Абель Янсзон Тасман (; 1603 — 10 жовтня 1659) — нідерландський мореплавець, дослідник і купець. Отримав світове визнання за очолювані ним морські походи в 1642—1644 роках. Першим серед відомих європейських дослідників досяг берегів Австралії, Нової Зеландії, Тонга і Фіджі. Тасман стер з мапи великі «білі плями» в районі затоки Карпентарія і північно-західного узбережжя Австралії. Західна частина материка прийняла після цього плавання контури, які ми бачимо і на сучасних картах.
Життєпис
У 1642 році генерал-губернатор Нідерландської Індії Антоні ван Дімен вирішив встановити, чи є Австралія частиною Південного материка і чи з'єднується з нею Нова Гвінея, а також знайти нову дорогу з Яви в Європу. Ван Дімен знайшов молодого капітана Абеля Тасмана, який, пройшовши через багато випробувань, завоював собі славу прекрасного знавця моря. Ван Дімен дав йому детальні вказівки, куди йти і як діяти.
Подорож до Японії Абель Тасман народився в 1603 році в околицях Гронінгена в бідній родині, самостійно освоїв грамоту і, як багато його земляків, пов'язав свою долю з морем. У 1633 році він з'явився в Батавії і на невеликому судні Ост-Індської компанії обійшов багато островів Малайського архіпелагу. У 1636 році Тасман повернувся в Нідерланди, але через два роки знову опинився на Яві. Тут в 1639 році Ван Дімен організував експедицію в північну частину Тихого океану. На чолі її став досвідчений мореплавець Маттіс Кваст. Шкіпером на другий корабель був призначений Тасман.
Кваст і Тасман мали відшукати таємничі острови, нібито відкриті іспанцями на схід від Японії; ці острови на деяких іспанських мапах носили привабливі назви «Ріко де оро» і «Ріко де I» («багаті золотом» і «багаті сріблом»).
Експедиція не виправдала надій Ван Дімена, але вона обстежила Шонські води і досягла Курильських островів. У ході цього плавання Тасман зарекомендував себе як блискучий стерновий і чудовий командир. Цинга згубила майже всю команду, але він зумів провести корабель від берегів Японії до Яви, витримавши на шляху жорстокі атаки тайфунів.
Експедиція 1641—1643 років
Ван Дімен проявляв чималий інтерес до Зейдландту (як нідерландці називали міфічний Південний материк), і його не розчарували невдачі експедиції Герріта Пола. У 1641 році він вирішив послати до цієї землі нову експедицію і командиром її призначив Тасмана. Тасману треба було з'ясувати, чи є Зейдландт частиною Південного материка, встановити, наскільки далеко він простягається на південь, і дізнатися про шляхи, що ведуть від нього на схід, до ще невідомих морів західної частини Тихого океану.
Тасману надали докладну інструкцію, у якій були підсумовані результати всіх плавань, здійснених у водах Зейдландта і західної частини Тихого океану. Ця інструкція збереглася, вціліли й щоденні записи Тасмана, які дають змогу відновити весь маршрут експедиції. Компанія виділила йому два судна: невеликий бойовий корабель «Гемскерк» і швидкохідний флейт (вантажне судно) «Зехайн». До участі в експедиції взяли сто осіб.
Кораблі вийшли з Батавії 14 серпня 1642 року, а 5 вересня прибули на острів Маврикій. 8 жовтня покинули острів та попрямували на південь, а потім на південь — південний східhttps://gutenberg.net.au/ebooks06/0600611.txt. 6 листопада досягли 49° 4' пд. ш., але просунутися далі на південь не змогли через шторм. Учасник експедиції Вісхер запропонував плисти до 150° сх. д., тримаючись 44° пд. ш., а потім уздовж 44° пд. ш. пройти на схід до 160° сх. д.
Під південними берегами Австралії Тасман пройшов, таким чином, на 8—10° південніше від маршруту Нейтса, залишивши Австралійський материк далеко на півночі. Він прямував на схід на відстані 400—600 миль від південного узбережжя Австралії і на 44° 15' пд. ш. і 147° 3' сх. д. зазначив у своєму щоденнику:…Весь час хвилювання йде від південного заходу, і хоча щодня ми бачили плаваючі водорості, можна припустити, що на півдні немає великої землі…Це був абсолютно правильний висновок: найближча земля на південь від маршруту Тасмана — Антарктида — лежить на південь від Південного полярного кола.
24 листопада 1642 року помітили дуже високий берег. Це було південно-західне узбережжя Тасманії — острова, який Тасман вважав за частину Зейдландта і назвав Вандименовою Землею. Яку саме ділянку узбережжя побачили нідерландські моряки цього дня, встановити нелегко, бо карти Вісхера та іншого учасника експедиції Гілсеманса значно відрізняються одна від одної. Тасманійський географ Дж. Вокер вважає, що це був гористий берег на північ від .
2 грудня моряки висадились на березі Вандименової Землі. Тасман писав:На нашій шлюпці було четверо мушкетерів і шестеро гребців, і у кожного була піка і зброя у пояса… Потім моряки принесли різну зелень (вони бачили її в достатку); де-не-де різновиди схожі були на ті, що ростуть на мисі Доброї Надії… Вони пройшли на веслах цілих чотири милі до високого мису, де на рівних ділянках зростала всіляка зелень, не посаджена людиною, а суща від Бога, і були тут у profusion плодові дерева, і в широких долинах багато струмків, до яких, однак, важко дістатися, так що можна наповнити водою лише фляжку.
До моряків донеслися якісь звуки, щось на зразок гри на ріжку або ударів маленького гонга, причому шум цей лунав неподалік. Але їм не вдалося нікого побачити. Вони примітили два дерева товщиною в 2—2 1/2 сажні і висотою 60—65 футів, причому стовбури були порізані гострими камінням та кора де-не-де здерта, і зроблено це було для того, щоб дістатися до пташиних гнізд. Відстань між зарубками футів п'ять, отже, можна припустити, що тутешні люди дуже високі. Бачили сліди якихось тварин, подібні відбиткам кігтів тигра; (матроси) принесли екскременти четвероногого звіра (так вони вважали) і трохи прекрасної смоли, яка сочилася з цих дерев та мала аромат гумілаку… Біля берегів мису було багато чапель і диких гусей…Залишивши місце стоянки, кораблі рушили далі на північ, і 4 грудня минули острів, який названий був островом Марії в честь доньки Ван Дімена. Пройшовши повз островів Схаугена і півострова Фрей-сине (Тасман вирішив, що це острів), кораблі 5 грудня досягли 4° 34' пд. ш. Берег звертав на північний-захід, і в цьому напрямку кораблі не могли просунутися через зустрічні вітри. Тому вирішено було залишити прибережні води і йти на схід.
Тасман на своїй карті з'єднав берег Вандіменової Землі з Землею Нейтса, відкритою на півдні Австралії в 1627 році. Так Тасманія перетворилася на виступ Австралійського материка, і в такому вигляді її зображували на всіх картах аж до початку XIX століття.
За період з 5 по 13 грудня 1642 року експедиція перетнула море, що відділяє Тасманію та Австралії від Нової Зеландії. Опівдні 13 грудня Тасман і його супутники відкрили новозеландську землю — мис на північно-західному краю Південного острова Нової Зеландії, названий згодом Куком мисом Фервелл. Обігнувши цей мис, Тасман увійшов у протоку, що розділяє Південний і Північний острови (сучасна протока Кука). На південному березі цієї протоки в глибокій бухті 18 грудня кораблі кинули якорі.
Тут відбулася зустріч з маорі, які вийшли до кораблів на гострих каное. Спершу все було добре. Статечні, розмальовані візерунками люди зі шкірою жовтуватого кольору поводилися мирно (всі вони були озброєні палицями та списами). Каное підійшли дуже близько до кораблів, і моряки вступили в бесіду з острів'янами. У Тасмана були записані словосполучення на мовах Нової Гвінеї, але ці діалекти новозеландцям були так само незрозумілі, як нідерландська мова.
Раптово мир було порушено. Маорі захопили шлюпку, надіслану з «Гемскерка» на «Зехайн». У цій шлюпці перебували боцман і шість матросів. Боцману і двом матросам вдалося дістатися вплав до «Гемскерка», але чотирьох моряків маорі вбили; їхні тіла і шлюпку вони забрали з собою. Тасман всю провину за цю сутичку поклав на місцевих жителів. Він назвав затоку, де відбулося це подія, бухтою Убивць. Залишивши бухту, він вирушив на схід, але незабаром протилежні східні вітри змусили його лягти в дрейф.
24 грудня відбулася рада командирів. Тасман думав, що на сході може бути виявлений прохід, але його супутники вважали, що кораблі знаходяться не в протоці, а в широкій затоці, яка глибоко врізається в щойно відкриту землю. Вирішено було прямувати до північного берегу цієї «затоки». Оскільки Тасман не знайшов прохід, який розділяє надвоє Нову Зеландію, він вирішив, що це єдиний масив суходолу і назвав його Землею Штатів (Статенландт), вважаючи, що він є частиною Землі Штатів Схаутена і Лемера. Пройшовши до північного береги протоки Кука, Тасман потім повернув на захід, обійшов південно-західний край Північного острова і попрямував вздовж його західного берега на північ.
4 січня 1643 року він відкрив північно-західний край Нової Зеландії, який назвав мисом Марії Ван Дімен. Зустрічні вітри перешкодили йому обігнути мис і обстежити північний берег Північного острова. На карту він наніс лише західний берег Землі Штатів. Тільки через сто двадцять сім років було встановлено справжні обриси цієї землі, і доведено, що вона не є частиною Південного материка, а подвійним островом, який за площею лише трохи більше Великої Британії.
Відкривши 5 січня невеликий острівець Трьох Волхвів (Три-Кінгз на сучасних мапах) поблизу новозеландського берега, Тасман подався на північний схід.
19 січня кораблі вступили у води архіпелагу Тонга. Тасману пощастило тут більше, ніж Схаутену і Лемеру. Ті лише «зачепили» найпівнічніші острівці цього архіпелагу, а Тасман відкрив головні тонганські острови — Тонгатапу, Еуа (група островів Тонгатапу) та Номука (група островів Ха'апаї), він назвав їх відповідно островами Амстердам, Міддельбург та Роттердам. Це було дуже важливе відкриття: досі іспанці і нідерландці в західній Полінезії зустрічали лише дрібні острови, що лежать на периферії цієї великої області.
На островах Тонга Тасман пробув до 1 лютого 1643 року. Острів'яни прийняли його привітно і приязно.
Від островів Тонга Тасман вирушив на північний захід. 6 лютого він відкрив острови Фіджі, але тумани та кепська погода не дозволяли обстежити цей великий архіпелаг. Тримаючи курс далі на північний захід, Тасман пройшов далеко на схід від островів Банкс та Санта-Крус. Соломонові острови залишилися на захід від його маршруту; 22 березня він дійшов аж до великого атолу, якому дав назву Онтонг-Джава.
Далі Тасман за маршрутом Схаутена і Лемера попрямував уздовж північних берегів Нової Ірландії (яку він вважає частиною Нової Гвінеї) та Нової Гвінеї до Молуккських островів та до Яви і 14 червня 1643 року прибув у Батавію.
Значення подорожі Відомий історик і географ Дж. Бейкер справедливо назвав це плавання Тасмана блискучою невдачею. І дійсно, якщо в навігаційному відношенні маршрут, намічений Вісхером, був виключно вдалим, то в суто географічному смислі він не міг себе виправдати. Австралійське кільце мало надто великий радіус: у межах цього кільця виявилися Австралія з Тасманією і Нова Гвінея.
Нової Зеландії Тасман лише торкнувся і, не обстеживши, прийняв її за західний виступ Землі Штатів Схаутена і Лемера. Однак, пройшовши від Нової Зеландії через острови Тонга і Фіджі до Нової Гвінеї, він відділив від міфічного Південного материка австралійсько-новогвінейський суходіл. Оскільки Південна Земля Святого духа Кіроса також виявилася на захід від маршруту, прокладеного Тасманом у Тихому океані, картографам довелося і її відокремити від цього материка і приєднати до Зейдландту. Ця цілком реальна суша з новогвінейським «доважком», Вандіменовою Землею та Південною Землею Святого духа, що з'явилася на картах, одержала назву Нова Голландія (на картах XVII і першої половини XVIII століття вся її східна половина показуються як суцільну «білу пляму»).