П'єр Жуль Теофі́ль Готьє́, також Ґотьє (; 31 серпня 1811, Тарб — 23 жовтня 1872, Нейї-сюр-Сен) — французький поет, прозаїк, літературний критик, лібретист та художник, значна постать у французькій літературі середини XIX століття. Спочатку Готьє був прихильником романтизму, але потім еволюціонував разом із французькою літературою до декадансу, символізму й модернізму. Він був одним із засновників літературного товариства Парнас, яке проголошувало принципи мистецтва заради мистецтва.

Зокрема, Готьє належить відомий вислів «Усе корисне бридке». Йому також приписується інший відомий вислів: «Мистецтво заради мистецтва» (). Латинський переклад цієї фрази () прикрашає логотип кінокомпанії Metro-Goldwyn-Mayer.

Біографія

Теофіль Готьє народився 30 серпня 1811 року в ТарбіДив. : "Cimetières de France et d'ailleurs – La descendance de Théophile Gautier", landrucimetieres.fr, адміністративному центрі департаменту Верхні Піренеї (південно-західна Франція). Його батьком був Жан-П'єр Готьє, досить освічений дрібний державний чиновник, а матір'ю була Антуанетта-Аделаїда Кокар. Родина переїхала до Парижа в 1814 році, оселившись у старовинному районі Маре.

Освіта Готьє розпочалася в престижному колежі Людовика Великого у Парижі, який він відвідував три місяці, перш ніж його забрали додому через хворобу. Хоча решту своєї освіти він завершив у колежі Карла Великого, важливі знання, зокрема з латини, Готьє отримав від свого батька.

У шкільні роки Готьє потоваришував з Жераром де Нервалем, і вони стали друзями на все життя. Саме через Нерваля Готьє познайомився з Віктором Гюго, який на той час уже був провідним драматургом. Гюго справив значний вплив на Готьє. Саме на легендарній прем'єрі «Ернані» Гюго Готьє запам'ятався своїм анахронічним червоним дублетом.

Після Революції 1830 року родина Готьє зазнала труднощів і була змушена переїхати на околицю Парижа. Наважившись випробувати власну незалежність і свободу, Готьє вирішив оселитися у друзів у паризькому районі Доуаєнне.

Ближче до кінця 1830 року Готьє почав часто відвідувати зустрічі Le Petit Cénacle (Маленького художнього гуртка), групи художників, які зустрічалися в майстерні Жана Бернара дю Сеньйора. Група була більш розкутою версією групи" Cénacle» Гюго. Серед її членів були художники Жерар де Нерваль, Александр Дюма-батько, Петрюс Борель, Альфонс Брот та Філоте О'Недді . «Le Petit Cénacle» незабаром завоював репутацію екстравагантного та ексцентричного місця.

Готьє почав писати вірші ще в 1826 році, але більшу частину свого життя провів як автор різних журналів, головним чином La Presse, що також дало йому можливість подорожувати за кордон та зустрічатися з багатьма впливовими людьми у вищому суспільстві та світі мистецтва. Протягом свого життя Готьє багато подорожував, здійснюючи поїздки до Іспанії, Італії, Росії, Єгипту та Алжиру. Численні подорожі Готьє надихнули його на створення багатьох творів, зокрема «Подорож до Іспанії» (1843), «Скарби мистецтва Росії» (1858) та «Подорож до Росії» (1867). Подорожню літературу Готьє чимало критиків вважають однією з найкращих з XIX століття; написана в особистому стилі, вона дає змогу зрозуміти власні смаки Готьє в мистецтві та культурі.

Готьє був видатним «абандонне́» (людиною, яка віддається чи підкоряється чомусь) романтичного балету; він написав кілька сценаріїв, найвідомішим з яких є «Жізель», перша виконавиця якої, балерина Карлотта Грізі, була великим коханням його життя. Коли Карлотта відкинула його, він зав’язав тривалі стосунки з її сестрою Ернестіною, співачкою, від якої мав двох дочок.

Захоплений революцією 1848 року, Готьє за дев'ять місяців того ж року написав майже сто статей, що за обсягом дорівнюють чотирьом великим книгам. У своєму есе «Республіка майбутнього» він оспівував прихід нової республіки та неухильний поступ індивідуальної свободи. Готьє пережив визначний період свого життя, коли такі видатні романтики, як Гюго, Франсуа-Рене де Шатобріан, Альфонс де Ламартін, Альфред де Віньї та Альфред де Мюссе, більше не брали активної участі в літературному світі. Його престиж підтвердила його роль директора Revue de Paris з 1851 по 1856 рік. У цей час Готьє залишив La Presse та став журналістом Le Moniteur universel, вважаючи тягар звичайної журналістики досить нестерпним та «принизливим». Тим не менш, у 1856 році Готьє отримав посаду редактора впливового журналу L'Artiste. Саме в цьому журналі Готьє пропагував доктрину «Мистецтво заради мистецтва» через численні редакційні статті.

У 1858 році був запрошений до Російської імперії. Урядовці сподівалися, що розповіді Готьє про свою мандрівку позитивно вплинть на громадську думку Європи і спростують «антиросійські» випади Астольфа де Кюстіна. При цьому, щоб подорож не виглядала «домовленою» з урядом, запрошував гостя Григорій Кушелєв-Безбородько — як приватна особа. Сам Готьє, однак, не приховував, що хотів заробити на «російському проекті» грошей. Йшлося про те, що його публікації про культурні скарби Росії у французькій пресі будуть супроводжуватися добірками фотографій. Але в останній момент програма була скорочена, і Готьє обмежився текстами.

1860-ті роки були роками беззаперечної літературної слави для Готьє. Хоча Французька академія тричі (1867, 1868, 1869) відхиляла його кандидатуру, Шарль-Огюстен Сент-Бев, найвпливовіший критик того часу, засвідчив йому своє схвалення, присвятивши у 1863 році не менше трьох великих рецензій на всі опубліковані твори Готьє. У 1865 році Готьє прийняли до престижного салону принцеси Матильди Бонапарт, двоюрідної сестри Наполеона III та племінниці Бонапарта. У 1868 році принцеса запропонувала Готьє посаду свого бібліотекаря, що дало йому доступ до двору Наполеона III.

Обраний у 1862 році головою Національного товариства образотворчих мистецтв, він очолював комітет, до складу якого входили видатні художники: Ежена Делакруа, П’єра Пюві де Шаванна, Едуарда Мане, Альберта-Ернеста Кар’є-Бельюза та Гюстава Доре.

Під час франко-прусської війни Готьє повернувся до Парижа, почувши про наступ прусських військ на столицю. Він залишався з родиною протягом усього вторгнення та наслідків Комуни. Помер у віці 61 року 23 жовтня 1872 року через тривалу хворобу серця. Похований на цвинтарі Монмартр у Парижі.

У 1873 році А. Лемер опублікував збірку меморіальних віршів «Гробниця Теофіля Готьє» з привітаннями Анатоля Франса, Віктора Гюго, Алджернона Суїнберна та багатьох інших.

Твори Albertus, вірш у прозі, 1833 Les Jeunes-France, оповідання, 1833 Omphale, новела, 1834 Mademoiselle de Maupin, роман в листах, 1835 Fortunio, роман, 1838 Лібрето до балету «Жізель» на музику Адольфа Адама, 1841 Лібрето до балету La Péri на музику Фрідріха Бурґмюллера,1843 Une nuit de Cléopathre, оповідання, 1845 Émaux et camées, поезії, 1852 Avatar, роман, 1857 Jettatura, роман, 1857 Le Roman de la momie. роман, 1858 Le Capitaine Fracasse. роман, 1863 (також існує однойменна опера) Quand on voyage. подорожні нотатки, 1865 (Оригінал онлайн )

Українські переклади Поезії Готьє українською перекладали Павло Грабовський, Василь Щурат, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Максим Рильський, Микола Терещенко, Михайло Литвинець.

Теофіль Готьє. Капітан Фракасс. Роман. Переклад з французької Я. О. Федосенка — Київ: Видавництво Молодь, 1987. — 432 с. Теофіль Ґотьє. Роман мумії. Переклад з французької Віктора Мотрука. — Ужгород: РІК-У, 2019. — 270 с. Теофіль Ґотьє. Роман мумії. Переклад з французької Маркіяна Якуб'яка. — Київ: «Темпора», 2025. — 212 с.

Екранізація творів 1928: Le capitaine Fracasse 1942: Le capitaine Fracasse 1961: Capitaine Fracasse 1965: Giselle 1969: Giselle 1990: Il viaggio di Capitan Fracassa

Примітки

Посилання

Biblioweb: Біографія, бібліографія, аналіз творчості (фр.) Твори в оригіналі й перекладі Теофіль Готьє у французькій базі фантастики (фр.)