Барбара Вертгайм Та́кман (, , Нью-Йорк, США — , Ґринвіч, Коннектикут, США) — американська історикиня та авторка. Двічі лауреатка Пулітцерівської премії за нехудожній прозовий твір — за книги «Серпневі гармати» (1963) (бестселер про передумови та перший місяць Першої світової війни) і «Стілвел та американський досвід у Китаї, 1911-45» (1972) (біографія генерала Джозефа Стілвела).
Біографія Народилась 30 січна 1912 року у сім'ї банкіра та його першої дружини Альми Моргентау. Батько був власником журналу «» (найстаріший з існуючих тижневик у США, заснований у 1865 році), президентом , колекціонером і засновником .Oliver B. Pollack, "Barbara W. Tuchman (1912—1989), " in Paula E. Hyman and Deborah Dash Moore (eds.), Jewish Women in America: An Historical Encyclopedia: Volume II, M-Z. New York: Routledge, 1997; pp. 1414—1416. Мати була дочкою Генрі Моргентау (старшого), посла Вудро Вільсона в Османській імперії.
У молодому віці Вертгайм захоплювалась книгами Люсі Фіч Перкінсон, , Джеймса Вольфа та історичними романами Олександра Дюма. Вчилась у школі на Мангеттені.Douglas Martin, Walden School, At 73, Files for Bankruptcy , The New York Times, June 23, 1987 Отримала диплом бакалавра мистецтв у коледжі Редкліфф (з 1999 — входить до Гарвардського університету) у Кембриджі у 1933, вивчаючи історію та літературу. Працювала в Інституті Тихоокеанських досліджень у Нью-Йорку, пробувши рік у Токіо у 1934-35, включаючи місяць у Китаї, перед поверненням в США через Транссиб, Москву та Париж. Також працювала кореспонденткою «Нації», мандрувала в Валенсію та Мадрид для опису громадянської війни в Іспанії.Barbara Tuchman Dead at 77; A Pulitzer-Winning Historian . The New York Times, February 7, 1989. Потім написала першу книгу, «Втрачена британська політика: Британія та Іспанія з 1700», опубліковану в 1938.
У 1940 Вертгайм одружилась з Лестером Р. Такманом (1904—1997), лікарем, дослідником та професором медичних наук у у Мангеттені. Взяла його прізвище, народила трьох дочок.
У роки Другої світової війни Такман працювала в Офісі військової інформації. Після війни виховувала доньок, виконуючи базові дослідження для того, що зрештою стало у 1956 книгою «Біблія та меч: Англія та Палестина з Бронзової доби до Бальфура».
Барбара Такман померла від інсульту в 77 років 6 лютого, 1989 у Ґринвічі, штат Коннектикут.
Доробок Такман найбільш відома як дворазова лауреатка Пулітцерівської премії, перша за «Серпневі гармати» у 1963 році, друга за «» у 1972.
«Серпневі гармати» була одною з улюблених книг Джона Кеннеді. Він заохочував членів свого кабінету прочитати книгу та хотів, щоб її прочитав «кожен офіцер в армії». Вважається, що це було одним з факторів мирного врегулювання Карибської кризи. Секретар армії розіслав копії книги у кожну американську військову базу на світі.
До творчого доробку Барбари Такман входять книги:
Втрачена британська політика: Британія та Іспанія з 1700, Лондон: Об'єднане видавництво, 1938. Біблія та меч: Англія та Палестина з Бронзової доби до Бальфура. New York: New York University Press, 1956. Телеграма Ціммермана. New York: Viking Press, 1958. Серпневі гармати. New York: Macmillan, 1962. Горда вежа: Портрет світу перед війною, 1890–1914. New York: Macmillan, 1966. . New York: Macmillan, 1971. Нотатки з Китаю. New York: Collier, 1972. Далеке дзеркало: багатостраждальне 14-те століття. New York: Alfred A. Knopf, 1978. Практична історія: окремі нариси. New York: Alfred A. Knopf, 1981. Марш дурості: від Трої до Вєтнаму. New York: Knopf/Random House, 1984. Перший салют: погляд на американську революцію. New York: Knopf/Random House, 1988.
Інші роботи: Американська безпека в 1980-х. Лондон: Міжнародний інститут стратегічних досліджень, 1982.
Закон Такман У книзі «» Барбара Такман написала фразу, пізніше названу «законом Такман». "Велика небезпека, притаманна самій природі записаної історії - це надлишок негативу: непропорційне збереження темної сторони: зла, страждань, розбрату і бід. В історії та ж ситуація, як у щоденних газетах. Щось нормальне не потрапляє до гарячих новин. Історія створюється документами, які збереглися, а вони тяжіють до опису кризи і лиха, злочинів і аномальної поведінки, оскільки ці речі стали предметом документообігу: у судових процесах, трактатах, викриттях моралістів, літературної сатири, Папських буллах. Жоден Папа жодного разу не видав буллу, щоб виразити схвалення. Негатив, що б'є через край, можна бачити в роботі церковного реформатора Ніколаса де Кламанжа, який, засуджуючи недостойних і суєтних прелатів в 1401 році, сказав, що у своєму завзятті виправити зловживання він не буде говорити про гарних священиків, оскільки «їх не помічають поруч із зіпсованими людьми».
«Лихо рідко буває таким всеосяжним, яким виглядає з записаних даних. Через сам факт опису воно здається безперервним і повсюдним, у той час, як воно з більшою ймовірністю було лише окремим випадком і в часі, і в просторі. Крім того, живучість нормального стану речей зазвичай вища, ніж ефект відхилення, що нам відомо на прикладі власної епохи. Після поглинання всіх сучасних новин можна очікувати зустрічі зі світом, що повністю складається лише зі страйків, злочинів, відключень електрики, проривів водопроводу, зламаних потягів, закритих шкіл, грабіжників, наркоманів, неонацистів і ґвалтівників. Насправді ж можна ввечері піти додому і, якщо всміхнеться доля, уникнути зустрічі більш ніж з одним чи двома такими явищами.»Tuchman, Barbara A Distant Mirror: The Calamitous 14th Century. New York: Alfred A. Knopf, 1978; pg. xviii.
Тому закон Такман можна сформулювати як: «Факт повідомлення помножує гадану ступінь будь-якого прикрого розвитку подій у п'ять чи десять разів» (чи на будь-яку іншу цифру за бажанням читача).
Він визначається як психологічний принцип пізнавальної готовності (суб'єктивної ймовірності).Texas Research Institute of Mental Sciences, Violence and the Violent Individual: Proceedings of the Twelfth Annual Symposium, Texas Research Institute of Mental Sciences, Houston, Texas, November 1–3, 1979. Spectrum Publications, pg. 412
Примітки