У Європейському Союзі антимонопольне законодавство сприяє підтримці конкуренції в рамках Єдиного європейського ринку шляхом регулювання антиконкурентної поведінки компаній, щоб гарантувати, що вони не створюють картелів і монополій, які можуть завдати шкоди інтересам суспільства.

Сьогодні європейське законодавство про конкуренцію базується переважно на статтях 101–109 Договору про функціонування Європейського Союзу, а також на сукупності регламентів і директив. Чотири основні сфери політики включають:

Картелі, або контроль за змовою та іншими , згідно зі статтею 101 ДФЄС. Домінування на ринку, або запобігання зловживанню фірм відповідно до статті 102 ДФЄС. Злиття, контроль за запропонованими злиттями, поглинаннями та спільними підприємствами за участю компаній, які мають певний, визначений обсяг обороту в ЄС, відповідно до законодавства Європейського Союзу про злиття. Державна допомога, контроль прямої та непрямої допомоги, що надається державами-членами Європейського Союзу компаніям відповідно до статті 107 ДФЄС.

Основні повноваження щодо застосування конкурентного законодавства в Європейському Союзі належать Європейській комісії та її Генеральному директорату з питань конкуренції, хоча державною допомогою в деяких секторах, таких як сільське господарство, займаються інші Генеральні директорати. Директорати можуть вимагати повернення неправомірно наданої державної допомоги, як це сталося у випадку з угорською авіакомпанією Malev у 2012 році.

Серед провідних справ Європейського Суду Справедливості з питань конкурентного права є справи Consten & Grundig проти Комісії та United Brands проти Комісії. Див. також Список рішень Європейського Суду Справедливості у справі «Конкуренція» для інших справ.

Історія

Однією з найважливіших цілей батьків-засновників Європейського Співтовариства — державних діячів навколо Жана Монне та Роберта Шумана — було створення єдиного ринку. Для досягнення цієї мети необхідно було створити сумісну, прозору та достатньо стандартизовану регуляторну базу для конкурентного права. Установчим законодавчим актом був Регламент Ради 17/62 (нині замінений). Формулювання Регламенту 17/62 було розроблено в досудовий період правової еволюції ЄС, коли верховенство права ЄС ще не було повністю встановлено. Щоб уникнути різних тлумачень конкурентного права ЄС, які могли відрізнятися від одного національного суду до іншого, комісії було доручено взяти на себе роль центрального органу правозастосування.

Перше важливе рішення згідно зі статтею 101 (тоді статтею 85) було прийнято Комісією у 1964 році.64/566/CEE: Décision de la Commission, du 23 septembre 1964, relative à une procédure au titre de l'article 85 du traité (IV-A/00004-03344 «Grundig-Consten») Вони встановили, що Grundig, німецький виробник побутової техніки, діяв незаконно, надаючи ексклюзивні дилерські права своїй французькій дочірній компанії. У справі Consten & Grundig Європейський Суд Справедливості підтримав рішення комісії, розширив визначення заходів, що впливають на торгівлю, включивши до нього «потенційний вплив», та загалом закріпила свою ключову позицію у забезпеченні застосування конкурентного законодавства разом із комісією. Подальше забезпечення дотримання статті 101 Договору про функціонування ДФЄС (боротьба з антиконкурентними діловими угодами) цими двома установами загалом вважається ефективним. Проте деякі аналітики стверджують, що монопольна політика комісії (застосування статті 102) була «значною мірою неефективною»See, Cini & McGowan через опір урядів окремих держав-членів, які намагалися захистити свої найважливіші національні компанії від судових оскаржень. Комісія також отримала критику з боку академічних кіл. Наприклад, Валентина Корах, видатний юридичний аналітик у цій галузі, стверджувала, що комісія була занадто суворою у застосуванні правил конкуренції ЄС та часто ігнорувала динаміку , що, на її думку, насправді могло бути корисним для споживачів та якості доступних товарів у деяких випадках.

Тим не менш, існуючі механізми працювали досить добре до середини 1980-х років, коли стало зрозуміло, що з плином часу, оскільки європейська економіка постійно зростала, а антиконкурентна діяльність і ринкова практика ставали все складнішими за своєю природою, комісія зрештою не зможе впоратися зі своїм робочим навантаженням.See Gerber & Cassinis Центральне домінування Генерального директорату з питань конкуренції було поставлено під сумнів швидким зростанням і вдосконаленням національних органів з питань конкуренції (НКО), а також посиленою критикою з боку європейських судів щодо процедури, тлумачення та економічного аналізу.See Wallace & Pollack Ці проблеми посилилися через дедалі більш некероване робоче навантаження централізованої системи корпоративного оповіщення. Ще однією причиною необхідності реформи старого Регламенту 17/62 було майбутнє розширення ЄС, в результаті якого кількість його членів мала збільшитися до 25 до 2004 року та до 27 до 2007 року. Враховуючи все ще розвиваючийся характер нових ринкових економік східно-центральної Європи, і без того перевантажена Комісія очікувала подальшого значного збільшення свого робочого навантаження.

На всі ці виклики комісія відповіла стратегією децентралізації впровадження правил конкуренції за допомогою так званого Регламенту про модернізацію. Регламент Ради ЄС 1/2003 ставить національні органи з питань конкуренції та національні суди держав-членів у центр застосування статей 101 та 102. Децентралізоване застосування вже давно є звичайним способом для інших правил ЄС, Регламент 1/2003 нарешті поширив це також на конкурентне право. Комісія все ще зберігає важливу роль у механізмі застосування як координуюча сила в нещодавно створеній (ECN). Ця мережа, що складається з національних органів та комісії, керує потоком інформації між НКО та підтримує узгодженість та цілісність системи. У той час комісар з питань конкуренції Маріо Монті схвалив цей регламент як такий, що «революціонізує» застосування статей 101 та 102. З травня 2004 року всі НКО та національні суди мають право повною мірою застосовувати положення Договору про ЄС щодо конкуренції. У своєму звіті за 2005 рік, ОЕСР високо оцінила зусилля з модернізації як багатообіцяючі та зазначила, що децентралізація допомагає перенаправити ресурси, щоб Генеральний директорат з питань конкуренції міг зосередитися на складних розслідуваннях на рівні Співтовариства. Однак останні події ставлять під сумнів ефективність нових домовленостей. Наприклад, 20 грудня 2006 року Комісія публічно відмовилася від «розділення» французького (EdF) та німецького (E.ON) енергетичних гігантів, зіткнувшись із жорстким опором з боку урядів держав-членів. Наразі триває ще одна судова тяжба щодо злиття E.ON та Endesa, де комісія намагається забезпечити вільний рух капіталу, тоді як Іспанія рішуче захищає свої нібито національні інтереси. Залишається з'ясувати, чи будуть національні органи з питань конкуренції готові оскаржувати власні національні «компанії-чемпіони» згідно із законодавством ЄС про конкуренцію, чи переважать патріотичні почуття. Багато хто виступає за дедалі більшу однаковість у тлумаченні та застосуванні норм конкуренції ЄС та процедур їх забезпечення в рамках цієї системи.See Directive (EU) 2019/1 of the European Parliament and of the Council of 11 December 2018 to empower the competition authorities of the Member States to be more effective enforcers and to ensure the proper functioning of the internal market (Text with EEA relevance.) OJ L 11, 14.1.2019, p. 3–33. Однак, враховуючи такі відмінності в політичних уподобаннях багатьох держав-членів та переваги експериментування, у 2020 році можна було б запитати, чи не призведе більша різноманітність (в певних межах) до більш ефективного, результативного та законного режиму конкуренції. See Townley, A Framework for European Competition Law: co-ordinated diversity, (2018) Hart Publishing, Oxford .

Злиття та зловживання домінуючим становищем

Сфера застосування конкурентного права Оскільки логіка конкуренції найбільше підходить для приватного підприємництва, ядро регулювання конкуренції ЄС спрямоване на прибуткові корпорації. З огляду на це, регулювання неминуче поширюється далі, і в ДФЄС як статті 101, так і 102 використовують неоднозначне поняття «підприємство» для обмеження сфери дії конкурентного права. Це незручне англійське слово, яке по суті є дослівним перекладом німецького слова «Unternehmen», обговорювалося у справі . ECR I-1979 (C-41/90) Суд Справедливості визначив «підприємство» як будь-яку особу (фізичну чи юридичну), «яка займається економічною діяльністю», що потенційно включало державні підприємства у випадках, коли вони здійснювали економічну діяльність, подібну до приватного бізнесу. Це включало державне агентство зайнятості, де воно намагалося заробити гроші, але не мало можливості задовольнити попит. Натомість у справі FENIN v Commission державні послуги, які діяли на основі «солідарності» для «соціальної мети», були названі поза сферою дії конкурентного права. Самозайняті особи, які здійснюють бізнес самостійно, будуть класифікуватися як підприємства, але наймані працівники повністю виключаються. Згідно з тим самим принципом, що був встановлений Законом Клейтона США 1914 року, вони за своєю природою є «протилежністю незалежного здійснення економічної чи комерційної діяльності».Albany International BV (1999), per AG Jacobs Це означає, що профспілки не можуть розглядатися як такі, що підпадають під дію законодавства про конкуренцію, оскільки їхня головна мета полягає у виправленні нерівності переговорних можливостей, яка існує у відносинах з роботодавцями, які зазвичай організовані у корпоративній формі.

(2014) C-413/13 Viho Europe BV проти Комісії (1996) C-73/95 P ECR I-5457 Societe Technique Miniere проти Maschinenbau Ulm GmbH ECR 234 Javico International і Javico AG проти Yves Saint Laurent Parfums SA ECR I-1983 (2002) C-309/99, ECR I-1577 ECR I-6991, C 519/04 P

Злиття та поглинання Згідно зі статтею 102 ДФЄС, Європейська Комісія має повноваження регулювати поведінку великих фірм, які, на її думку, зловживають своїм домінуючим становищем або ринковою владою, а також запобігати фірмам займати позицію в ринковій структурі, яка дозволяє їм поводитися зловживаючим чином. Злиття, що мають «спільнотний вимір», регулюються Регламентом (ЄС) № 139/2004 про злиття, всі «концентрації» між підприємствами підлягають схваленню Європейською комісією.

Справжнє злиття, згідно з законодавством про конкуренцію, полягає в тому, що два окремі суб'єкти господарювання зливаються в абсолютно новий суб'єкт господарювання, або коли один суб'єкт господарювання набуває всі або більшість акцій іншого суб'єкта господарювання та отримує контроль над цим суб'єктом господарювання. Примітними прикладами можуть бути злиття Ciba-Geigy та Sandoz з утворенням Novartis,Case M 737, decision of 17thJuly 1996 а також злиття Dow Chemical та DuPont з утворенням DowDuPont.Case M 7932, decision of 27thMarch 2017

Злиття можуть відбуватися на кількох підставах. Наприклад, горизонтальне злиття – це злиття двох конкурентів на одному й тому ж продуктовому та географічному ринках і на одному рівні виробництва. Вертикальне злиття – це злиття між фірмами, що працюють на різних рівнях ринку. Конгломератне злиття – це злиття двох стратегічно не пов'язаних між собою фірм.