«До першої крові» () — радянський художній фільм режисера Володимира Фокіна, який вийшов на кіностудії ім. Горького у 1989 році.
У піонерському таборі проводиться воєнно-спортивна гра «Зірниця». Діти діляться на команди «синіх» і «зелених». На початку все відбувається за правилами, але невдовзі учасники бачать у грі нагоду вирішити особисті конфлікти.
Сюжет У піонерському таборі на березі моря проводять військову гра «Зірниця». Дітей поділяють між командами «синіх» та «зелених». За правилами, учасники носять саморобні погони відповідного кольору. Якщо один погон зірваний — то його власник «поранений», якщо два — «вбитий». Переможці отримають вечірню прогулянку на військово-морських катерах, з правом постріляти сигнальними ракетами.
Командир невеликої розвідгрупи «синіх» планує вилазку з метою з'ясувати розташування штабу «зелених». Він доручає це Саші Данилову, про якого інші відгукуються як про «стукача» — ходять чутки, що він видав піонерів, які пішли вночі купатися в море без дозволу (насправді це не так). Частина розвідників виявляють «госпіталь» «зелених» і схоплюють дівчинку, яка ним керує, а командир з Сашою нападають на сам "госпіталь". "Вбивають" там медсестру, викрадають погони для лікування "поранених" і привертають до себе увагу. За ними організовується погоня.
Керівниці «госпіталю» зв'язують руки та погрожують роздягнути, а потім один з хлопців засовує їй жабу під майку. Саші це не подобається, але на нього не звертають уваги. Раптом прибуває великий загін «зелених», розвідники тікають, але командир розвідників наказує Саші повернутися і зірвати погони з дівчини. В результаті чого він відстає від своєї групи і потрапляє в полон до «зелених», але перед цим встигає заховати карту в лісі. «Зелені» дорікають йому за його методи, і нагадують про його погану репутацію. Його погрожують «розстріляти». Піонер, який виконує допит, каже, що все одно знайде карту, тому Саші краще зізнатися де вона схована самому. Коли той не піддається, «зелені» обманюють його, сказавши, що відшукали карту, після чого відпускають.
Саша повертається до місця, де сховав карту, і виявляє, що вона все ще там. Тоді він помічає чотирьох «зелених», які стежили за ним від самого штабу. Саша тікає з картою і добігає до дороги, де його беруть у своє авто двоє туристів — водій Митя та його весела супутниця. Переслідувачі також ловлять попутку і вирушають навздогін. На ділянці, де ведуться дорожні роботи, Митя виконує ризикований поврот і висаджує Сашу в селищі. Піонер телефонує звідти додому, але перериває розмову, коли бачить переслідувача. Той теж телефонує додому, але коли захоплюється розмовою, Саша раптово нападає на нього і зриває його погони.
Решта троє переслідувачів розшукують Сашу на вуличках селища, а потім серед скель. Саша переховується в невеликій печері, куди інші не можуть пролізти. Тоді «зелені» починають «викурювати» його димом. Задихаючись, Саша знаходить вузький вихід з іншого боку і опиняється на краю високого урвища. Там він зустрічається з одним із переслідувачів, який пішов в обхід. Вони намагаються домовитися, але розуміють, що не можуть довіряти друг другу, тому що для них, це вже війна, а не просто гра. Хлопці починають битися на вузькі гірські стежці, лише дивом не впавши у прірву. В решті решт вони розходяться. Згодом Саша зустрічає двох хлопців із команди «синіх». Ці хлопці були менші за віком, з молодших класів і командири "синіх" відправили їх як приманку, щоб відволікти "зелених". В результаті чого весь десант був перебитий, а врятуватися змогли тільки ці двоє. Вони ідуть далі разом, але один із них лізе на дерево, по горіхи, де його знаходять «зелені», і Саша з іншим хлопцем вимушені дивитися зі схованки як йому зривають погони і тихенько відступити, не в змозі чимось допомогти. Інший, тим часом, розбиває коліна, але обіцяє бути з Сашею до останнього. Хлопці стають самі жорсткіші і по дорозі "вбивають" дівчину чатову "зелених", хоч та просила цього не робити. Вони валять її на землю і зривають погони. Їх відігнав водій вантажівки. думаючи, що вони просто її б'ють,а вона заплакана сказала йому, що її вбили.
Дорогою до свого штабу Саша з меншим хлопчиком потрапляють на пляж, де розташовано «цвинтар». Там чекають закінчення гри «загиблі». Вони зобраджають із себе привидів — застигли в різних позах і ні на що не реагують.
Тим часом відбувається велике зіткнення між «синіми» та «зеленими». Намагаючись зірвати погони одні з одних, вони рвуть одяг, падають у воду. Боротьба переростає в справжню бійку, де всі методи гарні. Один з учасників імітує стрілянину з автомата, і так захоплюється, що в свої уяві вбиває противників.
Саша з меншим хлопчиком добираються до місця, де на карті позначено їхній штаб. Але там лише порожня яма. Командир виходить до Саші та пояснює, що зумисне дав йому фальшиву карту, бо був упевнений, що він все одно зрадить своїх. «Зелені» прийшли б у засідку і там їх «убили» «сині». Зрозумівши, що «зелені» не бачили карту і вона досі в Саші, командир розуміє, що він прорахувався і Саша не "стукач". Він пропонує, щоб карту "зеленим" віддав малий, але Саша не дозволяє цього. Піонери викидають карту і вона розмокає під дощем. Саша з меншим хлопчиком покидають командира. Дощ змиває фарбу з їхніх паперових погонів і вона стікає, нагадуючи кров. Гра закінчується.
У ролях Андрій Некрасов — Саша Павло Кулаков — командир Віктор Матін — малюк Костянтин Єфремов — малюк Олексій Крюков — група командира Андрій Петров — група командира Едгар Сентельяс — група командира Борис Деревягин — група переслідувачів Андрій Кашуба — група переслідувачів Микола Крушевський — група переслідувачів Арсен Маркарян — група переслідувачів Наталія Громушкіна — госпіталь Ольга Жилкіна — госпіталь Дарина Кожина — госпіталь Ігор Жигалкин — госпіталь
Знімальна група Автор сценарію: Григорій Остер Режисер-постановник: Володимир Фокін Головний оператор: Олександр Гарибян Художник-постановник: Володимир Ярін Композитор: Геннадій Гладков
Посилання