Володи́мир-Рома́н Семе́нович Букшо́ваний (18 серпня 1891, Пістинь — 1 січня 1931, Львів) — український військовий діяч, поручник Української галицької армії (УГА), командир 3-го похідного куреня піхотного полку імені Гетьмана Дорошенка в боях польсько-української війни 1918—1919 років, четар 24-го Коломийського піхотного полку, музикант та член театральної оркестри при міському театрі у Львові.

Брав участь у бойових діях Першої світової війни на Італійському фронті, а згодом у збройній боротьбі за незалежність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). По завершенні визвольних змагань мешкав у Львові, де працював у сфері міської культурної інфраструктури, зокрема був членом оркестри міського театру. Поєднував військовий досвід із діяльністю в мистецькому середовищі міста. У сучасних йому та пізніших публікаціях згадується як досвідчений і витривалий командир, учасник низки боїв на Львівщині.

Був молодшим рідним братом Осипа Букшованого — одного з провідних командирів Легіону Українських січових стрільців (УСС) та УГА. Образ Володимира Букшованого фігурує у спогадах сучасників як приклад старшини УГА, який після війни залишився поза військовою службою та перейшов до цивільного життя у Львові.

Життєпис

Походження Народився 18 серпня 1891 року у селі Пістинь на Косівщині в багатодітній греко-католицькій родині Семена та Діонизії Букшованих. До шлюбу матір Володимира та Осипа Букшованих мала прізвище Лучинська. Батько діяча був вахмістром цісарсько-королівської (ц. к.) жандармерії Австро-Угорщини, який самотужки навчився грамоти й у відставці став урядовцем Коломийського магістрату.

Напередодні Першої світової війни навчався у кадетській школі у Львові. Після медичного огляду, проведеного 29 березня 1915 року, Букшованого було призвано на військову службу. У роки Першої світової війни служив у 24-му австро-угорському піхотному полку, де здобув старшинський досвід. Брав участь у боях на італійському фронті, зокрема і в битві під Ізонцо. Володимир Букшований вільно володів польською, німецькою і українською мовами. За цивільним фахом був вчителем.

Від 1 жовтня 1916 року У списках цісарсько-королівської армії значиться як прапорщик запасу піхоти () 24-го піхотного полку зі старшинством. Станом на 1917-й рік перебував у ранзі четаря. Згодом служив у 22-му полку ландверу. Від 1917 року він виконував обов’язки ад’ютанта при 36-му окружному командуванні ландштурму. 1 листопада 1918 року, безпосередньо в день Листопадового чину, йому було присвоєно чергове військове звання австро-угорської армії — оберлейтенанта.

В УГА Після Листопадового чину 1918 року вступив до лав Української галицької армії (УГА), де отримав звання поручника. У період служби в УГА Володимир Букшований командував 3-м похідним куренем 24-го піхотного полку імені Петра Дорошенка, з яким взяв участь у грудневому наступі на Львів та у зимовому наступі в Україні зокрема. Підрозділ протягом п'яти місяців утримував позиції в районі Львова під час польсько-української війни 1918—1919 років та брав участь у боях на львівських передмістях, зокрема в районі Персенківки.

27 грудня 1918 року під час боїв за Львів старшина Володимир Букшований очолював українські підрозділи на напрямку Персенківка—Зубра. За повідомленнями з фронту, його відділ здобув Персенківку, а невдовзі українські війська зайняли також Сихів, Погулянку та завершили бої в районі Сокільників. Для підтримки дій Букшованого до Зубри була скерована сотня Олекси Бордуна зі Снятинщини. Старшина УГА Євген Яворіський як учасник подій відзначав, що ці успіхи викликали значне піднесення серед українських вояків, які сподівалися на швидке оволодіння Львовом.

У спогадах старшини УСС Романа Купчинського в некролозі-есе, яке було опубліковане в газеті «Діло» 22 січня 1931 року під криптонімом «Галактіон Чіпка» Букшований згадується як здібний і витривалий командир. В цій публікації було описано епізод боїв з польськими військами поблизу Судової Вишні навесні 1919 року, де Букшований, попри нестачу амуніції та важкі умови, керував обороною позицій свого куреня. Автор згадував слова сотника про відбиття дев'яти наступів противника, останніх — уже багнетними атаками через відсутність набоїв. У спогадах Євгена Яворовського про події польсько-української війни Володимир Букшований згадується як приятель автора. Описано їхню зустріч (разом із четарем Гринівим) у січні 1919 року в розташуванні українських військ під Львовом.

Під час наступу більшовицьких військ на Правобережній Україні у червні 1919-го року Коломийський курінь під командуванням поручника Володимира Букшованого увійшов до складу з'єднань Галицької армії, яким було доручено оборону східного кордону вздовж річки Збруч для стримування прориву противника в Галичину. Курінь Букшованого утримував позиції неподалік Підволочиська, де розгорнулися запеклі бої після того, як радянський підрозділ під прикриттям нічної темряви та берегових заростей переправився на західний (галицький) берег і закріпився за підтримки артилерії з протилежного боку. Завдяки взаємодії з прибулою галицькою артилерійською батареєю та рішучим діям курінних стрільців (зокрема виходу кулеметника у прибережну зону з дистанції до 100 кроків) ворожий плацдарм було ліквідовано, а залишки більшовицького десанту відкинуто та знищено у водах Збруча.

18 липня 1920 року Володимира Букшованого було заарештовано польською владою в Тернополі разом із Юліяном Янковським, Августом Бутримовичем, Данилом Кінашем та Осипом Соложинським. Після утримання в Золочеві 7 серпня всіх заарештованих відправили до польового суду Командування округу «Галичина» у Львові. За повідомленням української преси, арешт здійснили на підставі безпідставних доносів.

Мирне життя Після завершення визвольних змагань мешкав у Львові. Був членом театральної оркестри при міському театрі. За свідченням сучасників, поєднував військовий досвід із працею у мистецькому середовищі. У середині квітня 1927 року Володимир Букшований виступав як контрабасист у складі оркестру Українського театру Йосипа Стадника під керівництвом композитора й диригента Ярослава Барнича. У рецензії на постановку оперети «Орлов» критик Михайло Волошин відзначив Букшованого серед найкращих виконавців оркестру, назвавши його «добрим репрезентантом» свого інструмента. На думку рецензента, саме завдяки таким музикантам, попри нечисленний склад оркестру, музичний супровід вистави справляв позитивне враження та демонстрував щораз краще ансамблеве зіграння.

Володимир Букшований помер 1 січня 1931 року об 11-й годині ранку у Львові після короткої хвороби, яка тривала близько двох днів. Причиною смерті стали ускладнення, спричинені грипом. Його смерть викликала значний відгук серед колишніх побратимів і знайомих. У пресі зазначалося, що вістка про його несподівану смерть «у силі віку» спричинила щирий жаль серед тих, хто його знав і цінував. У некрологах підкреслювали поєднання його військового минулого та подальшої праці в мистецькому середовищі Львова, а також характеризували його як «найкращого товариша і щирого друга».

Похований на Янівському цвинтарі. Його смерть і похорон згадувалися у львівській пресі як приклад скромної долі колишніх старшин УГА, що після війни опинилися поза суспільною увагою.

Пам'ять

Відновлення могили У травні 2026 року під час дослідження історії родини Букшованих Андрій Бойда звернувся до львівського некрополіста Ігоря Мончука з інформацією про поручника УГА Володимира Букшованого та поцікавився можливістю встановити місце його поховання на Янівському цвинтарі, оскільки могила не була зазначена в доступних тогочасних облікових книгах. Ігор Мончук припустив, що відсутність запису не обов'язково означає втрату інформації про місце поховання.

Після цього Бойда звернувся по допомогу до Ігоря Мончука — львівського некрополіста та засновника благодійного фонду «Pro Memoria». Пошуки засвідчили, що первісна могила була втрачена у 1970-х роках. Водночас у червні 2026 року Мончук спільно з працівниками ЛКП «Муніципальна обрядова служба» встановив місце поховання Володимира Букшованого.

15 серпня 2026 року, до 135-ї річниці від дня народження Володимира Букшованого, на місці поховання встановили новий хрест із таблицею, на якій зазначено його ім'я, прізвище, військове звання та роки життя. Роботи здійснили за сприяння Львівського меморіального фонду «Pro Memoria» у співпраці з ЛКП «Муніципальна обрядова служба»..

За словами Андрія Бойди, відновлення могили стало способом вшанувати пам'ять Володимира Букшованого як учасника українських визвольних змагань та повернути місце його поховання до історичного й меморіального простору Львова. Після встановлення хреста на могилі поручника В. Букшованого, дослідження його життєпису триває. Станом на серпень 2026-го року здійснюється пошук його фотографій, особистих документів, речей та інших матеріалів, пов'язаних із його життям і військовою діяльністю. Могила Володимира Букшованого була першою з двох відновлених могил старшинам УГА у Львові у серпні 2026-го року.

Родина Батьки: Семен Букшований — батько. Вахмістр цісарсько-королівської жандармерії. Урядовець магістрату в Коломиї. Діонизія Букшована (до шлюбу Лучинська) — мати. Брати: Іван-Семен Семенович Букшований — старший брат, священник УГКЦ на Косівщині. Осип-Петро Іванович (Семенович) Букшований — старший брат, комбриг 1-ї УСС УГА. Євген Семенович Букшований — молодший брат, учень Коломийської та Снятинської гімназій в 1920-х роках, член КПЗУ в Снятинському повіті.

Оцінки діяльності

У своїх спогадах Роман Купчинський (псевд. «Галактіон Чіпка») подавав Володимира Букшованого як досвідченого військового командира, відданого службі та здатного діяти в найскладніших бойових обставинах. У публікації «Відгуки дня. Думки про смерть» щодо рефлексій над смертю та похороном колишнього сотника УГА Купчинський характеризував Букшованого як «команданта куріня» і «учасника всіх боїв рідної Армії», наголосивши на його витривалості, особистій мужності та командирських якостях. У тексті він постає як старшина з «високим отвертим чолом» та «синіми очима», виснажений боями, однак упевнений у собі й гордий за своїх вояків. Особливу увагу Купчинський звертав на епізод, коли курінь Букшованого відбив дев'ять атак, останні — вже багнетами через нестачу набоїв, що мало демонструвати дисципліну й стійкість командира та його частини. Водночас оцінка Купчинського мала не лише персональний, а й суспільний вимір. Через образ Букшованого автор порушував проблему забуття ветеранів УГА в міжвоєнний період, акцентуючи на контрасті між бойовими заслугами сотника та скромністю його похорону, на якому, за словами публіциста, було небагато колишніх бойових побратимів.

Узагальнивши участь Володимира Букшованого в бойових діях 1914—1919, історик Петро Сіреджук подав його як одного з представників гуцульських старшин, які проявили себе в боях Першої світової війни та польсько-українського протистояння, діявши у складі регулярних формацій УГА.

Примітки

Джерела

Бойда А. В пошуках себе: Осип Букшований. Збруч, 1 червня 2026.