Дмитро Леонідович Радченко (, 2 грудня 1970, Ленінград) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції нападника.

Виступав, зокрема, за «Зеніт», «Спартак» (Москва) та низку іспанських клубів, а також національні збірні СРСР та Росії.

Клубна кар'єра Вихованець ленінградської СДЮШОР «Зміна». Перший тренер — Юрій Йосипович Кантор.

У дорослому футболі дебютував 1988 року виступами за команду «Динамо» (Ленінград) з Другої ліги СРСР, в якій того року взяв участь у 20 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського вищолігового «Зеніту», до складу якого приєднався в кінці 1988 року. Відіграв за головну ленінградську команду наступні два сезон своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Зеніта», був основним гравцем атакувальної ланки команди.

1991 року уклав контракт з московським «Спартаком», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі московського «Спартака» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. В сезоні 1990/91 Радченко забив дубль у чвертьфіналі Кубка європейський чемпіонів проти мадридського «Реала» (3:1) на «Сантьяго Бернабеу», чим допоміг вибити «королівський клуб» з турніру. Наприкінці 1991 року в грі проти грецького АЕКа отримав перелом ноги, після чого півроку відновлювався. Незважаючи на це у складі москвичів був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,44 голу за гру першості — за «червоно-білих» встиг провести в чемпіонаті 61 матч і відзначився 27 разів. За цей час двічі виборював титул чемпіона Росії, а також по одному разу кубок СРСР та Росії.

Влітку 1993 разом з партнером по команді Дмитром Поповим перейшов в іспанський «Расінг»Струнин Сергей. Дмитрий Радченко: Мне очень нравится коррида, но русский лес ни на что не променяю // Футбол от «СЭ». — № 60. — 1997., який очолив Хав'єр Ірурета. В новій команді Радченко грав єдиного форварда і грав досить вдало, завдяки чому клуб фінішував восьмим. Йому вдалося забити ще раз «Реалу» на Бернабеу (1:2) і «Барселоні» Йогана Кройфа (1:1). Влітку 1994 року Ірурета пішов у «Атлетик», його змінив Вісенте М'єра. У своєму другому сезоні Дмитро знову був в основі, але клуб грав не так вдало, зайнявши лише 12-е місце, а Радченко забив 9 голів у чемпіонаті. Хоча саме в цьому сезоні клубу вдалися історичні перемоги над «Барселоною» — 5:0 (11 лютого 1995 року, де одним з найкращих був Радченко — на його рахунку дубль) і мадридським «Реалом» — 3:1 (Радченко також відзначився дублем).

Влітку 1995 року Радченка за 380 мільйонів песет (2,3 мільйона євро) купив «Депортіво». Його прихід збігся з прибуттям в клуб суперечливого валлійського спеціаліста Джона Тошака. «Депор» саме виграв Кубок Іспанії, але клуб покинули форварди Клаудіо Барраган та Хуліо Салінас, а Радченко прийшов їм на заміну. Проте місце головної зірки клубу зберіг бразилець Бебету, тому Дмитру довелося вести боротьбу за друге місце в основі з Хав'єром Манхаріном і Чікі Беґірістайном. Зігравши в обох матчах на Суперкубок Іспанії, в якому «Депортіво» здобув трофей, у перших восьми турах чемпіонату Радченко лише раз вийшов в стартовому складі і боротьбу за основу програв, але іноді забивав як у єврокубках — дубль в історичному розгромі кіпрського «АПОЕЛа» (8:0), так і в чемпіонаті, зокрема переможний гол у ворота «Барселони» (1:0). Влітку 1996 року Тошак розпочав велику перебудову клубу після невдалого сезону. Бебету покинув клуб, а замість нього прийшли Рівалду і Мікаель Мадар. Тому місця для Радченка не знайшлося, разом з яким клуб покинув навіть тільки підписаний французький форвард Сільвен Вільтор, який був відданий назад в оренду в «Ренн».

Радченко ж перейшов в оренду в «Райо Вальєкано». Але і тут російський нападник виходив в основному з лавки і забив всього один гол в чемпіонаті, а клуб ледь не вилетів у Сегунду. Після цього «Райо» не захотів викуповувати контракт гравця і Дмитро повернувся в Ла-Корунью, яка без нього стала третьою. Тут на росіянина вже не розраховували і знову віддали в оренду, цього разу в «Мериду», яка в свою чергу вилетіла з Ла Ліги, але Радченко провів там всього 10 матчів.

1998 року Дмитро став гравцем клубу іспанської Сегунди «Компостела», де знову став виступати разом із співвітчизником Дмитром Поповим, але довго в команді не затримався і наступного року перебрався в японський клуб «Джубіло Івата», з яким став чемпіоном країни.

У сезоні 2001/02 грав за хорватський «Хайдук» (Спліт), після чого знову повернувся до Іспанії і грав в клубах нижчих ліг, де і завершив ігрову кар'єруДмитрий Радченко — Dmitriy Radchenko.

Виступи за збірні 21 листопада 1990 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної США (0:0), а через два дні зіграв свій другий і останній матч за радянську збірну проти Тринідаду і Тобаго (2:0).

З 1992 року залучався до матчів новоствореної збірної Росії, у складі якої був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, де зіграв у всіх трьох матчах і забив у ворота камерунців (6:1). Через два роки не потрапив в заявку на чемпіонат Європи 1996 року через травму ногиЧЄ-96: Важкий вибір Романцева.

Всього протягом кар'єри у національній команді провів у формі збірної Росії 33 матчі, забивши 9 голівДмитрий Леонидович Радченко.

Тренерська робота Після завершення ігрової кар'єри займався тренерською діяльністю, пройшов навчання в Іспанії. Працював у дитячій футбольній школі «Депортіво».

З 2010 року, після закінчення Вищої школи тренерів, працював в структурі «Зеніту».Футбольний департамент — Персонал — Про Академію — Офіційний сайт ФК «Зеніт»

Статистика

Клубна

|1988|| «Динамо» (Ленінград)||Друга ліга||20||5||||||||||20||5 |- |1989||rowspan="2"| «Зеніт»||Вища ліга||26||5||||||||||26||5 |- |1990||Перша ліга||35||11||||||||||35||11 |- |1991|| «Спартак» (Москва)||Вища ліга||29||13||||||||||29||13

|1992||rowspan="2"| «Спартак» (Москва)||rowspan="2"|Вища ліга||18||12||||||||||18||12 |- |1993||14||2||||||||||14||2

|1993/94||rowspan="2"| «Расінг»||rowspan="5"|Ла Ліга||36||11||||||||||36||11 |- |1994/95||36||9||||||||||36||9 |- |1995/96|| «Депортіво»||28||5||||||||||28||5 |- |1996/97|| «Райо Вальєкано»||31||1||||||||||31||1 |- |1997/98|| «Мерида»||10||0||||||||||10||0 |- |1998/99|| «Компостела»||Сегунда Дивізіон||9||0||||||||||9||0

|1999||rowspan="2"| «Джубіло Івата»||rowspan="2"|Джей-ліга||5||0||2||1||0||0||7||1 |- |2000||17||4||0||0||4||1||21||5

|2001/02|| «Хайдук» (Спліт)||Перша ліга||10||4||||||||||10||4 110||34||||||||||110||34 32||14||||||||||32||14 150||26||||||||||150||26 22||4||2||1||4||1||28||6 10||4||||||||||10||4 324||82||2||1||4||1||330||84

Збірна

|1990||2||0 |- !Всього||2||0

|1992||2||1 |- |1993||5||1 |- |1994||11||5 |- |1995||8||2 |- |1996||7||0 |- !Всього||33||9

Титули і досягнення Володар Кубка СРСР (1): «Спартак» (Москва): 1991–92 Чемпіон Росії (1): «Спартак» (Москва): 1992 Володар Суперкубка Іспанії з футболу (1): «Депортіво»: 1995 Чемпіон Японії (1): «Джубіло Івата»: 1999

Примітки

Посилання Статистика виступів в Іспанії на сайті BDFutbol.com