Марая ( — «острів Марія») — острів біля східного узбережжя острова Тасманія (Австралія), входить до складу штату Тасманія. Площа острова . Острів разом з частиною своїх прибережних вод утворює національний парк Марая-Айленд (). Постійного населення на острові немає — тільки працівники національного парку і туристи. На півночі розташований невеликий історичне селище Дарлінґтон, що виникло в 1820-х роках, коли острів використовувався як колонія для ув'язнених.
Як і ранні британські поселенці, жителі Тасманії вимовляють назву острова , хоча первісна вимова цієї назви була .
Історія
XVIII століття і раніше З давніх часів на острові проживали тасманійські аборигени, які називали себе Tyreddeme і належали до племені Ойстер-Бей ().
Першою європейською експедицією, що досягла острова, була експедиція голландського мореплавця Абеля Тасмана, який пропливав повз острів 1642 року — тоді ж, коли ним було відкрито Землю Ван-Дімена (згодом перейменована в Тасманію). Він же і назвав острів Maria (), на честь Марії ван Дімен (уродженої Марії ван Елст, ), дружини Антоні ван Дімена, генерал-губернатора голландських колоній в Ост-Індії.
Після цього багато мореплавців пропливали повз острів, включаючи експедиції Марка Жозефа Маріона дю Френа (, 1771), Тобіаса Фюрно (, 1773) і (}, 1789).
1789 року члени експедиції Джона Генрі Кокса — сам Кокс, лейтенант Джордж Мортімер (), а також другий помічник капітана — висаджувалися з корабля Mercury на західний берег острова в околицях бухти, яку вони назвали Ойстер (Oyster Bay). Згідно зі звітом експедиції, вони мали контакти з аборигенами, які описувалися як дружні.
XIX століття 1802 року біля острова побувала експедиція французького мореплавця (). Боден відправив загін, якому було доручено досліджувати берегову смугу острова. У складі цього загону був географ (), який дав назви багатьом географічним об'єктам. 20 лютого 1802 року Буланже, зоолог Франсуа Перон () і помічник стерничого () висадилися на берег коло Пойнт-Лесура, у північного краю бухти Ойстер, де вони зустрілися з аборигенами. Тієї ж ночі від дизентерії помер (), хірург і зоолог експедиції. Він був похований на острові наступного дня.
1816 року у острова також побувала експедиція (), котра в 1815—1816 роках обплила навколо Землі Ван-Дімена.
З 1805 року на острові стали з'являтися мисливці на тюленів, а пізніше, починаючи з 1820-х років, і китобої. 1833 року в районі Дарлінґтона було відкрито китобійну станцію, а 1836 року — таку ж станцію на острові .
У процесі заселення Землі Ван-Дімена європейцями чисельність тасманійських аборигенів почала різко скорочуватися — частково через хвороби, занесених європейцями, а частково через збройні зіткнення з поселенцями, які отримали назву «». На початку 1830-х років було прийнято рішення про виселення досі живих корінних жителів на один з довколишніх островів, причому як один з варіантів розглядався острів Марая — прихильники цієї пропозиції вважали, що це надасть більше можливостей для притягнення їх до «цивілізованого» (у європейському сенсі) способу життя. Противники вважали, що острів Маррайа розташований дуже близько до Землі Ван-Дімена, і для тасманійців не складе особливих труднощів втекти назад. Як наслідок у вересні 1831 року було вирішено виселити корінних жителів на віддаленіший острів Фліндерс, що в кінцевому рахунку призвело до їхнього зникнення.
У 1825—1832 роках острів Марая використовувався як колонії () для ув'язнених. Головне поселення було на півночі острова в Дарлінґтоні. Найстаріша будівля, що збереглася з тих часів, — це будівля інтендантства (Commissariat store), побудована 1825 року. Ув'язнені, заслані на острів Марая, працювали на валці лісу, в шкіряному виробництві, а також виробляли одяг і взуття. 1832 року поселення було закрито — зокрема, у зв'язку з проблемами з дисципліною і частими втечами. Більшість ув'язнених було переведено до іншої, більшої колонії в Порт-Артурі.
Поселення в Дарлінґтоні залишалося покинутим протягом десяти років, а 1842 року було відкрито знову, як випробувальну станцію (). До кінця 1844 року число ув'язнених зросло до 627 чоловіків. 1845 року було побудовано додаткове поселення в Пойнт-Лесур (Point Lesueur). У цей період ув'язнені займалися головним чином сільськогосподарськими роботами. Обидва поселення було закрито 1850 року — зокрема, через неможливість містити дуже велику кількість ув'язнених.
Після цього острів протягом деякого часу використовувався для вівчарства, а 1884 року околицями Дарлінґтона оселився італійський підприємець Дієґо Бернаккі (повне ім'я Angelo Giulio Diego Bernacchi), який почав розвивати шовківництво і виноградарство. До 1886 року було висаджено тисячі виноградних лоз і шовковичних дерев, а 1888 року вино з острова Марая мало успіх на ювілейній виставці в Мельбурні (Melbourne Centennial Exhibition). До 1888 року населення Дарлінґтона зросло до 250 осіб, а саме містечко було перейменовано в Сан-Дієґо. Було побудовано нові будівлі, включаючи Ґранд-Готель (Grand Hotel), «кавовий палац» (Coffee Palace) і низку будинків, відомі як «12 апостолів» (12 Apostles) і «Тераси Бернаккі» (Bernacchi's Terraces). У Сан-Дієґо були крамниці, школа і поштовий офіс, а також коваль, швець, пекар і м'ясник. Проте внаслідок фінансової кризи 1890-х років виробництво згорнулося, і Сан-Дієґо перетворилося на місто-привид, до якого поступово повернулася його первинна назва Дарлінґтон.
XX століття і сьогодення
У 1920-х роках цементна компанія National Portland Cement Company намагалася влаштувати виробництво цементу на острові. До 1923 року в Дарлінґтоні працювало близько 150 осіб, до покладів вапняку було прокладено залізницю, а 1924 року відкрився цементний завод. Дарлінґтон відродився, його населення досягало 500 чоловік. Було споруджено нову школу, місто забезпечувалося електрикою і водою. Однак через Велику депресію, що почалася 1929 року, виробництво цементу було припинено, і до 1930 року острів знову спорожнів, хоча залишилися кілька сімей, які займалися розведенням овець і великої рогатої худоби, а також риболовлею.
1971 року острів був оголошений заповідником (sanctuary), а 6 червня 1972 було утворено однойменний національний парк. 1991 року до складу парку, окрім самого острова, увійшла кілометрова морська зона (marine reserve) у його північного узбережжя, включаючи острів Іль-дю-Нор. Основним завданням національного парку Марая-Айленд є збереження природної та історичної спадщин острова і його прибережних вод.
2007 року Дарлінґтонську випробувальну станцію було включено до (). 2010 року разом з іншими каторжними поселеннями Австралії Дарлінґтонську випробувальну станцію було включена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Географія
Загальна географія
Острів Марая відокремлений від східного берега острова Тасманія протокою Мерк'юрі (), названим на честь корабля Mercury експедиції Джона Генрі Кокса. Найменша ширина протоки Мерк'юрі складає .
За своїм обрисом острів нагадує вісімку — з більшою північною частиною і меншою південною частиною, які з'єднані між собою перешийком Макрей (), найменша ширина якого становить лише 200 м. Бухти зі сходу та заходу від перешийка називаються Рідл () і Ойстер () відповідно. Довжина острова (з півночі на південь) — , а найбільша ширина — .
На північній частині розташована найвища точка острова — однойменна гора Марая () заввишки 711 м (за іншими даними, 710 м) над рівнем моря. У тому ж гірському пасмі, на північ від гори Марая, лежать гори Мартінс-Тор () заввишки 705 м і Педдер () заввишки 653 м. На самому північному краю гірського пасма розташована гора Бішоп-енд-Клерк (). Найвища точка південної частини острова — пагорб Мідл-Хілл () заввишки 324 м.
На острові є прісна вода — зокрема, зі східного схилу гори Марая до східного берега острова (до протоки Мерк'юрі) стікає струмок Фоур-Майл-Крік ( — «чотиримильний струмок»).
Найпівденніша точка острова — мис Перон (), найсхідніша — мис Містейкен (), а найпівнічніша точка — мис Буланже (), що розміщений приблизно за від Дарлінґтона. Приблизно в на північ від мису Буланже розташований невеликий острів (Ile du Nord, площею ). Іноді використовують назву «група островів Марая» (), до якої входять острови Марая, Іль-дю-Нор та невеличкий острів (Lachlan Island, площею ), що розташований в протоці Мерк'юрі.
На північ від острова розміщена затока Ґрейт-Ойстер-Бей, обмежена зі сходу півостровому Фрейсіне і островом Шутен (або Шоутен, ). Між островами Марая і Шутен (за від острова Марая та за від острова Шутен) розташований невеликий скелястий острів Іль-де-Фок ( — «острів тюленів»), на якому мешкає колонія австралійських морських котиків. На південь від острова Марая розміщений півострів Тасман.
Острів Марая належить до району місцевого самоврядування (), центр котрого розташований у місті Траябанна.
Клімат Острів Марая розміщений в зоні помірного морського клімату. Переважають західні вітри, що дмуть з боку острова Тасманія; при цьому острів частково захищений від дощів Центральним плато та горами на заході Тасманії.
Опади розподілені за сезонами більш менш рівномірно, хоча з деяким збільшенням у зимові місяці (з червня по серпень). У Дарлінґтоні середньорічна кількість опадів становить 677 мм, причому максимум припадає на червень, а мінімум — на вересень.
Температурні дані доступні лише для погодної станції , який розташовується на узбережжі Тасманії (тобто відокремлений протокою від острова Марая). Середні максимальні температури становлять 13,0° С у липні і 22,0° С у січні, а середні мінімальні температури становлять 3,5° С у липні і 11,8° С у січні, іноді бувають заморозки.
Флора і фауна
Значна частина острова Марая вкрита евкаліптовими лісами, хоча існують також і відкриті простори, частково природні, а частково такі, що з'явилися внаслідок людського освоєння острова. Серед дерев зустрічаються кулясті евкаліпти (Eucalyptus globulus), косі евкаліпти (Eucalyptus obliqua), Eucalyptus pulchella, (Eucalyptus amygdalina), яйцеподібні евкаліпти (Eucalyptus ovata), коробочконосні евкаліпти (Eucalyptus urnigera), серцеподібні евкаліпти (Eucalyptus cordata), Eucalyptus delegatensis тощо. Також зустрічаються дерева і чагарники родів аллоказуаріна, банксія, акація і смолосім'яник.
Тваринний світ включає як споконвічно тасманійські види, так і завезені з материкової Австралії. Місцеві види включають ведмежих вомбатів і тасманійських падемелонів. Окрім цього, тут водяться австралійські єхідні, а також щіткохвості та кільцехвості кускуси. Наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років на острів були завезені східні сірі кенгуру, рудо-сірі валлабі та тасманійські гуси ().Також були завезені лані. Крім цього, водяться здичавілі коти — нащадки домашніх котів.
З птахів на острові удосталь водяться зеленоногі водяні курочки, тасманійські розели, тасманійські куравонґи (Strepera fuliginosa), тасманійські шиподзьоби, вогнисті тоутоваї (Petroica phoenicea), великі медолюби-сережники та деякі інші види медолюбових. Часто зустрічаються також брунатні корольці і тасманійські кущовики. Тасманійська діамантниця, одна з найрідкісніших птахів Австралії та ендемік Тасманії, також зустрічається на острові. З інших рідкісних птахів зустрічаються також ластівкові папуги.
На початку 2005 року на острів були завезені тасманійські дияволи з районів, не порушених хворобою DFTD — «пухлина морди тасманійських дияволів», яка розвивалася з 1996 року та загрожувала повністю знищити популяцію тасманійських дияволів до 2030—2040 років. Вивезені на острів Марая тасманійські дияволи є «страховим запасом» на випадок, якщо на острові Тасманія не залишиться дикої популяції цих тварин.
Транспорт