Витегорський або Маріїнський канал — ключова ланка Маріїнської водної системи, що сполучає річки Ковжа (звідки по природних водних шляхах можна проплисти в Каспійське море) і Витегра (сточище Онезького озера, далі у Балтійське море). У 1886 р. прорито Ново-Маріїнський канал.
Маріїнський канал
Передмова Будівництво Витегорського каналу планувалося ще Петром I. Початку робіт перешкоджав нестача фінансування. Кошти в сумі 400 тис. рублів на рік були виділені позичково з підлягаючої зберіганню казни виховних будинківЭ. Г. Истомина. Водные пути России во второй половине XVIII-начала XIX века. Наука, 1982. Стр. 229.. Цим фондом завідувала імператриця Марія Федорівна. Її чоловік імператор Павло I 20 січня 1799 року підписав указ про початок будівництва.
Будівництво Будівництво було розпочато у 1799 році. Система будувалася силами Департаменту водних комунікацій, який очолював М. П. Рум'янцев. Безпосереднє керівництво будівництвом системи було покладено на інженер-генерала Ф. П. Деволанта, для чого при ньому було створено спеціальне управління.
По первинному плану передбачалося будівництво 26-ти шлюзів і у 1801 році 8 з них було побудовано і прорито з'єднувальний канал. Вже дещо пізніше спорудили два непередбачених проектом шлюзи в Шестовській і Білоусовській бистрині р. Витегри.
У 1808 році з Ковжі у Витегру пройшло перше судно з осіданням менше 1 м. 21 липня 1810 року було офіційно оголошено про відкриття судноплавства по Маріїнській водній системі. Вартість будівництва склала 2 771 000 руб.
Опис Маріїнського каналу Св. Катерини (двокамерний; загальне падіння (напір) — 10,09 фут.). Гирло Маріїнського каналу. Св. Олександра (трикамерний, 17,73 фут.), Побудований у 1802 р, перебудований у 1859—1862 рр. Св. Катерини (двокамерний, 12,62 фут.) Найвища точка вододілу. Роздільна частина, протяжністю 3 версти 429 саж. складалася з Катерининського басейну, прокопаного каналу і Матко-озера. Висота над рівнем Балтійського моря (по Кронштадтській рейці) — 60,17 саж. Судна піднімалися в канал з Ковжі на 40,44 фути, опускалися до Витегри на 36,36 футів. Починався у 9-ти верстах від шлюзу Св. Анни біля села Грязний Омут на Ковжі. Прорізав два озерця, Матко-озеро, Катерининський басейн. На каналі влаштували 6 шлюзів. Живився водами Ковзького озера за допомогою Костянтинівського водогону (завдовжки 10 верст 266 саж .; падіння — близько 105 футів; ширина по дну від 10 до 14 футів; з висячими інтервалами — своєрідними дерев'яними акведуками). У селі Петровське (нині Старе Петровське) у шлюзу Св. Петра поставлено кам'яний чотиригранний обеліск з написом «Петрову мысль Мария свершила» («Петровий задум Марія здійснила») (1810) і дерев'яна каплиця в пам'ять Петра I (не збереглася). Св. Петра (двокамерний, 15,6 фут.) Св. Олени (однокамерний, 8,33 фут.) Св. Марії (двокамерний, 12,43 фут.)
Нижче шлюзу Св. Марії, пройшовши Лудозьке озеро канал виводив до р. Витегри біля села Верхній Рубіж.
Ново-Маріїнський — Кам'яний канал У зв'язку з розвитком капіталізму після відміни кріпацтва і зростанням експорту пшениці в Європу пропускна спроможність Маріїнської системи була визнана недостатньою. У серпні 1882 року розпочаті роботи по будівництву Ново-Маріїнського каналу, його було побудовано на північний схід від старого.
Канал побудовано в обхід Матко-озера на північний схід від старого в серпні 1882 — квітні 1886 Південне гирлі нового каналу знаходилося у шл. № 30, на одну версту вище старого шлюзу Св. Катерини. Від нового шлюзу № 29 до гирла старого каналу — 2,7 версти. Загальна частина зі старим Маріїнським каналом до з'єднання з Шимою (назва р. Витегра у верхній течії) — 1 верста 213 саж. Протяжність 8,2 верст, з них 6 верст становив роздільне плесо (б'єф) всієї системи. Роздільний б'єф знижений на 4,32 саж., Відпала необхідність у шлюзах Св. Марії, Св. Олени, Св. Катерини та Св. Єлизавети (8 камер) та Костянтинівському водогоні. Ширина по дну 10 саж., глибина — 1 саж., радіус заокруглень — 120 саж. Новий канал живився водою верхньої частини р. Ковжа, підпертою греблею біля витоку річки з Ковзького озера, за допомогою Олександрівського водоспуску (водогону). Роботи були завершені до 1-го травня 1886. Спорудження обійшлися в два мільйони руб. Найвища точка вододілувисота над рівнем Балтійського моря (по Кронштадтській рейці) — 55,85 саж.
Примітки
Література Житков С. М. Исторический обзор устройства и содержания водных путей и портов в России за столетний период 1798—1898. СПб. 1900 г. Петрашень И. В. Мариинская система. 1810—1910. СПб. 1910 г. По водным путям Северо-Запада. Путеводитель. Г. Е. Евгеньев (Пащенко). Л.: «Речной транспорт». 1958 г. Кублицкий Г. Волга — Балтика. Волго-Балтийский водный путь в прошлом и настоящем. М.: «Водный транспорт». 1961 г. Волго-Балт. От Волги до Балтики. Альбом. Авт.-сост.: В. В. Лапин, А. Н. Чистиков. СПб.: «Лики России». 2004 г. Мариинская водная система. Выдающиеся гидротехнические сооружения мира. Автор-сост. Чистиков А. Н. СПб.: «Лики России». 2011 г. Кашина Л. И., Кузнецов И. Н., Першина А. Б., Кучумова Н. Л. История Мариинской водной системы: аннотированный указатель документов ГУ «Государственный архив Вологодской области» (досоветский период). Вологда: ВГПУ. 2011 г.