Ганно́верське королівство () — держава, що займала більшу частину сучасної північно-західної Німеччини з 1814 до 1866 року зі столицею в місті Ганновер. Його було утворено після Віденського конгресу й ліквідації наполеонівського Вестфальського королівства.
Історія Унія з Британією
У Ганновері панували Вельфи, які до скинення Генріха Лева (1180) вже керували старим Саксонським герцогством. Володіння Вельфів у 1235 році стали Брауншвейг-Люнебурзьким герцогством. Засновником Ганноверської династії став Вільгельм (пом. 1592). Ганноверська держава виникла у 1692 році в результаті об'єднання володінь кількох гілок Люнебурзької лінії Вельфів (за винятком роду Брауншвейг-Вольфенбюттель). З 1708 року правитель Ганновера став курфюрстом Священної Римської імперії, офіційною назвою держави була «князівство-курфюрство Брауншвейг-Люнебург», проте неформально йменувалось «Курфюрство Ганновер» або просто «Кур-Ганновер».
У 1714 році відбулась вирішальна для країни подія — курфюрст Ганновера і герцог Брауншвейг-Люнебурзький Георг I за Актом про влаштування став королем Великої Британії, однієї з наймогутніших держав Європи. Особиста унія між державами тривала понад століття, це сприяло як культурно-економічному розвитку князівства, так і реалізації талантів ганноверців (таких, як Георг Гендель та Фрідріх Гершель) у Британії й на міжнародному рівні. Враховуючи інтереси Ганновера, британські королі часто втручались до європейських коаліцій та війн (іноді всупереч волі парламенту).
Уворення королівства
У ході Наполеонівських війн Франція окупувала територію Ганновера. У 1803 році Ганновер здався французам за Артленбурзькою конвенцією й був окупований. Жан Батист Бернадот, майбутній король Швеції та Норвегії, з 14 травня 1804 упродовж кількох місяців був тут губернатором. Потім Ганновер був окупований Пруссією, а потім включений до створеного для брата Наполеона Жерома Бонапарта Вестфальського королівства (1807). Армія князівства була розформована, більша частина офіцерів і солдат пішла до Англії, де під назвою «King's German Legion» було створено легіон, який відіграв вирішальну роль у битві під Ватерлоо.
У 1814 році Віденський конгрес ліквідував курфюрства (оскільки Священна Римська імперія в ході наполеонівських війн припинила своє існування) й підняв статус Ганновера до королівства, назва «Ганновер» при цьому стала офіційною: його територія в результаті обміну земель з Пруссією збільшилась, включаючи Гільдесгайм, частину єпископства Мюнстер і східну Фризію. Ганноверське королівство увійшло до складу Німецького союзу.
Першим королем Ганновера став монарх Великої Британії, який так і не дізнався про це, Георг III, який до цього часу вже був безнадійно психічно хворим, сліпим й перебував під опікою принца-регента, який у 1820 році став королем Великої Британії та Ганновера як Георг IV. Після його смерті у 1830 році останнім правителем доби унії став молодший брат Георга Вільгельм IV. Всі троє монархів жили у Великій Британії й у Ганновері ніколи не бували. Фактично весь цей період (1816—1837) Ганноверським королівством керував генерал-штатгальтер (з 1831 року віцекороль) Адольф Фредерік, герцог Кембриджський, молодший син Георга III і брат Георга IV й Вільгельма IV.
Смерть Вільгельма IV у 1837 році означала розірвання особистої британсько-ганноверської унії, оскільки за британськими законами йому спадкувала племінниця Вікторія, а за німецьким (Салічний закон) — наступний брат, герцог Камберлендський Ернст Август I. Він став першим монархом, який постійно проживав у Ганновері за 123 роки і отримав за це любов підданих. Однак у червні 1837 року, без усяких законних підстав, знайшовши, що устрій країни не відповідає його переконанням, Ернст Август I скасував конституцію й жорстоко переслідував опозицію. За його сина, який царював з 1851 року сліпого Георга V, у країні почався промисловий розвиток.
Ліквідація
Край існуванню Ганновера як держави поклала австро-пруссько-італійська війна 1866 року, під час якої Ганновер підтримав Австрію, після чого туди вторглись прусські війська, король Георг V був скинутий, а колишнє королівство анексовано Пруссією Вільгельма I й перетворено на провінцію Ганновер. Колишній король помер в еміграції у Парижі, залишивши сина Ернста Августа II і подальших нащадків.
Надалі існувала (аж до часів нацизму) «Ганноверська партія» (), яка вимагала автономії Ганновера й окремого представництва у рейхстазі.
Нині територія Ганноверського королівства переважно входить до складу землі Нижня Саксонія, а місто Ганновер є її столицею.
Населення У 1816 році, чисельність населення становила 1,36 млн. осіб, яка збільшилася у 1865 році до 1,92 млн. осіб.
Символіка Герб королівства складається з головного щита та щитка. Розчленований щит (головний щит) зображував в першій та четвертій чвертях трьох золотих леопардів з синіми кігтями та язиками, що виступають, один над одним, на червоному полі (герб Англії); у другій чверті - червоного лева з синіми кігтями та язиком, що виступає, на золотому полі, оточеного подвійною квадратною облямівкою, утвореною вузькими червоними смугами та прикрашеною зовні червоними ліліями (герб Шотландії); у третій чверті - золоту арфу Давида зі срібними струнами, на синьому полі (герб Ірландії). Розділений щит зображував ліворуч двох золотих леопардів з синіми кігтями та язиками, що виступають, один над одним, на червоному полі (Брауншвейг); а праворуч - золоте поле, всипане червоними серцями, на якому зображено синього лева з червоними кігтями та язиком, що виступають, на червоному полі (Люнебург); та червону вставку зі срібним конем, що стрибає (Нижня Саксонія). Центральний щит має червоний щит, увінчаний німецькою імператорською короною (раніше спадкова посада імператорського скарбника). На головному щиті зображено королівську корону. На червоній стрічці золотими літерами викарбувано девіз Ордену Святого Георгія «Nunquam retrorsum»: на червоній майорючій стрічці праворуч стоїть золотий коронований лев, що дивиться вперед, а ліворуч – срібний єдиноріг. Девіз золотими літерами на білій стрічці «» («Починати і закінчувати») супроводжується праворуч лавровою гілкою, а ліворуч – дубовою гілкою. У центрі розміщено зелений листок конюшини. Під щитом висять орден Святого Георгія та гвельфський орден.
Національні кольори – білий і золотий.
Устрій До 1819 року це була абсолютна монархія з невеликими повноваженнями ландтагу. о 1837 року королем був британський монарх (наприклад, Георг IV, Вільгельм IV), якого в Ганновері представляв генерал-губернатор (віцекороль). Згідно Конституції 1819 року Король мав вищу виконавчу, військову, судову та законодавчу владу. Він призначав міністрів на чолі із державним міністром. У 1833—1837 роках повноваження короля було частково обмежено ландтагом, втім лише після Конституції 1848 року посилилася роль станів, які стали контролювати кабінет міністрів на чолі із міністром-президентом. Проте король повернув владу 1855 року після призупинення цієї конституції.
Виконавча влада здійснювалася через Кабінет міністрів, який підпорядковувався безпосередньо королю, але його акти вимагали контрасигнації (підпису) відповідного міністра. Кабмін складався з міністерств: закордонних справ (до 1837 року питання зовнішньої політики значною мірою вирішувалися через Німецьку канцелярію в Лондоні) внутрішніх справ (опікувалося питаннями регіональної адміністрації, безпеки та комунального управління) фінансів (керувало державним бюджетом, податками, митницею та кадастровим обліком), юстиції (відповідало за функціонування судової системи на території королівства), віросповідань та народної освіти (курирувало діяльність церкви, шкільних закладів та університетів (зокрема, Геттінгенського університету), військове (керувало збройними силами), королівського двору (керувало справами правлячої династії). Також до системи управління королівством входили Державна рада та галузеві відомства: гірниче управління, управління сільського господарства, державних маєтностей та лісів, а також відомство водного будівництва.
Конституція 1819 року передбачала Гнеральні штати Ганноверу: Першу (Вищу) палату, що складалася з дворянства та кількох прелатів, та Другу (Нижню) палату, що складалася з решти прелатів та представників міст, сіл та сільської місцевості. Палати майже не мали жодних повноважень. Конституція 1833 року надала більше повноважень Другій палаті. Персональна унія зі Великою Британією закінчилася в 1837 році, коли на престол зійшла королева Вікторія. Через Салічний закон, що діяв у Ганновері, жінка не могла успадкувати престол. Як наслідок, Ернст-Август II став королем як найближчий родич чоловічої статі британського монарха Вільгельма IV.
Адміністративний поділ Для управління 14 липня 1816 року було сформовано 6 проміжних провінцій (Ганновер (князівства Каленберг, Геттінген, Грубенгаген, Люнебург та Гільдесгайм, а також частина герцогства Лауенбург, що залишилася за Ганновером, та графства Гойя та Діпгольц); Штаде (герцогства Бремен та Верден, земля Хадельн); Оснабрюк (князівство Оснабрюк, округ Меппен, округ Емсбюрен та Нижня графство Лінген); Ауріх (князівство Східна Фризія та земля Гарлінгер); Бентгайм (графства Бентгайм та Гонштайн); Гірниче управління Верхнього Гарца)Verordnung, die mit dem 15ten Mai d. J. in Wirksamkeit tretenden Land-Drosteien betreffend. In: Königreich Hannover (Hrsg.): Sammlung der Gesetze, Verordnungen und Ausschreiben für das Königreich Hannover. Band 1823, 18. April 1823, які спочатку називалися Королівським провінційним урядом, а з 15 травня 1823 року земельних дростай (округів) на чолі із дростом — Ганновер, Гільдесгайм, Люнебург, Штаде, Оснюбрюк, Ауріх. У 1816 році було створено «Гірниче управління Верхнього Гарца» як ще один проміжний орган влади Королівства. З 1823 року воно називалося Клаустальським гірничим управлінням і складало ганноверську частину Верхнього ГарцаBerghauptmannschaft Clausthal. (PDF; 21 kB) HGIS Germany, 2007.
Нижчий адміністративний рівень складався з міст, амтів, байлівиків (амтфогтств), монастирських амтів, колегіальних та вотчинних судів. Лише завдяки судовій реформі на початку 1850-х років судова влада та адміністрація були розділені. У 1852 році Ганноверське королівство складалося з 45 незалежних міст та 175 амтів. Під час чергової адміністративної реформи 1859 року кількість амтів було скорочено до 102Jörn Koch: Einkreisung kreisfreier Städte. (PDF; 1,7 MB) 2006, S. 11.
Право і судочинство Базувалася на засадах романо-германської правової сім'ї, поєднуючи норми німецького звичаєвого права, римського приватного права, місцевих статутів та вплив англійського конституціоналізму через тривалу особисту унію з Великою Британією. Закони створювалися власним парламентом та затверджувалися королем, проте діяло і значне масиво феодального права (наприклад, статути міст, регламенти щодо майнових станів та шляхетських земель)
Під впливом панівної реакції проти ідеалів Французької революції в 1819 році було прийнято нову конституцію (Гамбурзький договір), яка закріпила станову систему. 26 вересня 1833 року набула чинності більш ліберальна конституція «Основу державного устрою». Її було призупинено королем Ернст-Август II. Під час Березневої революції 1848 року дію Конституції 1833 року було відновлено. У 1855 році король Георг призупинив дію Конституції 1848 року.
Реформи судових структур у королівстві Ганновер, які передусім просував Отто Альбрехт фон Дюрінг, були взірцевими та широко відомими. З різними ознаками юрисдикцій, назв судів та інстанцій вони були прийняті для всієї Пруссії після прусської анексії і пізніше впроваджено по всій Німецькій імперії з її ініціативи.
У різних регіонах Ганноверу регулювання сімейних, спадкових та речових відносин відрізнялося. Використовувалися рецепція римського права та старі місцеві звичаї. Поступово кримінальне правосуддя перейшло від жорстоких середньовічних покарань до більш гуманізованих кодексів епохи Просвітництва, хоча зберігалися особливості залежно від станового привілею правопорушника.