Маріїнська водна система — водний шлях в Росії, що сполучає сточище Волги з Балтійським морем. Від Рибінська до Петербурзького морського порту через приладозькі канали (1054 версти). Складається як з природних, так і з штучних водних шляхів: р. Шексна → Біле озеро → р. Ковжа → Маріїнський канал → р. Витегра → Онезьке озеро → р. Свір → приладозькі канали → р. Нева. Була підпорядкована Витегорському і Санкт-Петербурзькому округам шляхів сполучення.
Будівництво водного шляху було необхідно Російській імперії для постачання Санкт-Петербурга (як столиці і найбільшого по населенню міста) хлібом, деревиною, дровами та іншими продуктами, товарів для зовнішньої торгівлі, що транспортувались через Рибінськ з Нижньої Волги. Для торгівлі зерном в Рибінську була влаштована Хлібна біржа. Згодом по Маріїнській системі здійснювався експорт пшениці до Європи.
Будівництво системи протяжністю понад 1125 км проходило за царювання Павла I і його сина Олександра I (всього зайняло 11 років). Система постійно модернізувалася й удосконалювалася, перекопи в закрутах річок скорочували довжину шляху. Реконструйована у 1959—1964 роках система отримала назву Волго-Балтійський водний шлях ім. В. І. Леніна.
Проектування і будівництво
Дослідження Дослідження у напрямку водного шляху — р. Витегра — р. Ковжа — Біле озеро — р. Шексна проводилися кілька разів: за указом Петра I у 1710 р, і у 1774, 1785 і 1798 роках. 1710 — вишукування англійського інженера Джона Перрі (запрошеного Петром I у 1698) всіх трьох вододілів Волги і Балтики. У 1711 Петро I особисто оглядав місця вододілу Витегри і Ковжи від Вянгинської пристані до Бадоги. 1712 — Джон Перрі в Сенаті у присутності Петра I оголосив підсумки досліджень, представив план робіт і розрахунки. Сенат ухвалив виділити в розпорядження інженера десять тисяч кріпаків. 1774 — секунд-майор Лихачов представив свій проект з'єднання річок. У 1785 Катерина II повеліла генерал-прокурору Сенату князю О. О. Вяземському відправити двох людей для дослідження місцевості майбутнього каналу. Їх виконав посланий О. О. Вяземським інженер Яків-Едуард де Вітте, склавши попередній, а потім завершений проект і кошторис у сумі 1 944 436,2 рубля. 31 грудня 1787 року Катерина II виділила на будівництво Витегорського каналу 500000 руб, але тут же переадресувала ці гроші на будівництво доріг Петербург — Москва і Петербург — Нарва. в тому ж 1785 свої пропозиції вніс Олонецький і Архангельський генерал-губернатор Т. І. Тутолмін.
Але потреба в поставках товарів в Петербург була настільки велика, що питанням проектування довелося зайнятися начальнику Департаменту — графу Якову Юхимовичу Сиверсу. Він особисто справив рекогносцировку траси і представив Павлу I доповідь про будівництво по витегорському напрямку. Напрям каналу взяли у шотландця Джона Перрі.
Гроші в сумі 400 тис. руб. на рік на «якнайшвидшу побудову» Витегорського каналу були взяті позичково з заощаджень скарбниці виховних будинків обох столицьЭ. Г. Истомина. Водные пути России во второй половине XVIII-начале XIX века. Наука, 1982. Стр. 229.. Оскільки володарем закладами була імператриця Марія Федорівна, то указом від 20 січня 1799 споруджуваний канал отримав назву «Маріїнський».
Будівництво 1797 — шлюзний майстер Свендсон розчистив зарослі просіки, прорубані під керівництвом Я.-Е. де Вітте. 1799 — заснована «Дирекція будівництва Маріїнського каналу». Будівництво розпочато в тому ж році. Інженер-майор Б. Б. Барклай-де-Толлі провів нивелировку за проектом Я.-Е. де Вітте: від місця впадіння Тагажми у Витегру до річки Серьге і Матко-озеру і далі, через канал до річок Ваткома і Ковжа. Система будувалася силами Департаменту водних комунікацій, який очолював М. П. Румянцев. Безпосереднє керівництво будівництвом системи було покладено на інженер-генерала Ф. П. Деволанта, для чого при ньому було створено спеціальне управління. Нагляд здійснював начальник Дирекції Маріїнського каналу полковник Липгарт. Основні підрядники купці: Попов, Сизов, Шалопанов і Шадрін. У 1808 році по каналу, що прорізав вододіл, пройшло перше судно. 14 лютого 1809 — імператор Олександр I підписав указ «Про правила для судноплавства по Маріїнському каналу і Вишнєволоцькому шляху». 21 липня 1810 — офіційне відкриття руху по Маріїнській системі. Витрати на будівництво — 2 млн. 701 тис. руб.
Опис системи на 1810-1820-ті роки
Від Рибінська (гирло Шексни) до Санкт-Петербурга (гирло Неви) в середньому можна було дістатися за 110 діб.
Вся система мала такий вигляд: 28 дерев'яних шлюзів і напівшлюзів (45 камер) на р. Ковжи, роздільному каналі і р. Витегра. Всі шлюзи мали довжину камери 32 м, ширину — 9 м і глибину на порозі — 1,3 м. Живлення системи водою з Ковзького озера, для чого його рівень греблями на Ковжі і Пурас-струмку було піднято на два метри. 20 гребель 12 водоспусків (однопрогінних гребель) 5 розвідних (підйомних) мостів: міський Сіверсів у Витегрі, Волоков, Анненський, Філіппів і Павлів мости (1803)
Річка Ковжа Св. Костянтина (шлюз і напівшлюз). У 1833 році напівшлюз було замінено шлюзом; у 1870-х роках з поглибленням б'єфу, нижній шлюз було демонтовано. Новий шлюз побудовано у 1893. Св. Анни. Анненський міст.
Маріїнський канал Св. Катерини (двокамерний; загальне падіння (напір) — 10,09 фут.). Гирло Маріїнського каналу. Св. Олександра (трикамерний, 17,73 фут.), Побудований у 1802 році, перебудований у 1859—1862 роках. Св. Катерини (двокамерний, 12,62 фут.) Найвища точка вододілу. Роздільна частина, протяжністю 3 версти 429 саж. складалася з Катерининського басейну, прокопаного каналу і Матко-озера. Висота над рівнем Балтійського моря (по Кронштадтській рейці) — 60,17 саж. Судна піднімалися в канал з Ковжі на 40,44 фути, опускалися до Витегри на 36,36 футів. Починався у 9-ти верстах від шлюзу Св. Анни біля села Грязний Омут на Ковжі. Прорізав два озерця, Матко-озеро, Катерининський басейн. На каналі влаштували 6 шлюзів. Живився водами Ковзького озера за допомогою Костянтинівського водогону (завдовжки 10 верст 266 саж.; падіння — близько 105 футів; ширина по дну від 10 до 14 футів; з висячими інтервалами — своєрідними дерев'яними акведуками). У селі Петровське (нині Старе Петровське) у шлюзу Св. Петра поставлено кам'яний чотиригранний обеліск з написом «Петрову мысль Мария свершила» («Петровий задум Марія здійснила») (1810) і дерев'яна каплиця в пам'ять Петра I (не збереглася). Св. Петра (двокамерний, 15,6 фут.) Св. Олени (однокамерний, 8,33 фут.) Св. Марії (двокамерний, 12,43 фут.)
Нижче шлюзу Св. Марії, пройшовши Лудозьке озеро канал виводив до р. Витегри біля села Верхній Рубіж.
річка Витегра Св. Дарії (однокамерний) біля села Скачкова Св. Андрія (однокамерний, напір 1,74 саж.) При селі Великий Двір Св. Самсонія (однокамерний, напір 1,56 саж.) Верхній Св. Михайла (однокамерний, 1,44 саж.) Нижній Св. Михайла (однокамерний, 1,28 саж.) Верхній Св. Павла (2-х камерний, 2,45 саж.) Нижній Св. Павла (2-х камерний, 2,26 саж.) Св. Фоми (однокамерний, 0,92 саж.) Св. Георгія (двокамерний, 2,09 саж.) Св. Якова (однокамерний, 1,18 саж.) Св. Олексія (двокамерний, 2,51 саж.). Гребля Св. Олексія (побудована у 1806, демонтована у 1893) Св. Феодора (однокамерний, 1,53 саж.) Св. Іоанна (двокамерний, 1,96 саж.). Гребля Св. Іоанна (побудована у 1806, демонтована у 1888 р) Св. Василія (однокамерний, 1,46 саж.) Верхній Св. Наталії (двокамерний, 2,40 саж.) Поблизу села Маркове Нижній Св. Наталії (двокамерний, 2,60 саж.) Св. Ольги (однокамерний, 1,41 саж.) Біля села Рябово Св. Надії (двокамерний, 2,26) при селі Материки «Слава» (однокамерний, 1,31 саж.) При селі Білоусове Верхній «Росія» (однокамерний, 1,17 саж.) При селі Крюкова Нижній «Росія» (однокамерний, 1,20 саж.) Св. Димитрія (однокамерний, 1,09 саж.) При селі Денисова Напівшлюз «Деволант» (однокамерний, падіння 0,76 саж.; 1789—1810 рр.) у Витегрі. У 1822 році замінено шлюзом Св. Сергія.
Приозерні канали Для безпечного сполучення навколо озер Білого, Онезького і Ладозького — які часто штормить — були прориті обхідні канали:
Староладозький — Імператора Петра Великого канал (1719—1730 рр.; довжина — 104,3 версти). Сяський — Імператриці Катерини II канал (1765—1802 рр.; довжина — 9,4 версти). При Олександрі II розширений і модернізований. Свірський — Імператора Олександра I канал (довжина — 48,1 верст; будувався у 1802—1810 рр.) Онезький — побудований у 1818—1820 рр. на ділянці від р. Витегри до урочища Чорні Піски. Довжина каналу — 19 верст 15 саж. (40,8 км).
Недоліки Малі розміри не тільки обмежували можливості збільшення вантажообігу, але й не могли пропускати до Рибінська судна що йдуть по Вишнєволоцькій системі. Біле й Онезьке озера довгий час не мали обхідних каналів, внаслідок чого навіть при невеликому хвилюванні судна при їхньому проходженні гинули. Сама траса проходила по безлюдних і малонаселених, заболочених районах. Виникали складнощі з тим, щоб в достатній кількості знайти людей і коней для тяги суден та обслуговування судноплавства.
Удосконалення 1820-1880-х років У зв'язку з розвитком капіталізму по скасуванню кріпацтва потужність Маріїнського каналу була визнана недостатньою.
У 1829 році Шексна з'єднана з Сухоною Північно-Двінським — герцога Олександра Віртемберзького каналом (1825—1829 роки)
Приозерні канали Білозерський канал (1843 — серпень 1846 рр.) Проходить південним берегом озера завдовжки 53 км; габарити: ширина по дну — 17 м, глибина — 2,1 м, довжина — 67 км. Мав два шлюзи з боку Шексни — «Удобство» і «Безопасность», і один з боку Ковжи — «Польза». Живлення шлюзів водами Лозського і Азарського озер, перетворених на водосховища спорудженням греблі на р. Куность. Онезький канал продовжений від урочища Чорні Піски до Вознесіння у 1845—1851 рр.; завдовжки 63,5 версти; 50 з них викопані, решта проведені по річках Водліце і Оште. Роботи обійшлися у 734 862 руб. Ново-Ладозький — Імператора Олександра II канал (1861—1866 рр.; завдовжки 103,8 верст). Ново-Сяський — Імператриці Марії Федорівни канал (1878—1880 рр.; завдовжки 9,6 верст). Ново-Свірський — Імператора Олександра III канал (1878—1882 рр.; завдовжки 43,8 верст).
Ново-Маріїнський (Кам'яний) канал Канал побудовано в обхід Матко-озера на північний схід від старого в серпні 1882 — квітні 1886 Південне гирлі нового каналу знаходилося у шл. № 30, на одну версту вище старого шлюзу Св. Катерини. Від нового шлюзу № 29 до гирла старого каналу — 2,7 версти. Загальна частина зі старим Маріїнським каналом до з'єднання з Шимою (назва р. Витегра у верхній течії) — 1 верста 213 саж. Протяжність 8,2 верст, з них 6 верст становив роздільне плесо (б'єф) всієї системи. Роздільний б'єф знижений на 4,32 саж., Відпала необхідність у шлюзах Св. Марії, Св. Олени, Св. Катерини та Св. Єлизавети (8 камер) та Костянтинівському водогоні. Ширина по дну 10 саж., глибина — 1 саж., радіус заокруглень — 120 саж. Новий канал живився водою верхньої частини р. Ковжа, підпертою греблею біля витоку річки з Ковзького озера, за допомогою Олександрівського водоспуску (водогону). Роботи були завершені до 1-го травня 1886. Спорудження обійшлися в два мільйони руб. Найвища точка вододілувисота над рівнем Балтійського моря (по Кронштадтській рейці) — 55,85 саж. 4 травня відбулося тимчасове відкриття каналу, 7 червня — урочисте відкриття, у шлюзу Св. Олександра в присутності директора Департаменту шосейних і водяних повідомлень Фадєєва і міністра шляхів сполучень К. М. Посьєта.