Серпневі гармати або Серпень 1914 () — історичний твір Барбари Вертгайм Такман про передумови та перший місяць Першої світової війни, виданий 1962 року. Після вступних розділів Такман у деталях описує розгортання конфлікту. Вона зосереджується на військовій історії країн-учасників Першої світової війни, передусім на великих державах.
Таким чином Серпневі гармати описують ранній етап Першої світової війни, з рішень почати війни до початку битви на Марні, що зупинила німецький наступ у Франції. Наслідком були чотири роки позиційної війни. У книзі Такман описує обговорення планів, стратегій, події у світі, міжнародні настрої до і під час війни.
За публікацію даної книги Барбара Такман здобула звання лауреата Пулітцерівської премії за документальний прозовий твір у 1963. Вона пізніше повернеться до теми, яку зачепила у Серпневих гарматах — до соціальних відносин та проблем, що існували до Першої світової війни. Такман опише це у колекції з восьми есе, що вийшли у 1966 році під назвою . Найкраще про книгу говорить назва статті у «Волл-стріт джорнел», написаній співробітником Гудзонського інституту з нагоди перевидання Серпневих гармат та Гордої вежі: «Героїня популярної історії».
Головні герої Такман ретельно знайомить нас з усіма ключовими гравцями, як союзними (з Франції, Великої Британії, Бельгії та Росії), так і німецькими командирами. З її характерною увагою до деталей, ми дізнаємося про їх особистості, сильні і слабкі сторони.
Жозеф Жоффр, французький генерал, головнокомандувач французької армії. Гельмут Мольтке, голова німецького генерального штабу. Альберт I, король Бельгії, головнокомандувач бельгійської армії. Він у відповідальний момент зробив важке рішення і не погодився на німецькі умови. Князь Микола Миколайович Молодший, верховний головнокомандувач силами Російської імперії на початку 1-ї Світової війни. Джон Френч, британський фельдмаршал, очолював на Західному фронті Британські експедиційні сили.
Деякі імена, хоч і згадуються нечасто, доволі знайомі пересічному читачеві: французький президент Раймон Пуанкаре, британський перший лорд адміралтейства Вінстон Черчилль, і молодий солдат Шарль де Голль, що воював за Францію поміж інших. Серед окремих імен згадується і Распутін, і Вільгельм Рентген. Останній був з тих науковців, що підписали маніфест 93-х (відкритий лист-виправдання дій німецької армії при окупації Бельгії, зокрема знищення будівлі університетської бібліотеки у місті Левен).
Книга
Похорон
У травні 1910 на похороні британського короля Едуарда VII були 9 королів Європи. Серед них визначним був кайзер Німецької імперії Вільгельм II, племінник короля Едуарда. Відзначається, що покійника через значні родинні зв'язки з правлячими династіями інших країн називали «дядьком Європи»: кайзер Вільгельм II був його племінником; король Греції Георг I був братом дружини Едуарда; король Данії Фредерік VIII був другим братом його дружини ; Микола II (російський імператор) був його племінником по лінії матері Марії Федорівни (до шлюбу Дагмар), сестри дружини Едуарда; російська імператриця Олександра Федорівна (дружина Миколи II) була його племінницею; його дочка Мод Уельська була королевою Норвегії; племінниця Вікторія Євгенія Юлія Єна була королевою Іспанії; третя племінниця Марія Единбурзька мала стати королевою Румунії; король Норвегії Гокон VII також був родичем по данській лінії дружини Едуарда; інші родичі, нащадки 9 синів та дочок королеви Вікторії були в надлишку при всіх королівських домах Європи.
Ця глава [15–30]Сторінки першого видання книги: починається і закінчується королівським похороном [15–18, 26-30]. Між його описом знаходимо обговорення передумов та розкладу сил напередодні Першої світової війни (1914—1918).
Плани Глави з 2 по 5 [33-87] згруповані у першу секцію «Плани». Тут відображено передвоєнне військове планування головних країн Європи: німецький план Шліффена, французький наступальний план XVII, спільні британські та французькі домовленості, підхід Росії до майбутньої світової війни.
Початок Секція «Початок» починається з короткого вступу [91-92], де згадується, що у Сараєві 28 червня 1914 року боснійський серб Гаврило Принцип (* 25 липня 1894 — † 28 квітня 1918) убив Франца Фердінанда, ерц-герцога австрійського, та його дружину, графиню Софі.
Глави з 6 по 9 [93-157] починаються з серпня 1914. Описані обговорення і маневри провідних політиків, дипломатичні справи, дії різних армій у перші дні війни, з 1 серпня по 4 серпня. Розкриваються вагання кайзера, намагання Росії забезпечити вступ у війну союзної Франції, спроби Франції отримати гарантії від Великої Британії щодо її участі, а насамкінець і ультиматум Німеччини Бельгії.
Битва Основна частина решти книги (глави з 10 до 22 [159-483]) присвячена битвам і тактичному плануванню на двох фронтах: Західному (глави з 11 до 14, 17, 19 і 22) та Східному (глави 15 і 16). Однак Австрією та Балканами знехтуваноТакман ігнорує війну між Австрією та Росією, між Австрією та Сербією, окрім тих випадків, коли це зачіпає Середземномор'я. У її примітках автора, вона пояснює, що «невичерпні проблеми на Балканах» потребують «нудної довжини», яку, на щастя, можна пропустити без шкоди для «цілісності» книги. Отже, ворожі відносини між Австро-Угорською імперією та Королівством Сербії не заслуговують подальшої згадки.. Глави 10 і 18 присвячені війні на морі.
Середземномор'я
Такман починає секцію «битва» описом пошуку союзним флотом німецького лінійного крейсера Гебена у середземномор'ї (глава 10 [161-187]). Гебен проплив у Дарданелли, води Османської імперії [182-184]. Такі дії флоту поряд з дипломатичними заходами визначили вступ Туреччини на німецькому боці. Це блокувало російський імпорт/експорт через круглорічні порти в Чорному морі. Що, у свою чергу, призвело до катастрофічної для Антанти Дарданельської операції.
Західний фронт
Глави 11 до 14 [188-296] описують війну на заході Європи. Спочатку обговорюється німецьке вторгнення у північно-східну Бельгію [188-207] і Західний фронт взагалі, особливо ситуація у Ельзасі [207-220]. Далі Такман описує прибуття у Францію британського експедиційного корпусу (глава 12 [221-233]).
Після перетину бельгійського кордону німецькі війська вступили в бої з бельгійською армією біля Льєжу, а на сході Франції — з п'ятьма французькими арміями. Французи вірили, що Гальський дух буде мати вирішальне значення у відбитті німецької атаки. У той час британці боролися у битві при Монсі. Упродовж серпня кожна сторона розгорнула свої збройні сили відповідно до попередньо розроблених стратегічних планів.
Французьке керівництво недооцінило силу правого німецького крила. Ймовірно завдяки французькому командувачу 5-ї армії Шарлю Ланрезаку, який діяв з упередженням перед тим, як отримати дозвіл з генерального штабу від Жоффра, вдалось уберегти від оточення війська союзної лінії оборони. Хоча його пропозиції ігнорувались, він відвів свої частини з невигідного положення при Шарлеруа, чим можливо зберіг їх від повного знищення [236-240, 275—279, 282—286, 295]. Пізніше Ланрезака звільнили з посади .
Прикордонна битва була дуже жорстокою. Бельгійська армія кинулася проти німецької, але союзники були змушені повільно відступити під потужним натиском. Це продовжувалось допоки війська кайзера не підішли за 40 миль до Парижа. Столицю було врятовано завдяки мужності та жвавості напіввідставного офіцера Жозеф Галлієні, який блискуче розподілив обмежені ресурси і врятував її. Місто готувалося до облоги і можливого повного знищення, уряд втік на південь. Ситуацію серед іншого врятували дві резервні дивізії, що були доставлені на поле бою 600 машинами міського таксі. Такман цинічно зазначає, що Жоффр пізніше отримав значний кредит довіри за збереження Парижу та всієї французької армії. Ланрезака, який власне і здійснив тактичний відступ, Жоффр звільнив від виконання обов'язків, а старого воєначальника та свого колишнього керівника Галлієні він відсунув назад у тінь.
Проте Такман також відмічає, що хоча Жоффр часто діяв скандально, але коли був змушений приймати кардинальні рішення, то проявив велику майстерність у керівництві та проведенні імпровізованого контрудару у фланг армії А. фон Клюка. Німці в значній мірі сприяли власній поразці, фізично виснажуючи власну піхоту та відхиляючись від початкового плану вторгнення. На даному етапі їхній армії не вистачало тих військ, що використовувались для облоги Антверпена. Обидві сторони страждали від поганого зв'язку та неякісної роботи генеральних штабів. У останніх було багато політиків та підлабузників, які були в значній мірі займались політиканством та низькопоклонством. Попередження від командирів на місцях ігнорувались, особливо якщо ті не вписувались в упереджені уявлення про швидку перемогу.
Російська імперія та Німеччина
Лише 15 та 16 глави присвячені Східному фронту. Увага зосереджена на російському вторгненні у Східну Пруссію і німецькій реакції на це. Вказуються значні проблеми армії Російської імперії зі зв'язком, погано розвинену залізничну сітку, відсутність залізничних вагонів відповідної ширини колії. Через з відсутністю проводів для прокладання ліній зв'язку та завчасне знищення німцями місцевих, російські частини часто були змушені посилати повідомлення відкритим текстом бо в дивізійних штабах не було кодів і шифрувальників. Навіть накази російського генерала Ренненкампфа командирам корпусів передавались по радіо із застосуванням простого коду. Він був розшифрований німецьким мобілізованим професором, який служив у штабі криптографом.
Кульмінацією є Битва під Танненбергом. Тут російське просування було рішуче зупинено. Лише окремими фразами згадується Галицька битва, що відбувалась у той же час.
У цих розділах, Такман показує серію помилок, хибних планів, погані комунікації та логістику, які, серед іншого, визначально допомогли французам на Західному фронті. Наприклад, німці помилково перевели із Заходу два корпуси, щоб захистись від того, що у книзі називається «російський паровий коток». Великі втрати та проблеми, що розвинулись на Східному фронті, описані лише у загальних рисах.
Полум'я Левена У тексті переплетені уривки фактів, які союзні уряди використовували для формування на Заході остаточної думки про те, що Німеччина «нацією-агресором» стосовно Бельгії. Такі факти і висновки будуть повторюватися протягом війни, і в значній мірі вплинуть на наступну участь Сполучених Штатів.
Також тут, у главі 17 Полум'я Левена, Такман вставляє вибірку німецьких думок щодо цілей та прагнень Німецької імперії. Вона цитує [348-349] Томаса Манна кажучи, що метою було «встановлення німецької ідеї в історії, встановлення Kultur, виконання історичної місії Німеччини». Наводяться цитати подібного змісту і від «німецького вченого», і від «німецького бізнесмена».
Глава 17 зосереджена на звірствах німецької армії в Бельгії, зокрема, щодо історичного університетського міста Левен [356-359]. Такман підтверджує свої ремарки, описуючи [350-351, 359] німецьку військову . Згідно з пропагандою, в невдалій спробі придушити «незаконних» бельгійських (цивільні, що стріляють в німецьких військових) [354-355] окупанти стратили сотні громадян у декількох містах Бельгії [351—353]. Її перелік випадків жорстокості таких репресій німецької армії проти населення в цілому, і умисне спалення Левена зокрема, особливо його університетської бібліотеки, залишають мало сумнівів у тому, чому західні союзники могли легко засуджувати і Німеччину, і німців взагалі.
Битва на морі Глава 18 [363-380] описує британські побоювання, що їх острівна нація, залежна від закордонного імпорту, може постраждати внаслідок зриву міжнародної торгівлі німецьким флотом. Так як флот Великої Британії мав кращі кораблі і досвід бойових дій, ймовірно «найкраща можливість німецького флоту на успішну битву була в перші два-три тижні війни» . Проте німецький флот залишився в порту, щоб не кидати виклик Британському Великому флоту, що патрулював Північне море [368-369]. Отже, здебільшого морські шляхи контролював Королівський флот Великої Британії .