Сирійсько-французькі відносини (, ) — історичні та поточні двосторонні відносини між Сирійською Арабською Республікою та Французькою Республікою.
Франція має посольство в Дамаску та генеральні консульства в Алеппо та Латакії. Сирія має посольство в Парижі та почесні консульства в Марселі і Пуент-а-Пітр.
Відносини між Францією та Сирією мають довгу і складну історію. Сучасні взаємини великою мірою сягають французького мандата над Сирією (1923—1946), встановленого на тлі поразки та подальшого розділу Османської імперії наприкінці Першої світової війни.
Незважаючи на історичні зв'язки між Сирією та Францією, відносини часто були напруженими в результаті нестабільної обстановки в політиці Близького Сходу та зовнішній політиці Франції. З серпня 2011 року Франція наполягала на тому, що президент Сирії Башар Асад, якого підтримували Росія та Іран, має піти у відставку. Відтоді Франція підтримувала сирійську опозицію. Франція була першою західною країною, яка визнала Сирійську опозиційну коаліцію 13 листопада 2012 року.Stefan Talmon Recognition of Opposition Groups as the Legitimate Representative of a People, Chinese Journal of International Law, Volume 12, Issue 2, 1 June 2013, Pages 219–253, https://doi.org/10.1093/chinesejil/jmt014 Published: 5 May 2013 Відтоді Франція видала ордери на арешт і переслідувала високопосадовців сирійського уряду, звинувачених у підбурюванні до «злочинів проти людяності» та різних воєнних злочинів режиму Асада. У травні 2023 року міністр закордонних справ Франції Катрін Колонна прилюдно закликала до переслідування Башара Асада, затаврувавши його як «ворога власного народу». Після перерви у дипломатичних відносинах на 13 років Франція внаслідок падіння режиму Асада знову відкрила своє посольство в Дамаску.
Історія Франко-сирійська війна
Після Арабського повстання, яке призвело до поразки османів у Сирії, в місто Дамаск в 1918 році ввійшли британські війська під проводом генерала Едмунда Алленбі у супроводі учасників Арабського повстання під проводом сина Шарифа Хусейна з Мекки Фейсала, а в жовтні 1918 року в Дамаску було створено арабський урядAli A. Allawi, Faisal I of Iraq, Yale University Press, 2014 p. 139 Хоча араби надіялися, довірившись ранішим британським обіцянкам, що новозаснована держава включатиме всі арабські землі протяжністю від північної Сирії до Ємену, згідно з таємною угодою Сайкса-Піко між Британією та Францією, арабському королівству передали тільки внутрішні райони Сирії. 8 жовтня французькі війська висадилися в Бейруті, зайнявши прибережну область Лівану. Вони відразу розпустили місцеві арабські уряди в цій області, а Франція зажадала повного виконання угоди Сайкса-Піко та переходу Сирії під її управління.
14 липня 1920 року генерал Анрі Гуро надав королю Фейсалу вибір підкоритися або зректися престолу.Ali A. Allawi, Faisal I of Iraq, Yale University Press 2014 с. 285 Фейсал обрав зречення і втік. Однак міністр війни Юсуф аль-Азма відмовився коритися. З невеликого залишку військ арабської армії, солдатів-бедуїнів і цивільних добровольців Азма сформував армію, з якою зустрів 12-тисячні французькі сили під командуванням генерала Маріано Гойбета у битві під Майсалуном. Французи виграли битву, при цьому Азма загинув на полі бою спільно з багатьма сирійськими військовиками,Sami M. Moubayed, Steel & Silk: Men and Women who Shaped Syria 1900-2000, Cune Press, 2006 а ті, хто вижив, перейшли на супротивну сторону. 24 липня 1920 року з невеликим локальним опором було захоплено Дамаск.
Французький мандат на Сирію та Ліван
У 1923 році, після франко-сирійської війни, Франції було надано мандат Ліги Націй на Сирію та Ліван, починаючи з 29 вересня.
Підмандатну територію розділили на шість установчих країн: держави Дамаск, Алеппо, Алавітська держава, Джебель-ед-Друз, автономний Санджак Александретта та Держава Великий Ліван. Окреслення цих держав спиралося на сектантську демографічну ситуацію в Сирії та мало на меті завадити будь-яким об'єднаним націоналістичним повстанням. Однак майже всі сирійські секти вороже поставилися до французького мандату та до поділу, який він створив.
Велике сирійське повстання
23 серпня 1925 року вождь друзів Султан-паша аль-Атраш офіційно оголосив революцію проти французького правління в Сирії. Закликаючи до об'єднання всіх сирійських сект, етнічних громад і релігій проти французького владарювання, йому вдалося заручитися підтримкою великих верств населення у загальнонаціональному повстанні, яке очолювало багато визначних діячів з усієї Сирії, такі як Хасан аль-Харрат, Насіб аль-Бакрі, Фавзі аль-Кавукджі та Абд аль-Рахман Шахбандар.Michael Provence, The Great Syrian Revolt and the Rise of Arab Nationalism (University of Texas Press, 21005) online
Хоча повстання вперше оголосили 23 серпня, бойові дії розпочалися з битви при Ель-Кафрі 22 липня 1925 року, за місяць до того. Далі сталося багато битв, що принесли перемоги повстанцям. Франція відрядила в Сирію та Ліван тисячі військовиків зі своїх африканських колоній, спорядивши їх сучасною зброєю, порівняно з мізерними запасами повстанців. Французи відвоювали багато міст, хоча запеклий опір їхньому правлінню тривав до весни 1927 року, коли революцію стишили обстрілом Дамаска. Французи засудили аль-Атраша та інших національних ватажків на смерть, але аль-Атраш утік з іншими повстанцями до Трансйорданії та зрештою був помилуваний, повернувшись після підписання Франко-сирійського договору в Сирію, де його чекав бучний прийом широких кіл громадськості.Daniel Neep, Occupying Syria under the French mandate: insurgency, space and state formation (Cambridge University Press, 2012), pp 101-130.
Незалежність Хоча Сирія та Франція у вересні 1936 року домовилися щодо договору про незалежність, він так і не набув чинності через відмову французького законодавчого органу ратифікувати його. Після падіння Франції в 1940 році під час Другої світової війни Сирія перейшла під контроль вішистської Франції, доки британці та Вільна Франція не захопили країну в ході Сирійсько-Ліванській кампанії. Під тиском сирійських націоналістів і британських військ Франція згорнула і вивела свої війська 17 квітня 1946 року, що ознаменувало створення нової незалежної сирійської республіки.
Після здобуття незалежності
Після здобуття незалежності франко-сирійські відносини залишалися стабільними з огляду на історичне підґрунтя та спільні культурні зв'язки. Обидві країни встановили дипломатичні відносини 18 червня 1946 року.
У червні 2000 року після смерті президента Сирії Хафеза Асада президент Франції Жак Ширак був єдиним з очільників західних держав присутнім на його похороні. Після смерті Рафіка Харірі, в якій Ширак звинуватив Сирію, Франція дипломатично ізолювала цю країну.
Президент Франції Ніколя Саркозі працював над виведенням Сирії з ізоляції. Він запропонував Сирії приєднатися до Середземноморського союзу, при цьому більшість країн ЄС погодилися б із приєдналанням, а пізніше відвідав Дамаск і зустрівся з президентом Сирії Башаром Асадом, ставши єдиним главою західної держави, що відвідав Сирію після вбивства Рафіка Харірі, в якому західні країни звинуватили Сирію.
13 липня 2008 року президент Сирії Башар Асад відвідав Париж, зустрівся з президентом Саркозі та був присутній на параді 14 липня як почесний гість.
Громадянська війна в Сирії Після початку громадянської війни в Сирії Франція закликала президента Башара Асада відійти від влади, а після ескалації збройного конфлікту в 2012 році надала опозиційним силам нелетальну військову допомогу, в тому числі засоби зв'язку і медичні вироби.
У серпні 2013 року, коли сирійський уряд звинуватили у застосуванні хімічної зброї в районі Гути поблизу Дамаска, Париж закликав до військового втручання, але після відмови в цьому президента США Барака Обами залишився з цим наодинці. Попри те, що Франція на ранніх етапах конфлікту не брала військової участі, у серпні 2014 року президент Франції Франсуа Олланд підтвердив, що Франція поставляла сирійським повстанцям зброю.
Після появи ІДІЛ Франція почала завдавати авіаударів по цілях ІДІЛ у Сирії, а в середині листопада 2015 року, після терористичних атак у Парижі 13 листопада, Франція, посилаючись на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, значно посилила свої авіаудари в Сирії, тісно координуючи дії з військовиками США.
Також у середині листопада Франція підготувала проєкт резолюції Ради Безпеки ООН, в якій закликала членів ООН «вжити всіх необхідних заходів» у боротьбі проти «Ісламської держави» та «Фронту ан-Нусра».Security Council ‘Unequivocally’ Condemns ISIL Terrorist Attacks, Unanimously Adopting Text that Determines Extremist Group Poses ‘Unprecedented’ Threat Наступного дня цей проєкт резолюції підтримала Велика Британія. 20 листопада 2015 року Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію, підготовлену і внесену Францією та Великою Британією. Також 20 листопада Франція відхилила припущення Росії про те, що французькі авіаудари по нафтових об'єктах у Сирії були незаконними, заявивши, що вони були «належною та необхідною відповіддю» на напади «Ісламської держави».
14 квітня 2018 року президент Франції Еммануель Макрон зазначив, що «червона лінія [Франції] перейдена», маючи на увазі тодішні атаки на Думу. Починаючи з 04:00 за сирійським часом (UTC+3), Франція, Сполучені Штати і Великобританія здійснили серію військових ударів за допомогою літаків і корабельних ракет по кількох урядових об'єктах у Сирії. Вони заявили, що це було зроблено у відповідь на хімічну атаку проти цивільного населення в Думі 7 квітня, яку вчинив сирійський уряд. Сирійський уряд заперечив свою причетність до атак у Думі та назвав авіаудари порушенням міжнародного права. 20 квітня сирійський уряд повернув орден Почесного легіону, який Франція присудила президенту Башару Асаду у 2001 році, заявивши, що він не носитиме нагороду «країни-раба США»,Syria returns Legion d’honneur to France because Assad will not wear award of 'slave country' to US що й трапилося після участі Франції в авіаударах під проводом США по Дамаску і Хомсу, а також після «дисциплінарної процедури» Франції щодо відкликання нагороди.Syria returns Légion d'honneur award to France
У листопаді 2018 року Франція видала міжнародні ордери на арешт трьох високопоставлених офіцерів служби безпеки партії Баас за катування і вбивства французько-сирійських громадян. Серед обвинувачених офіцерів були директор Бюро національної безпеки сирійської партії Баас Алі Мамлюк і колишній керівник Управління розвідки сирійських ВПС Джаміль Хассан. У квітні 2023 року французький суд оголосив про трибунал для співробітників режиму, звинувачених у злочинах проти людяності, катуваннях та різних воєнних злочинах. У травні 2023 року міністр закордонних справ Франції Катрін Колонна публічно вимагала судового переслідування Башара Асада, звинувативши його у веденні хімічної війни та вбивстві сотень тисяч мирних жителів. Вона заявила:
24 травня 2023 року Міністерство закордонних справ та у справах емігрантів Сирії рішуче засудило цю заяву та відповіло такою заявою:
Сирія після Асада
Після падіння режиму Асада та формування перехідного уряду Сирії Франція вперше за 12 років підняла на французькому посольстві в Дамаску свій прапор. 31 грудня 2024 року міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню заявив, що Франція на попередніх вихідних завдала авіаударів по базах ІДІЛ у Сирії.
3 січня 2025 року з метою підтримати політичний перехід у Сирії міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро відвідав Дамаск, де зустрівся з керівником Хаят Тахрір аш-Шам Ахмедом аш-Шараа, підкресливши важливість залучення курдської влади до процесу та наголосивши, що політичне рішення вимагає долучення всіх ключових груп. Він також зустрівся з патріархом Антіохійським Іоанном X, обговорюючи важливість демократичної Сирії, основаної на рівності, громадянськості та людській гідності. 21 січня 2025 року двоє французьких слідчих суддів видали ордер на арешт колишнього керівника Сирії Башара Асада за підозрою в причетності до воєнних злочинів.