Окремий корпус кордонної охорони — військове з'єднання УНР, створене у березні 1918 року при Міністерстві залізничного сполучення. Його начальником у березні 1918 року було призначено полковника В. І. Желіховського.
Перед Українською Центральною Радою гостро постало питання контролю й охорони кордонів. 6 березня 1918 Комітет Української Центральної Ради ухвалив закон про адміністративно-територіальний устрій Української Народної Республіки. 20 березня (за старим стилем — 7 березня) Рада народних міністрів Української Народної Республіки розглянула справу організації «пограничної сторожі» й ухвалила передати це питання на вирішення народним міністерствам внутрішніх справ, фінансів і військових справ із тим, щоб статут цієї сторожі і сама організація її були утворені якомога скоріше.
План створення Окремого корпусу охорони, розроблений за часів УЦР, втілювали в життя в добу Української Держави гетьмана П.Скоропадського.
Корпус мав складатись з 9-ти бригад:1-ї Волинської, 2-ї Подільської, 3-ї Одеської, 4-ї Чорноморської, 5-ї Донецької, 6-ї Північної,7-ї Хоперської, 8-ї Азовської,9-ї Курської. Базою формування 1-ї, 2-ї, 5-ї, 6-ї та 7-ї бригад визначався колиш. 4-й прикордонний округ. До їх складу увійшли також кадри Проскурівського та Хотинського окремих прикордонних полків. Кадри підрозділів колиш. 5-го прикордонного округу стали основою для формування решти бригад. Командиром корпусу було призначено ген. хорунжого Л.Байкова, начальником штабу — ген. хорунжого Т.Протазанова.
Склад Згідно з планом формування корпусу, у його складі мало бути дев'ять бригад кордонної охорони та одна навчальна: 1-ша Волинська кордонна бригада (Луцьк) 2-га Подільська кордонна бригада (Кам'янець-Подільський) 3-тя Одеська кордонна бригада (Одеса) 4-та Північна кордонна бригада (Гомель) 5-та Чорноморська кордонна бригада (Одеса) 6-та Хоперська кордонна бригада (Бутурлинівка, фактично — Валуйки) 7-ма Донецька кордонна бригада (Луганськ) 8-ма Азовська кордонна бригада (Маріуполь) 9-та Курська кордонна бригада (Обоянь, фактично — Суми) Навчальна бригада (Нова Прага)
Перебіг формування за доби Української Держави гетьмана Павла Скоропадського
З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського начальником Окремого корпусу кордонної охорони був призначений генеральний хорунжий В. З. Савєльєв, начальником штабу — генеральний хорунжий Л. Л. Байков. Полковник В. І. Желіховський був переведений на посаду помічника начальника корпусу. У середині серпня 1918 року розпочалось активне формування бригад кордонної охорони. Були призначені командири та начальники штабів бригад, старшини-прикордонники та навіть фахівці з митної служби.
24 травня 1918 міністр фінансів гетьман. уряду затвердив тимчасовий штат управління корпусом. Воно здійснювалося через відділи (заг., персональний, орг., кордонний) і частини (мор., судових справ, санітарну, ветеринарну, будівничу) штабу та управління начальника постачання корпусу.
Формування бригад проходило в умовах нестачі підготовлених кадрів і прискорилося лише в червні 1918. Існуючі прикордонні частини виступали своєрідними донорами для новостворюваних.
Одночасно з формуванням Окремого корпусу кордонної охорони уряд Укр. Д-ви вирішував питання встановлення кордонів із Росією. Фактичною межею між двома державами було визнано «нейтральну зону». Уряд Укр. Д-ви здійснив ряд односторонніх заходів для захисту своїх кордонів. 24 червня 1918 року на засіданні уряду Української Держави було прийнято постанову про відкриття митних установ на кордонах України, для цього було виділено 250000 карбованців. Право зазначити пункти на кордоні, де повинні бути митниці, було надано міністрові фінансів Антону РжепецькомуЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 227. Арк. 2. Оригінал - http://old.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/publish/article?art_id=1219503&cat_id=661211
Законом від 30 серпня 1918 на кордоні з Росією було встановлено кордонні пункти на станціях Орша, Клинці, Хутір-Михайлівський, Коренево, Гостинцево та Валуйки. У тилу кордонних пунктів на станціях Жлобин, Новобілиця, Ворожба, Бєлгород і Куп'янськ встановлювалися дозорчі пункти. Питання про держ. кордони з Росією так і не було вирішене. 7 жовтня 1918 переговори було припинено, а на початку листопада 1918 взагалі перервано.
Несення кордонної служби, постійне збільшення обсягів завдань з охорони кордону вимагали відповідного матеріально-тех. забезпечення. На асигновані д-вою кошти продовжувалось облаштування прикордонних об'єктів: будувалися телефонні лінії, утримувалася в робочому стані сигналізація, проводилася закупівля коней, збруї. З 1918 року фактично діяли пункти митного огляду в селах і містечках — Хутір-Михайлівський, Ворожба, Конотоп, Валуйки, Каменська, Лихи, Сатанів, Тарноруда, Бугаз, Овідіополь, Берестечко, Ганцевичі, Жлобин, Гомель, Малевичі, Лукинці, Ямпіль, Рибниця, Тирасполь і Могилів-Подільський.
Охорона берегів Чорного моря В 1918 році за часи Української Держави державний кордон на побережжі Чорного моря охороняла Одеська бригада, про що вказують кутові штампи на знайдених архівних документах (в окремих документах 1-ша Одеська бригада). З тих же архівних документів відомо, що в місті Скадовськ дислокувався 5-й відділ Одеської бригади під командуванням полковника Верніка. Два отряда 5-го відділу: Колончакський (с. Преображенка) під командуванням сотника Петриу та Першо-Костянтинівський (с. Першокостянтинівка) під командуванням значкового Марченко здійснювали хорону розмежувальної лінії з Кримом. Прикордонну службу несли шляхом виставлення від вартарок прикордонних нарядів: секрет, вартовий кордону у складі 2-3 козаків.
Ствердження: « Для охорони морських кордонів замість 5-ї Чорноморської кордонної бригади створено Штаб охорони узбережжя Чорного моря, якому відповідно до проекту, мали підпорядковуватися три полки Чорноморської охорони, які формувалися в Одесі» документально не підтверджено.
Доба Директорії УНР
Після перемоги Директорії УНР і повалення Української Держави начальником Окремого корпусу кордонної охорони УНР 6 січня 1919 року призначено Олександра Жуківського. Він намагався зберегти кадри кордонної охорони, але значна частина старшинського складу бригад перейшла на бік білогвардійців через нелояльне ставлення керівництва УНР до офіцерів-гетьманців.
Ствердження:"Про своє підпорядкування Добровольчій армії у повному складі оголосили Одеська, Донецька, Азовська кордонні бригади, більша частина Навчальної бригади, а також кадри всіх трьох полків охорони Чорноморського узбережжя" документально не підтверджено. Призначений Директорією УНР командир ОККО полковник Олександр Жуковський 18 січня 1919 року в своїй доповіді Міністру Фінансів УНР охарактеризував положення: «В сучасний момент, завдяки ріжним політичним подіям, організацію Кордонного Корпусу цілком порушено, а саме: Донецьку, Азовську та Одеську Кордонну бригаду, Штаби котрих розташовано в м. Луганську, Маріуполі та Одесі, завдяки бандам Махно, котрі оперують по ріжних місцях Катеринославщини, а також через захоплення побережжа Азовського та Чорного моря добровольцами та французами – цілком відрізано від Штабу Корпусу й жодного зв’язку з ними нема».
На підставі наявних документальних свідчень, які зберігаються в ЦДАВОУ встановлено, що в умовах ізоляції Луганська з південного-заходу військами Нестор Махно, а з північного-заходу Червоною Армією в січні 1919 року 7-ма Донецька бригада була вимушена відійти на територію союзного для Української Держави періоду Скоропадського - Великого Війська Донського. Командування і особовий склад 7-ї Донецької бригади до кінця виконали військову присягу на вірність Українській Державі і Гетьману Павлу Скоропадському. Навіть перебуваючи в безвихідній ситуації в січні 1919 року на території Великого Війська Донського в документах вказувалась як Донецька бригада Окремого корпусу кордонної охорони Міністерства Фінансів Української Держави. У подальшому 7-му Донецьку бригаду командиром було розформовано. Вільні від обов’язків старшини (офіцери) і кордонники вибирали подальший шлях самостійно. Окремі пробирались із оточення на неокуповану територію УНР і продовжили службу в Дієвій армії УНР, окремі перейшли на службу до Великого Війська Донського, окремі до Добровольчої армії генерала Деникина, окремі емігрували в інші країни.
В умовах бойових дій територія УНР обмежувалась зоною стратегічного впливу Армії Української Народної Республіки. Кордони в цей час були рухомими, нестійкими. На кордоні з Румунією на р. Дністер стояла сторожова охорона чисельністю до 2 тис. вояків. Орг-цію охорони кордону було покладено на коменданта Кам'янця-Подільського.
Прикордонники мали свою форму одягу. Спочатку для кордонної охорони був визначений жовтогарячий колір петлиць. Пізніше — ясно-зелений.
Наказом Головної управи військ У No 230 від 12. 08. 1919 р. затверджено однострій для частин окремого кордонного корпусу. Форма відповідала зразку польової форми військ УНР з такими змінами: штани — сіро-синього кольору з жовтими кантами; прикладне сукно — жовте з блакитною стьожкою навколо петлиць i ріжків. На кашкетах старшин околиця була жовтого кольору з блакитним кантом. a знак розрізнення у кордонних корпусах правила емблема на петлицях: перехрещені кріс i шабля, а між ними — жезл Меркурія. Знак міг бути виготовлений з білого металу, зроблений трафаретом білого кольору або вишитий на сукні.
У Тимчасовому наказі 1919 року прикордонники отримують (принаймні, на папері) «ясно-зелені» нарукавні ромби.
Тимчасові знаки розрізнення старшин та козаків армії Української Народної Республіки (наказ Військам Дієвої Армії УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84)