Франко-сирійський договір про незалежність (), також відомий як Угоди В'єно () — договір, укладений між Францією та Сирією, покликаний забезпечити незалежність Сирії від французької влади.
Історія У 1934 році Франція спробувала нав'язати договір про незалежність, який був сильно упереджений на її користь. Він обіцяв поступову незалежність, але залишав Сирійські гори під контролем Франції. Главою сирійської держави на той час був французький маріонетковий діяч Мухаммед Алі-бей аль-Абід. Запеклий опір цьому договору очолив високопоставлений націоналіст і парламентар Гашім аль-Атасі, який закликав на знак протесту до шістдесятиденного страйку в Сирії. Його політична коаліція Національний блок мобілізувала масову народну підтримку цьому заклику. Завирували заворушення та демонстрації, а економіка зупинилася.
Новий французький уряд під керівництвом Народного фронту погодився визнати Національний блок єдиним законним представником сирійського народу та запросив Гашіма аль-Атасі на переговори про незалежність у Парижі. Він вирушив туди 22 березня 1936 року, очолюючи високопоставлену делегацію Національного блоку. У результаті було укладено договір, який передбачав негайне визнання незалежності Сирії як суверенної республіки з поступовим повним вирівнюванням у правах протягом 25 років.
Договір гарантував входження до Сирії раніше автономних друзької та алавітської областей, але не Лівану, з яким Франція підписала подібний договір у листопаді. Договір також обіцяв обмеження втручання Франції у внутрішні справи Сирії та скорочення кількості французьких військ, персоналу та військових баз у Сирії. Взамін за це Сирія зобов'язалася підтримувати Францію у разі воєн, у тому числі надаючи у використання її повітряний простір, та дозволити Франції утримувати на сирійській території дві військові бази. Були й інші політичні, економічні та культурні положення.
Атасі тріумфально повернувся до Сирії 27 вересня 1936 року, і в листопаді його обрали президентом республіки.
Наростання загрози з боку Адольфа Гітлера підживлювало побоювання опинитися в оточенні нацистської Німеччини в разі, якщо Франція відмовиться від своїх колоній на Близькому Сході. Це вкупі з імперіалістичними нахилами, що зберігалися на деяких рівнях французького уряду, спонукало Францію переглянути свої обіцянки та відмовитися ратифікувати договір. Також Франція відступила Туреччині провінцію Александретта, територія якої за договором гарантувалася як сирійська. Знову спалахнули заворушення, Атасі пішов у відставку, а незалежність Сирії відклали на час після кінця Другої світової війни. Останні французькі війська покинули цю близькосхідну країну в 1946 році.
Сирійська делегація Член Примітки Гашім аль-Атасі Голова делегації, лідер Національного блоку Фарес аль-Хурі Представник Національного блоку Джаміль Мардам-бей Представник Національного блоку Саадалла аль-Джабірі Представник Національного блоку Мостафа аль-Шіхабі Міністерство освіти Едмонд аль-Хомсі Міністерство фінансів Наїм Антакі Секретар Едмонтон Раббат Секретар
Див. також Історія Сирії Мандат Ліги Націй Французький мандат у Сирії і Лівані Французька колоніальна імперія Угода Сайкса-Піко
Посилання Sami Moubayed (2006): "Steel & Silk: Men and Women Who Shaped Syria 1900–2000" (Cune Press, Seattle, )excerpt (google books)
Виноски