Копальня Плану-Сарту (Planu Sartu) – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
Ще в 1869-му права на цинкове родовище Плану-Сарту отримала компанія Société Anonyme des Mines de Malfidano (яка вже володіла розташованою в цьому ж районі копальнею Мальфідано). Також є відомості, що початок розробки припав на 1884 рік. Видобуток досягнув піку в 1890-х – 1900-х роках, коли отримували до 10 тисяч тонн каламіну на рік (варто відзначити, що в ті часи було поширено звітувати про обсяги отриманих цільових мінералів, а не руди).
Розробка спершу велась переважно відкритим способом, а один з кар’єрів рудника досягнув розмірів 350x100 метрів. Провадились і підземні роботи на сполучених «сліпою» шахтою рівнях від +108 до 0 метрів НРМ, а загальна протяжність підземних виробіток досягнула 6 кілометрів.
В якийсь момент ввели в дію транспортний тунель «Генрі», що починався у підземній частині рудника та пролягав на рівні +55 метрів НРМ. Він мав довжину 1 кілометр (з площею перетину 11 м2) та прямував від розташованої на скелястому узбережжі копальні до збагачувальної фабрики Буджерру. Первісно руда вивозилась за допомогою мулів, а з 1892-го по «Генрі» почав курсувати паротяг.
Поклади родовища занурювались у напрямку моря, що ускладнювало розвиток видобутку у глибину (більш віддалені від моря сардинські рудники хоча й змушені були споруджувати енергоємні насосні станції, проте могли заглиблюватись значно нижче рівня моря, наприклад, на Монтепоні досягнули позначки -200 метрів НРМ). Як наслідок, у 1929-му Плану-Сарту вперше зупинилась, а станом на 1935 рік в історії цієї копальні же були періоди тривалого простою, тоді як обсяги виробництва скоротились до 0,7 тисячі тонн кальцинованого (обпаленого) каламіну.
У 1940-х роках Плану-Сарту придбала компанія Pertusola (за іншими даними, це сталось ще наприкінці 1920-х). В першій половині 1950-х тут ще вели обмежену розробку, але в 1956-му копальня була закрита.
Примітки