуттштадті, потім дав відсіч Наполеону біля Гейльсберга, але влітку був розбитий під Фрідландом.

Після поразки 26 червня 1807 року замінений на посту головнокомандувача графом Буксгевденом. У суспільстві й армії всю провину за поразки поклали на БеннігсенаШахмагонов Н., «Кому служил барон?» // Дорогами тысячелетий: Кн.3. — , 1989. — С.192—216.. В умовах патріотичного піднесення проти нього працювала й та обставина, що він не говорив російською мовою на службі в Російській імперії, будучи підданим англійської монархіїРадио ЭХО Москвы, Не так, 24.03.2012 14:11 Леонтий Беннигсен: Алексей Кузнецов . Був змушений покинути армію і виїхати у свій маєток.

Повернувся на службу 27 квітня 1812 року з призначенням на службу при імператорові Олександрі I без певних доручень, супроводжував його у Вільну.

12 червня 1812 року, коли наполеонівські війська почали переходити р. Німан, у своєму заміському палаці в Закреті Беннігсен організував бал, на якому був присутній Олександр I. На початку війни 1812 року був залишений без певної посади при Головній квартирі 1-ї Західної армії, до того ж командувачам 1-ї і 2-ї Західними арміями генералам Барклаю-де-Толлі і Багратіону було «рекомендовано» в усьому з ним радитися.

Був одним з керівників опозиції Барклаю-де-Толлі, критикуючи практично всі його накази. У середині серпня 1812 року Барклаю-де-Толлі вдалося все-таки видалити Беннігсена з армії. Але в Торжку Беннігсен зустрів призначеного на головнокомандувача Кутузова, який оголосив про призначення його начальником Головного штабу армії.

Брав участь у Бородінській битві. Як начальник Головного штабу склав диспозицію (план битви) для російської армії. На думку деяких істориків, ця диспозиція була в цілому невдалою і призвела до величезних втрат російської армії під час битви. Напередодні бою попрямував на лівий фланг у корпус Тучкова й віддав розпорядження негайно виступити з Утицкого лісу вперед на відкрите місце й зайняти позиції лівіше армії Багратіона. У підсумку корпус Тучкова і Московське ополчення зазнали марних втрати. Прихований контрудар у фланг і тил французької армії був зірваний. Проте був нагороджений за Бородінський бій орденом Св. Володимира 1 ст.

Після Бородіно на знаменитій нараді у Філях відстоював необхідність дати Наполеону новий генеральний бій під стінами Москви, для бою він обрав оптимальну з точки зору оборони неприступну позицію між Філямі й Воробйовими горами з двома висотами на Поклонній горі в центрі, зміцнивши її глибоким ескарпом, але не отримав підтримки Кутузова. Фактично очолив в армії опозицію Кутузову, тим більше, що той фактично відсторонив його від керівництва штабом

Керував боєм при Тарутині, де був поранений. Неузгодженість на полі бою викликала загострення давнього конфлікту Кутузова й Беннігсена, який звинуватив Кутузова в неправильному командуванні, у деяких випадках навіть віддавав накази через голову головнокомандувача. 30 жовтня Кутузов писав дружиніМ. И. Кутузов — Е. И. Кутузовой , 30 октября 1812, («верст с сорок от Смоленска»): «Беннігсена майже до себе не пускаю і скоро відправлю».

15 листопада, за офіційною версією через зіпсоване здоров'я, Беннігсен, був нагороджений за битву в Тарутині алмазними знаками до ордена Св. Андрія Первозванного і 100 тисячами рублів, був відправлений у Калугу чекати нового призначення. Залишок війни провів у м. Лузі.

У 1813 році призначений головнокомандувачем резервною армією, що формувалася в Польщі. У кінці вересня 1813 року польська армія прийшла в Богемію на посилення російських військ, що діяли проти Наполеона.

3 жовтня Беннігсен, слідуючи на з'єднання з Головною армією до Лейпцигу, розбив маршала Сен-Сіра при Доні, близько Дрездена; 6 і 7 жовтня брав участь у битві під Лейпцигом. Після цього він військами своєї армії поступово взяв в облогу міста Торгау, Віттенберг, Магдебург і Гамбург (див. Війна Шостої коаліції).

Іменним найвищим указом від 29 грудня 1813 року (10 січня 1814) генерал від кавалерії, барон Левін-Август-Готліб Беннігсен був піднесений до графського достоїнства. Після укладення Паризького миру нагороджений орденом Св. Георгія 1-го ступеня.

Після повернення в Росію призначений головнокомандувачем 2-ї армії, розквартированої в Південно-Західному краї зі штаб-квартирою в Тульчині. За час його командування армією сильно підупала дисципліна, в інтендантській частині сталися великі зловживання. Положення Беннігсена ускладнилося і вкрай негативним відгуком про нього імператорського флігель-ад'ютанта Кисельова, направленого для ревізії справ у 2-й армії. Після цього 3 травня 1818 року Олександр I «погодився на звільнення» Беннігсена, і той отримав дозвіл виїхати в Ганновер. Останні роки провів у своєму ганноверском маєтку Бантельн, сильно хворів і до кінця життя осліп.

Родина

Леонтій Беннігсен мав 8 дітей від чотирьох шлюбівУголки Бологовского края. Дворянские усадьбы — усадьба Кемцы (Беннигсены) .

дружина — Фредеріка фон-ШтейнбергБенингсен графы (существующий род) (пом. 1773) дружина — Елізабет Мейєр (Мюллер) (пом. 1776). Їхній син: Адам (Адам Іоган Казимир) ЛеонтійовичБеннигсен Адам Леонтьевич (Adam Johann von Bennigsen) (1776—1816), генерал-майор. дружина — Амалі фон-Швіхельт (пом. 1789) дружина — Марія-Леонарда (або Катерина) Фадеївна Буттовт-Андржейкович (1775—1858) Олександр Левін фон Беннігсен (1809—1893)

Твори Записки графа Л. Л. Беннигсена о войне с Наполеоном 1807, СПб., 1900. Memoires de gen. Bennigsen, t. 1-3, Paris, 1907. Беннигсен Л.-А. Г. Извлечения из мемуаров графа Бенигсена // Цареубийство 11 марта 1801 года. Записки участников и современников. — Изд. 2-е. — Спб.: А. С. Суворин, 1908. — С. 135—156. «Письма о войне 1812 г.», Киев, 1912. Беннигсен Л. Л. Список о службе генерала от кавалерии графа Беннигсена. Июля 19-го дня 1816 года / Собщ. К. А. Б. Л. Р. // Русский архив, 1874. — Кн. 1. — Вып. 2. — Стб. 826—832.

Пам'ять У 2012 р. Центральним банком Російської Федерації була випущена монета (2 рубля, сталь із нікелевим гальванічним покриттям) із серії «Полководці й герої Вітчизняної війни 1812 року» із зображенням на реверсі портрета генерала від кавалерії Л. Л. Беннігсена.

Примітки

Джерела

«Беннигсен Леонтий Леонтьевич» / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — : Советская энциклопедия, 1969.

Посилання

Записки графа Л. Л. Беннигсена о войне с Наполеоном на сайте «Руниверс» http://memoirs.ru/files/Voeik_Ben_RA68.rar Военачальники в Бородинском сражении Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — : студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 316—317. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо) Леонтий Беннигсен // Передача радиостанции «Эхо Москвы». Бутовт Р., Бутовт-Андржейковичи в лабиринтах жизни. Издательство Гедиминас. Вильнюс. 300 с. 2018 с. — ISBN 978-9955-806-11-0