Українізація — розширення суспільних функцій української мови, впровадження її до офіційного вжитку в державній, політичній, громадській і культурно-освітніх установах та організаціях.
Русифікаційною політикою царського уряду українську мову було усунено з державних установ, школи, всіх сфер суспільної діяльності народу, що обмежило її функціонування, створило вкрай несприятливі умови для її розвитку. В роки УНР і за Гетьманату було відновлено українську пресу, українською мовою здійснювалося книгодрукування, викладання у школах, заснованих УАН. Більшовицька влада спершу поставилася до перспектив розвитку української мови досить прохолодноЖовтобрюх М. А. Українізація // .
У першій половині XX століття була політикою громадських організацій, урядів Української Народної Республіки й Української РСР, а також на українських етнічних територіях у складі РРСФР (до грудня 1932 року). Радянська українізація 1920—1930-х років була складовою загальносоюзної кампанії коренізації, метою якої було розширити комуністичну партійну мережу на місцях із залученням корінного населення. Необхідною умовою для коренізації було урахування національних особливостей та інтересів неросійських народів«Українізація» // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К. : Фенікс, 2012. С. — 310—311. — 396 с..
Із початком Другої світової війни та швидкою поразкою Другої Польської республіки відбувалася на контрольованих Німеччиною українських етнічних територіях за ініціативи місцевих громад та організацій і пасивного співчуття та не протидії німецької адміністрації. Так само, як і на західноукраїнських землях, включених до складу УРСР, цей процес відбувався прямими адміністративними методами. У цьому випадку було кардинально згорнуто політику польської адміністрації, щодо полонізації українського населення.
Після відновлення незалежності 1991 року цей термін стосується політики влади та діяльності громадських організацій України.
Українізація 1917—1919 років Лютнева революція в Російській імперії призвела до підйому українського національного руху. Була створена Українська Центральна Рада на чолі зі прихильником українізації М. С. Грушевським. Вже 18 березня 1917 року в Києві була відкрита перша українська гімназія імені Т. Г. Шевченка, у квітні того ж року відбулися перші всеукраїнські вчительські з'їзди, учасники яких вимагали українізації шкільної освіти. Було відкрито Український народний університет. Усього за 1917 рік було відкрито 215 українських шкіл, вийшло 747 книг українською мовою, а також 106 україномовних періодичних видань. Питання щодо українізації стали ще активніше обговорюватися в Українській Державі, у якій українська мова була проголошена державною мовою, нею було передбачено вести будь-яке офіційне спілкування у військових частинах, тільки нею було дозволено користуватися працівникам зв'язку у службовий час. У серпні — вересні 1918 року гетьманський уряд видав розпорядження щодо обов'язкового вивчення української мови та літератури, історії та географії України в усіх середніх загальноосвітніх і професійних школах, духовних і вчительських семінаріях та інститутах. У вересні 1918 року російськомовні виші (університети св. Володимира в Києві, Харківський і Новоросійський, Катеринославський гірничий, Харківський технологічний і ветеринарний, Київський політехнічний інститути) були перетворені на українські державні виші. У 1918 році українською мовою вийшли вже 212 періодичних видань і 1084 книги. З'явилися катедри (кафедри) українознавства та національні українські театри. Українізація викликала хвилю протестів із боку російських шовіністичних кіл. У грудні 1918 року було визначено, що роботи нещодавно утвореної Української Академії наук повинні видаватися українською мовою та за бажанням — одночасно французькою, німецькою, англійською, італійською чи латиною.
Українізація продовжувалася й за часів Директорії УНР. Вже 1 січня 1919 року українська мова була оголошена обов'язковою для використання в усіх урядових і громадських закладах. 30 січня того ж року українська мова була офіційно оголошена мовою викладання в усіх школах республіки. Перехід на українську мову освіти слід було завершити до 1 липня 1919 року. Здійснити це не вдалося, оскільки вже 5 лютого 1919 року Київ було захоплено більшовиками.
Було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку, а українізація «зверху» була фактично зупинена. У березні 1919 року Народний комісаріат просвіти УСРР скасував державну мову, проголосив рівність мов і надав «право населенню на місцях» визначати мову освіти, за умови, що обов'язковими шкільними предметами будуть історія України й одна з місцевих мов.Шевченко В.Ф. Українізація доби визвольних змагань 1917–1921
Українізація військових частин російської армії в 1917 році
Ядром формування регулярної Української армії був російський 34-й армійський корпус генерала П. Скоропадського, перейменований у серпні 1917 року, після українізації, у 1-й Український корпус. У вересні на базі російського 6-го армійського корпусу сформовано 2-й Січовий Запорізький корпус (командувач — генерал Г. А. Мандрика). На початку листопада 1917 українці — офіцери, унтерофіцери та жовніри (солдати) Фінляндського лейб-гвардії піхотного полку Російської імператорської армії сформували Гайдамацький курінь під командуванням сотника Пустовіта. У грудні Симон Петлюра сформував із добровольців, переважно унтерофіцерів і солдатів київських військових шкіл, Гайдамацький кіш Слобідської України. Узимку 1917—1918 років, деякі з цих частин брали участь у боях проти більшовицьких військ на Лівобережній Україні та під час оборони Києва, у той же час багато українізованих частин регулярної армії, які підтримали Центральну Раду в 1917 році, оголосили про нейтралітет і відмовилися брати участь у виниклому військовому конфлікті між Українською Народною Республікою і Російською радянською республікою, до складу якої в той час входила проголошена більшовиками у Харкові Українська радянська республіка. .
Уклавши Берестейський мир із Центральними державами та проголошуючи принцип формування збройних сил на міліційній основі, Центральна Рада змушена була відмовитися від трьохсоттисячної Української регулярної армії — українізованих дивізій Російської імператорської армії Південно-Західного та Румунського (зі грудня 1917 року — Українського фронту) фронтів, які підтримали Центральну Раду та підкорилися Українському уряду. Велика частина українських військ (16 дивізій), кинутих Центральною Радою напризволяще, були чи розбиті червоногвардійськими загонами при спробі пробитися в нейтральну зону на кордоні з Радянською Росією, чи саморозпустилися під впливом більшовицької агітації.
Радянська українізація 1920—1930-х років
Під час української революції в 1917—1921 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті та сфері культури. Більшовики проголосили політику коренізації, яка мала тимчасовий характер, лише з тактичною метою стабілізації більшовицької влади в національних республікахА. Авторханов. ИМПЕРИЯ КРЕМЛЯ. Советский тип колониализма. Більшовики, як послідовники марксизму, вважали, що стирання національних відмінностей пов'язано зі світовим суспільним розвитком і прогресомГеннадій Єфіменко. Помста, попередження, виховання, покарання. На кого був спрямований Голодомор?. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП(б)У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники та службовці підприємств та установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.
З державного архіву Луганської області: «Подтвердить, что на службу можно принимать только лиц, владеющих украинским языком, а не владеющих можно принимать только по согласованию с Окружной комиссией по украинизации». Р-401 оп.1,д.82 Президиум Луганского Окр. исполкома: «Подтвердить сотрудникам, что неаккуратное посещение курсов и нежелание изучать украинский язык влечет за собой их увольнение со службы». Р-401, оп.1, дело 72.
У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення «притягати до кримінальної відповідальності керівників організацій, що формально ставляться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації».
Українізувалися газети, школи, вищі навчальні заклади, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. в Україні залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.
Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 вирішено «визнати особливе значення російської мови». У наступні роки, зокрема починаючи з 1930, у партійних колах посилюється активне протистояння українізації. У 1932—1933 роках українізація була припинена.
Поряд із українізацією аналогічна політика коренізації проводилася і в інших республіках. У процесі згортання коренізації ця політика була розкритикована як «націонал-ухильництва» та багатьох діячів, які її підтримували, згодом виключили з комуністичної партії та репресували.
Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал наполягає, що існування Української РСР, політика «коренізації», а значить і українізації, з'явилися завдяки існуванню Української Народної Республіки, яку окупували більшовики.
«Українізація — вимушений крок, вони без цього могли програти. Більшовицька партія була малопопулярна на окраїнах імперії. В Україні вона масовою не була. Коли запровадили коренізацію в 1923 році, це був крок, щоб вижити режиму», — вважає Шаповал. Він пояснює, що за рахунок місцевих кадрів більшовики «вкорінювались» на околицях, а для цього треба було дати пряник.
«Але всіх адептів та речників українізації врешті знищили. Але ця кон'юнктурна політика принесла позитив — культурний сплеск, який потім назвуть українським розстріляним відродженням», — додає історик. А для селян, як нагадує Шаповал, все це врешті закінчилось Голодомором.
До 1917 року українці становили тільки 3,2 % серед загальної кількості більшовиківЗдоров А. А. Национальный состав и национальная политика партии большевиков до прихода к власти // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. — К., 2008 — № 3 — С.102-116..
Українізація робітництва, населення
За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо та напливові українського населення з села, міста УРСР почали набирати українського характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення й уживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Від 1923 р. до 1933 р. кількість українців у Харкові зросла зі 38 % до 50 %, у Києві зі 27,1 % до 42,1 %, у Дніпропетровську з 16 % до 48 %, в Одесі з 6,6 % до 17,4 %, в Луганську з 7 % до 31 %.