Галицька ощадна каса () — найстаріша кредитна установа Галичини. Заснована в 1844 році і працювала до початку Другої світової війни. У 1842 році на засіданні Галицького станового сейму було запропоновано приватним особам створювати ощадні установи, щоб накопичені в них кошти використовувалися для розвитку краю. На сеймових засіданнях за рахунок підписки 104 осіб (від 25 крон до 2000 ринських золотом) було зібрано 5 тисяч 185 золотих.
Каса офіційно відкрилася 1 січня 1844 року і знаходилася на вул. Маєрівській, 2 (тепер вул. Січових Стрільців). Логотипом каси стала мурашка.
Діяльність каси Завданням каси було надання кожному галичанину, особливо менш заможним верствам населення, можливості безпечного зберігання, опроцентування та збільшення заощаджень, що повинно було спонукати краян до працьовитості.
Позики надавалися під заставу маєтків, нерухомості, цінних паперів. Діяльність каси виявилася прибутковою, через 10 років діяльності сума вкладів досягла 8 млн. золотих ринських, а через 40 років — 34,5 млн.
Клієнтам видавалося до 1 000 крон безпосередньо в касі, а більші суми після узгодженням з дирекцією. Популярною для накопичення дрібними внесками була скарбничка. Клієнтові, який, який відкривав рахунок на суму від 6 крон, видавали металеву скриньку, що замикалася на ключ, який зберігали в касі. Відкрити скриньку можна було лише за присутності працівника установи.
Нове приміщення каси У 1889 році, на місці розібраного готелю «Англійський» по вул. Карла-Людвіга, 15 (сучасний пр. Свободи), розпочалося будівництво нового приміщення Галицької ощадної каси за проєктом архітектора Юліана Захаревича, яке було завершене у 1891 році. Будівля банку цегляна, триповерхова, з наріжною ротондою, увінчаною масивним куполом. З боку вул. Гнатюка знаходиться проїзд на просторе внутрішнє подвір'я. Під куполом встановлена трифігурна скульптурна група «Ощадність» (скульптор Леонард Марконі). Інтер'єр будівлі прикрасили своїми роботами відомі скульптори Юліан Марковський (алегорична скульптурна група «Фортуна вінчає Працю» у вестибюлі музею) та Станіслав Левандовський (восьмиметровий алегоричний фриз «Мистецтво і Промисловість» в залі засідань). Не збереглися до нашого часу статуї Тадеуша Баронча, Антонія Попеля та картина Яна Стики — «Тріумф праці». З 1951 року тут розташований львівський музей етнографії та художнього промислу, при якому 1992 року створений Інститут народознавства НАН України.
Скандал із кредитами Ощадна каса мала гарну репутацію, їй довіряло багато людей. Проте 19 січня 1899 року під будівлею Галицької ощадної каси почали збиратися вкладники, які хотіли забирати свої вклади. Натовп оточив приміщення і заблокував усі входи. Поліція намагалася розблокувати будинок, але вкладники погодилися це зробити лише після того, як поліція заарештувала директора Галицької ощадної каси Францішека Зіму.
Причиною того, що вкладники кинулися забирати свої гроші, стала чутка про те, що каса на грані банкрутства, бо видала мільйонні кредити, які неможливо повернути.
Як встановило слідство директор Францішек Зіма, порушуючи статут Галицької ощадної каси, надавав кредити своє товаришу Станіславові Щепановському, відомому нафтовому підприємцю, який мав проблеми з коштами. А оскільки суми були значні, то відкривав фіктивні рахунки на підставних осіб. Загальна сума наданих кредитів досягла п'яти млн австрійських гульденів. Окрім того, видані кредити не мали іпотечного підтвердження.
Після того, як на Зіму відкрили кримінальну справу, Щепановський заявив прокурору, що він бере на себе відповідальність. Також були заарештовані головний бухгалтер Евгеніуш Вендріховський, заступник директора каси Кароль Смолька та інші. Францішек Зіма помер у в'язниці до початку суду. 10 листопада 1891 року при оголошенні вироку присяжні не визнали Щепановського винним.
Примітки
Джерела Родак У. Неприступна Ощадність. Перевтілення львівської «статуї Свободи». - 17 січня 2017.