Гей-прайд (; також гей-парад) — акція, завданням якої є демонстрація існування в суспільстві ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів), підтримка толерантного ставлення до них, захист прав людини та громадянської рівноправності для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Його метою також є вшановування почуття власної гідності, свободи особистості, прояв різноманітності та єдності ЛГБТ-спільноти.

Акція традиційно проходить влітку (найчастіше в червні, що є Місяцем гордості) на згадку про Стоунволлські бунти, під час яких тисячі геїв і лесбійок вчинили опір поліцейським репресіям, що стало одним із символів боротьби сексуальних меншин за громадянські права. Однак іноді вона приурочена до інших дат.

Гей-прайди можуть проводиться в різних формах — параду, мітингу, маршу, фестивалю, ярмарки, пікніку тощо. Залежно від конкретної ситуації гей-прайд може мати характер свята-карнавалу або правозахисної демонстрації. Власне гей-парад (), прайд-парад () є однією з форм або частиною гей-прайду, часто його центральним елементом.

Термінологія

На сьогоднішній день у різних країнах найменування гей-прайду може різнитися: в Австрії його називають Веселковим парадом ()Matti Bunzl, Die Regenbogenparade als kulturelles Phänomen, in: Wolfgang Förster, Tobias G. Natter, Ines Rieder (Hg.): Der andere Blick. Lesbischwules Leben in Österreich. Eine Kulturgeschichte. Wien, 2001, в Нідерландах — Рожева Субота (), у Німеччині та Швейцарії — Крістофер-стріт День (), в Латвії проходять Дні Дружби, в Австралії гей-прайди злилися з карнавальними святами Марді Гра ().

Історія

Американські геї та лесбійки в 1960-х роках жили в умовах узаконених репресій. У ті часи гомосексуальні дії навіть між дорослими людьми за взаємною згодою, що відбувалися в приватних будинках, були кримінальним злочином по всій території СШАВиключенням був штат Іллінойс, що декриміналізував гомосексуальні відносини в 1961 році. У різних штатах покарання могло варіювати від грошового штрафу до двадцяти років тюремного ув'язнення або примусового «лікування» (у вигляді кастрації, лоботомії, електрошоку тощоі). Часто поліція проводила облави в підпільних гей-клубах, потім фото арештантів поміщалися в ранкових газетах, що ставало ризиком втратити роботу, навчання та житлоCarter, David (2004). Stonewall: The Riots that Sparked the Gay Revolution, St. Martin's Press. ISBN 0-312-34269-1Katz, Jonathan (1976). Gay American History: Lesbians and Gay Men in the U.S.A. Thomas Y. Crowell Company. ISBN 0-690-01165-2Adam, Barry (1987). The Rise of a Gay and Lesbian Movement, G. K. Hall & Co. ISBN 0-8057-9714-9.

У ніч з п'ятниці на суботу 27-28 червня 1969 нью-йоркська поліція провела черговий рейд у гей-барі Стоунволл-інн на Крістофер-стріт у гей-кварталі Гринвіч-Вілледж. Почалися арешти. Однак натовп, що зібрався навколо закладу несподівано вчинив опір, у поліцейських полетіли камені та пляшки. Сутички між протестувальниками та прибулими спецзагонами тривали до ранку. Виступи та сутички з поліцією повторилися в тих же масштабах у другу ніч і тривали в менших протягом тижня. Ці події отримали назву Стоунволлське повстання. Вони вважаються початком руху геїв і лесбійок за громадянські права, оскільки дали поштовх до розвитку численних ЛГБТ-організацій та ініціатив. За словами історика Девіда Картера, це «було для гей-руху тим же, чим падіння Бастилії було для початку Великої французької революції».

У листопаді 1969 на конференції ЛГБТ-активістів запропонував щорічно відзначати річницю Стоунволла масовими виступами. Мету маршів він визначив як поширення ідей боротьби гомосексуалів за громадянські права, зокрема за «фундаментальне право людини переміщатися в часі і просторі». Крейг запропонував називати марші Крістофер-стріт Днем Визволення () і проводити їх в усій країні в останню суботу червня. Він також закликав учасників акцій не соромитися своєї зовнішності та способу життя. Ця ідея була опозиційна консервативному гомофільному руху, що проводив демонстрації, учасники яких були одягнені в строгі костюми, а на їх плакатах не згадувалося слово «гей». Представники останньої правозахисної течії вважали, що подібна тактика надає їм респектабельності та викликає більше розуміння в суспільстві, однак не мала серйозного успіху. Фактично ідеї Крейга ознаменували зародження нового радикального гей-визвольного руху, який використовув більш відкриті та прямі методи боротьбиDuberman, Martin (1993). Stonewall New York, Dutton. ISBN 0-452-27206-8Marotta, Toby (1981). The Politics of Homosexuality. Boston, Houghton Mifflin Company. ISBN 0-395-31338-4.

1970 року, в першу річницю Стоунволлського повстання, кілька сотень демонстрантів вийшли на Крістофер-стріт. Ця акція вважається першим гей-прайдом. Його учасники протестували проти кримінального переслідування гомосексуальних дій і законів, які дозволяють дискримінацію геїв і лесбійок у сферах зайнятості та житла, закликали гомосексуалів бути відкритими. Демонстранти несли плакати та кричали гасла: «Краще видимий, ніж прихований!», «Що ми хочемо? Визволення геїв! Коли ми цього хочемо? Зараз!», «Скажи голосно: гей — це гордо!», «Із шафи на вулицю!». За словами одного із засновників «Фронту звільнення геїв», марш був «затвердженням та декларацією нашої нової гордості» (). Ця демонстрація повторилася і наступного року та згодом стала щорічним Нью-Йоркським гей-прайдом.

Улітку 1970 аналогічні виступи також пройшли в інших містах, наприклад, у Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Атланті та Торонто. Поступово, разом з набираючим обертів рухом геїв і лесбійок за громадянські права, річниця Стоунволла стала відзначатися по всій території США і Канади. Перші гей-прайди часто були нечисленні, викликали протести консерваторів, а їх проведенню перешкоджала влада. Однак у міру визнання суспільством прав ЛГБТ у контексті загальногромадянського рівності сутички втратили свій конфронтаційний характер.

1978 року для восьмого гей-прайду в Сан-Франциско художник Гілбертом Бейкером був створив веселковий прапор, що став згодом найбільш упізнаваним та популярним символом ЛГБТ-руху.

Спочатку американські гей-прайди носили назву «День Свободи» () або «День Визволення Геїв» (), що відсилають до радикальних правозахисних ідей. Однак приблизно в 1980-х роках вони були замінені на «гей-прайд» та «гей-парад». Це було наслідком усе більш зростаючого впливу гей-бізнесу та його превалювання над правозахисною течією. Такий вплив спочатку призводив до конфліктів між комерційними та активістськими організаціями, проте в підсумку був досягнутий компроміс.

Трохи пізніше традиція проводити гей-прайди прийшла у Європу. Так, перша демонстрація в Лондоні пройшла 1970 рокуWalton, Tony (2010), Out of the Shadows, Bona Street Press, ISBN 978-0-9566091-0-6, в Парижі — 1971 року, в Берліні — 1979 року, в Дубліні — 1983 року. З плином часу гей-прайди стали проводитися практично в усіх країнах Північної та Південної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеландії, ПАР, а також у низці країн Азії (наприклад, Туреччині, Ізраїлі, Таїланді, Індії, Японії, Тайвані, Китаї).

При цьому проведення прайдів у багатьох містах країн колишнього Соціалістичного табору, де це стало можливо багато пізніше, ніж у Західній Європі, як і раніше стикаються з труднощами. Так, у 2001 році в Белграді учасники піддалися нападам радикалів, а 2009 року футбольні хулігани та ультраправі влаштували масові погроми, заподіявши сербській столиці збиток в 1 млн євро. Аналогічні напади відзначалися в Братиславі, Бухаресті, Будапешті, Ризі. При цьому, з плином часу, конфлікти знижуються.

У Варшаві проведення гей-прайду у 2005 заборонив тодішній мер Лех Качинський, однак кілька тисяч осіб все одно пройшли маршем по столиці Польщі. Рішення влади було оскаржене в Європейському суді з прав людини, який 2007 року постановив, що заборона є незаконною та дискримінаційною. З 2008 гей-прайди проходять у Варшаві без перешкод з боку влади.

Аналогічна ситуація складалася в Москві: 2005 року гей-прайд був заборонений мером міста Юрієм Лужковим, а учасники, що все ж узяли участь у несанкціонованій акції, зазнали нападу неонацистів та затримань міліцією. Ця ситуація повторювалася кожного року. 2010 року ЄСПЛ виніс рішення про незаконність заборон гей-прайду в Москві, однак російська влада заборонила його проведення і у 2011 році.

Цілі Цілі гей-прайдів різноманітні. У західних країнах на перший план виходить масове вираження почуття власної гідності, різноманіття та єдності ЛГБТ-спільноти, її культурний розвиток і самовизначення, свобода особистості. Гей-парад покликаний демонструвати відкритість ЛГБТ-людей, візуально підтвердити їх існування в суспільстві, підтримати толерантне ставлення до них, захистити права людини та громадянську рівноправність для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Гей-парад є реалізацією права на мирні зібрання, свободу слова та самовираження. Він використовується як засіб залучення уваги до проблем ЛГБТ-людей. На багатьох гей-прайдах піднімаються різні соціальні та політичні питання, такі як протистояння дискримінації та гомофобії, проблема поширенні епідемії СНІДу, визнання одностатевих шлюбів, проблема кримінального переслідування та страт геїв і лесбійок у деяких країнах.

Ідеологія гей-прайду

Ходи проводяться під гаслом «гей-прайд», що дослівно перекладається з англійської мови як «гей-гордість», «почуття власної гідності гея». Це позначає, що гомосексуальні, бісексуальні та трансгендерні люди повинні мати почуття власної гідності, пишатися своєю сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю, усвідомлюючи та приймаючи себе такими, які вони є. Професор філософії Томас Лоуренс пише, що на перший погляд пишатися своєю сексуальною орієнтацією здається настільки ж безглуздим, як пишатися тим, що небо блакитне, однак концепція гей-гордості має той же зміст, який вкладали в 1960-х роках активісти руху проти расової сегрегації в США, проголошуючи: «Я чорношкірий, і я цим пишаюся!» () — це був спосіб гучно заявити про те, що бути чорношкірим не соромно.

Соціолог Ігор Кон так пояснює цей термін: Питається, чому тут пишатися? А можна пишатися своєю релігійною чи національною приналежністю? Проте люди культивують такі почуття. Глибинна психологічна проблема полягає в тому, що існують різні способи вбити людину. Можна її знищити фізично або юридично, зробити злочинцем, а можна знищити морально. Для цього достатньо вселити з дитинства: ми не забороняємо тобі існувати, але ти повинен увесь час пам'ятати, що ти — збоченець, ти — неповноцінний, так що сиди тихо й ні на що не претендуй. Дитина, яка це засвоїть, усе життя буде почувати презирство або ненависть до себе. Цей феномен називається інтерналізованою гомофобією, але те ж саме проробляли і з євреями, і з кольоровими, і з жінками, і з ким завгодно ще. Людина, у якої вбили самоповагу, дійсно стає соціально та психічно неповноцінною. Паради різних «гордостей» виникли у меншин, які раніше були і певною мірою залишаються або почуваються пригнобленими, як засіб самозахисту. Гасло «Чорний — це добре!» — всього лише відповідь білому расизму, фемінізм — відповідь чоловічому шовінізму, а гасло «гей — це добре!» — відповідь тим, хто вважає одностатеве кохання «не названим пороком».

Гей-активістка Маша Гессен пояснює:Ви запитаєте, чим тут пишатися?.. Слово pride адресоване тому організатору [гомофільних] пікетів, який намагався розняти учасників, які взялися за руки, і тим поліцейським, які вважали цілком очевидним своє право вчинити «перевірку статі». Значок Gay&Proud, що став тоді популярним, по-доброму варто перекладати як «Я гей, і мені нема чого соромитися». З якого, дійсно, дива людина повинна соромитися своєї любові, та навіть і своїх смаків в одязі?