Бароко в хорватській літературі з'явилося в XVII столітті і тривало до кінця XVIII століття. Цей період був під впливом чотирьох основних цивілізаційних та політичних кіл: австрійського, турецького, венеціанського та дубровницького. Величезний вплив на літературу цього часу мала католицька контрреформація, що проявлялася через діяльність єзуїтського ордену.

Соціокультурні умови

Барок в Хорватії виникає як реакція на протестантську реформу, що виявилася обмеженою, здебільшого в Істрії, на відміну від поширеного католицизму, який став основою хорватської контрреформації. Цей період тісно пов'язаний із діяльністю єзуїтів, які прибули в Хорватію в 1607 році, започаткувавши свою місіонерську роботу в Загребі, а згодом і в інших містах, таких як Рієка, Вараждин та Дубровник. У 1607 році в Загребі заснували єзуїтську гімназію, яка нині відома як Класична гімназія. Єзуїти заснували низку шкіл, що сприяли розвитку католицької освіти і літератури, включаючи створення першої іллірійської граматики Бартолом Кашичем. Вони також впливали на стандартизацію літературної мови через участь у Конгрегації для пропаганди віри, що активно видавала релігійні твори, такі як проповіді та катехізиси. Серед письменників, які здобули освіту в єзуїтських школах, були Іван Гундулич, Юніє Палмотич, Микола та Петар Зрінські, а також Павло Ріттер Вітезович. Крім того, єзуїти мали значний внесок у розвиток лексикографії та мовознавства, зокрема через діяльність Руджера Бошковича, Юрая Крижанича та Бартола Кашича.

Характеристика барокової літератури в Хорватії Література хорватського бароко розвивалася під впливом європейської літератури, поєднуючи пишність стилю, емоційну насиченість та тяжіння до релігійно-містичних мотивів. Вона характеризувалася нагромадженням художніх засобів, піднесеним, урочистим стилем, протиставленням земного і божественного, а також прагненням осмислити сенс людського існування.

У цей період особливого значення набуло питання вироблення спільної хорватської літературної мови, а серед жанрів найпоширенішими були релігійні вірші, трагікомедії та лицарсько-історичні епоси, об'єднані спільною метою — порушенням питань загальнодержавного значення, сприяли формуванню національної самосвідомості.

Бароко в літературі характеризувався не тільки високим стилем, але й акцентом на враження та емоції. Складність форм, контрасти світла та темряви, використання метафор і алегорій були невід'ємною частиною барокових текстів, що підкреслювало напруженість і драматизм епохи.

Акцент робився на витонченій риторичній майстерності, тоді як структурна побудова творів займала другорядне місце. Поетичний стиль відзначався насиченням риторичними засобами — прикрасами, порівняннями, метафорами, синекдохою, метонімією та антитезою.

В епоху бароко твори характеризуються ієрархією елементів, де змістовні складові починають переважати над формальними. У барокових творах деякі елементи подані дуже детально, а інші — більш загально. При цьому акцент робиться більше на змісті, тоді як форма і стиль залишаються лише як підкреслені, виразні та привабливі компоненти.

У XVII столітті в хорватській літературі склалися кілька регіональних осередків — далматинсько-дубровницький, кайкавський, славонський та озальський, серед яких провідне місце посідав Дубровник, де творив Іван Гундулич, найвідоміший бароковий письменник Хорватії.

Літературні кола Барокова література в Хорватії розвивалась у межах чотирьох основних літературних кіл, кожне з яких мало свої унікальні риси. Ці кола відображали регіональні особливості та політичні впливи часу, зокрема через взаємодію з австрійським, турецьким, венеціанським і дубровницьким культурними колами.

Далматинсько-дубровницьке коло Це найбільше і найважливіше коло в хорватській бароковій літературі, яке охоплює Дубровник і Далмацію. Письменники цього кола використовували штокавсько-ієкавський діалект і зверталися до високих художніх стандартів. Відомими письменниками цього кола є: Іван Гундулич, автор твору «Осман» («Osman»), який є вершиною барокової літератури Хорватії; Іван Буніч Вучич, автор поетичних збірок, таких як Пландування; Юніє Палмотич, автор мелодрам; і Ігнатій Джурджевич, автор поем і релігійних творів. У цьому колі також виділяються Стієпо Джурджевич та Владислав Менчетич.

Кайкавське коло Це коло було найбільш пов'язане з релігійною та моральною темою. Письменники цього кола писали на кайкавському діалекті, а одним із найважливіших представників був єзуїт Юрай Хабделіч, автор Зеркала Маріанського та латинсько-кайкавського словника. Хабделіч також відомий своїми проповідями та релігійними творами, що мали важливе значення в релігійній практиці того часу.

Озалське коло Окреме місце серед літературних кіл займає озальське коло, яке включає твори на змішаному діалекті, що поєднує кайкавське наріччя з елементами штокавськими та ікавськими елементами. Цей стиль був характерний для письменників, які активно працювали у регіоні Озаля. До представників цього кола належать Петар Зрінський, Ана Катерина Зрінська, Фран Крсто Франкопан та Іван Белостенець. Вони писали як релігійні твори, так і поезії світського характеру, що часто відображали політичні та соціальні теми.

Славонське коло Після визволення від турецької окупації Славонія пережила культурний ренесанс. Основним представником цього кола був єзуїт Антун Каніжліч, який писав релігійно-моральні твори, зокрема відому епічну поему Свята Розалія, що описує життя святині з Палермо. Мовою цього кола була штокавська (ікавиця), а твори мали важливе значення для розвитку місцевої літератури.

Наукова літературна діяльність У період бароко в Хорватії створюється значна кількість наукових праць, особливо у сфері лексикографії, що було зумовлено потребою у виробленні єдиного літературного стандарту хорватської мови. Серед найвизначніших прикладів: Іван Лучич написав першу наукову працю з історії Хорватії, яка має назву De regno Dalmatiae et Croatiae («Про королівство Далмації та Хорватії»). Ця праця була створена латинською мовою. Іван Белостенець, чернець ордену павлінів та представник озальського літературного гуртка, уклав двомовний кайкавсько-латинський словник Gazophylacium («Скарбниця»). Яков Мікаля — автор хорватсько-італійсько-латинського словника Blago jezika slovinskoga («Скарб слов'янської мови»), а також творець першого друкованого хорватського правопису Ortografija jezika slovinskog («Орфографія слов'янської мови»). Бартол Кашич створив першу хорватську граматику Institutionum linguae Illyricae («Основи іллірійської мови»), яка була видана латиною у Римі.

Ці праці відіграли ключову роль у розвитку хорватської мовознавчої науки та сприяли поступовій стандартизації хорватської мови.

Примітки

Джерела https://www.lektire.hr/barok-u-hrvatskoj/ http://www.hrvatskarijec.rs/vijest/A6384/Barok-–-cetiri-knjizevna-kruga/ https://hr.wikipedia.org/wiki/Hrvatska_barokna_književnost Pavao Pavličić. Rasprave o hrvatskoj baroknoj književnosti, Split, 1979, C. 31-67.