Нафтохімічний комплекс у Мусаїб (Musayib) – колишній виробничий майданчик у центральній частині Іраку. Також відомий як PC-2, оскільки позначення PC-1 отримав нафтохімічний комплекс у Хор-ал-Зубайр.
На відміну від комплексу PC-1, що споживав етан і міг продукувати лише етилен, для базової установки парового крекінгу комплексу РС-2 обрали за сировину naphtha (суміш легких рідких вуглеводнів фракції С5 – С9), що дозволяло продукувати широкий спектр ненасичених вуглеводнів – етилен, пропілен, бутени, бутадієн. Є відомості, що проєктна потужність цієї установки складала 250 тисяч тонн етилену та 70 тисяч тонн бутадієну на рік. Іншим базовим виробництвом мала стати установка ароматичних речовин потужністю 115 тисяч тонн бензену та 20 тисяч тонн толуену на рік. Необхідні для базових виробництв нафтопродукти в майбутньому повинні були надходити з нового нафтопереробного заводу, будівництво якого почалось неподалік від нафтохімічного комплексу в районі Джурф-ал-Сакр на західному березі Євфрату.
Отримані під час піролізу продукти мали використовуватись численними похідними виробництвами, а саме:
етилен призначався для продукування поліетилену низької щільності (проєктна потужність 160 тисяч тонн на рік), стирену (145 тисяч тонн на рік, другим необхідним для отримання цього мономеру компонентом є бензен) та оксиду етилену (20 тисяч тонн). Також передбачалось випускати похідні від двох останніх продуктів полістирен (80 тисяч тонн) та етиленгліколь (55 тисяч тонн); пропілен призначався для отримання поліпропілену (100 тисяч тонн); на основі бутадієну мали продукувати стирен-бутадієновий та полібутадієновий каучуки (80 тисяч тонн), аркилонітрил-бутадієн-стирен (15 тисяч тонн) та стирен-акрилонітрил (5 тисяч тонн); отриманий після вилучення бутадієну залишок фракції С4 мав забезпечувати продукування метилтретинного бутилового етеру (60 тисяч тонн, є результатом реакції ізобутилену з метанолом та використовується як паливна присадка) та бутену-1 (15 тисяч тонн).
Планову реалізацію проєкту перевав початок в 1980 році Ірано-іракської війни. По її завершенні в 1988 році іноземні підрядники почали активні будівельні роботи з плановою датою запуску першої черги в другому півріччі 1991-го. Втім, цьому знову завадила війна – тепер вже у Перській затоці, під час якої комплекс в Мусаїбі зазнав певних пошкоджень від бомбардувань. Нарешті, в жовтні 1992-го вдалось запустити базове виробництво, проте цим займались місцеві інженери, а потужність установки була далекою від проєктної. Подальший тривалий період санкцій та внутрішніх конфліктів поставив крапку на нафтохімічній діяльності в Мусаїбі.
Примітки