«Музика в Тюїльрі» — картина Едуара Мане, написана олією на полотні в 1862 роціІсторик мистецтва П'єр Куртіон датує картину приблизно 1860 роком, посилаючись на сучасного біографа Мане Адольфа Табарана. Табаран стверджує, що напис «1862», який видно на картині і виконаний іншим кольором, був доданий пізніше.. Вона належить Національній галереї в Лондоні та галереї Г'ю Лейна в Дубліні як частина спільного спадку Лейна.

Опис На картині зображено парижан, які збираються на щотижневі концерти в садах Тюїльрі біля Лувру, хоча музикантів на ній не зображено. Попри те, що дехто вважав картину незавершеною, атмосфера, яку вона випромінює, дає уявлення про те, якими були сади Тюїльрі в той час, навіть уявити собі музику та розмови.

Залізні стільці на передньому плані якраз змінили дерев'яні, що стояли в саду до 1862 року. Мане включив до картини кількох своїх друзів, художників, письменників та музикантів, які беруть участь у заході, а також автопортрет. Мане зображений зліва; поруч із ним — інший художник, Альбер де Баллерой. Праворуч від них сидить скульптор і критик Захарія Аструк. Брат Мане, Ежен Мане, перебуває на передньому плані, праворуч від центру, у білих штанах; композитор Жак Оффенбах — в окулярах і з вусами — сидить біля дерева праворуч; критик Теофіль Готьє, з густою бородою і в коричневому костюмі, стоїть біля дерева, а письменник Шарль Бодлер — ліворуч від Готьє. Анрі Фантен-Латур, з бородою, зображений далі ліворуч і дивиться на глядача. Світловолосий хлопчик у центрі — це Леон Лінхофф. Було відмічено, що декілька з зображених осіб були видатними французькими вагнеріанцями, і висловлено припущення, що музика, яка грає, може твором самого Вагнера.

Розміри полотна становлять .

Матеріали для живопису Кольори на більшій частині цієї картини, як правило, стримані та виконані в охрах або сумішах декількох пігментів. Темно-зелене листя у верхній частині містить глазур смарагдово-зеленого кольору та зелених кольорів Шеєле, змішаних з жовтим лаком з невеликим додаванням чорного кольору, слонової кістки та жовтої охри. Яскраві кольорові акценти на капелюшках та одязі дітей намальовані майже чистими пігментами, такими як кобальтовий синій, кіновар або хромово-помаранчевийBomford D, Kirby J, Leighton, J., Roy A. Art in the Making: Impressionism. National Gallery Publications, London, 1990, pp. 112—119.Edouard Manet, 'Music in the Tuileries Gardens' , Colourlex.

Історія Робота — один із ранніх прикладів живописного стилю Мане, натхненного Франсом Галсом та Дієго Веласкесом, вона передвісник його довічного інтересу до теми дозвілля. Картина вплинула на сучасників Мане, таких як Моне, Ренуар та Базіль, які почали писати подібні великі групи людей.

Вперше вона була виставлена в 1863 році, а в січні 1883 року, незадовго до смерті, Мане продав картину оперному співаку та колекціонеру Жану-Батисту ФореDolan, Therese. Manet, Wagner, and the Musical Culture of Their Time. United Kingdom, Taylor & Francis, 2017. p. 237. У 1898 році вона була продана дилеру Полю Дюран-Рюелю, а в 1903 році — колекціонеру серу Х'ю Лейну. Після смерті Лейна, коли в 1915 році затонув лайнер «Лузітанія», в його заповіті, підписаному без свідків, було зазначено, що картина залишається Дублінській міській галереї (нині відома як «Х'ю Лейн»). Заповіт був визнаний недійсним, і в 1917 році судом було вирішено, що за попереднім заповітом картина належить Національній галереї в Лондоні. Після втручання ірландського уряду, дві галереї дійшли компромісу в 1959 році, домовившись ділити картини, при чому половина спадщини Лейна буде надаватися в оренду та виставлятиметься в Дубліні кожні п'ять років. У 1993 році угода була змінена, і 31 з 39 картин залишилася в Ірландії, а чотири з решти восьми будуть надані в оренду Дубліну на шість років.

Рецензія Картина «Музика в Тюїльрі» отримала значну увагу критиків і громадськості, здебільшого негативну. За словами одного з біографів Мане, «нам важко уявити собі, яку лють викликала „Музика в Тюїльрі“ під час виставки». Зображуючи соціальне оточення Мане замість класичних героїв, історичних постатей або богів, картину можна було інтерпретувати як заперечення цінності цих тем, чи то як спробу підняти його сучасників на той самий рівень . Публіка, яка звикла до тонкої деталізації пензля історичних художників, таких як Ернест Мейссоньє, вважала, що густі мазки Мане виглядають грубо й незавершено. Обурені темою та технікою виконання, декілька відвідувачів навіть погрожували знищити картину. Одним із небагатьох захисників картини був один із кумирів Мане, Ежен Делакруа.

Див. також Список картин Едуара Мане 1862 рік у мистецтві

Примітки

Бібліографія

Посилання Музика Мане в садах Тюїльрі, есе Бена Поллітта, Smarthistory Едуар Мане, Музика в саду Тюїльрі, Colourlex