Прибережні ліси Північної Каліфорнії (ідентифікатор WWF: NA0519) — неарктичний екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований в Каліфорнії на заході США.

Географія Екорегіон прибережних лісів Північної Каліфорнії простягається довгою, вузькою смугою вздовж узбережжя Тихого океану, від міста Брукінгс на крайньому південному заході Орегону на південь до околиць поселення Тімбер-Коув в Каліфорнії. Крім того, він охоплює мис , розташований на північ від затоки , півострів , відділений від континенту затоками та , а також південну частину півострова Сан-Франциско, розташованого на південь від затоки Сан-Франциско.

Ширина вузької смуги Каліфорнії становить в середньому 65 кілометрів, однак на півдні вона ще більш звужується. На узбережжі Тихого океану зустрічаються численні кліфи та миси, та естуарії річок. Уздовж узбережжя простягаються невисокі пагорби та гірські хребти, зокрема гори , що лежать в регіоні на північному заході Каліфорнії, та гори Санта-Крус, розташовані на півострові Сан-Франциско. є частиною Берегових хребтів, які, у свою чергу, є найзахіднішою частиною Північноамериканських Кордильєр.

Через територію екорегіону, уздовж кордону між Тихоокеанською та Північноамериканською плитами, проходить тектонічний розлом Сан-Андреас. В районі найзахіднішого в Каліфорнії мису цей розлом переходить у , де сходяться три літосферні плити — Тихоокеанська, Північноамериканська та плита Горда. Ця область є найбільш сейсмічно активною у континентальних США. Тут регулярно відбуваються сильні землетруси.

Екорегіон прибережних лісів Північної Каліфорнії є південним продовженням екорегіону Центрально-Тихоокеанських прибережних лісів, який простягається вздовж узбережжя Британської Колумбії, Вашингтону та Орегону. В горах у внутрішніх районах Каліфорнії прибережні ліси Північної Каліфорнії переходять у ліси Кламату та Сіскію та у чапараль і рідколісся внутрішніх районів Каліфорнії.

Клімат В межах екорегіону домінує середземноморський клімат (Csb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим, сухим, сонячним літом та м'якою, вологою, хмарною зимою. Температура протягом року тут переважно коливається від 4 °C до 20 °C. Як правило, океанічне узбережжя більш прохолодне, а у внутрішніх районах температури дещо вищі. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 700 до 2500 мм, зменшуючись з півночі на південь. Взимку до екорегіону приходять сильні шторми, а влітку — тумани.

Особливо важливою складовою клімату екорегіону є густі тумани, які особливо часто спостерігаються у теплі періоди року. У цей час з океану надходить волога, що конденсується на поверхні листя у кронах дерев. Краплі води, що стікають з лісового намету, є важливим джерелом вологи влітку, коли опадів випадає мало. Вони дозволяють секвоям та іншим рослинам пережити літню посуху. У цей період, коли опади практично відсутні, але потреба рослин у воді досягає піку, туман може забезпечити кожному дереву більш ніж 100 мм вологи щодня. За відсутності великих дерев, у кронах яких конденсується туман, надходження води в екосистему може зменшитися на 30 %.

Як і в інших частинах , клімат регіону залишався відносно стабільним протягом тривалого періоду часу, що дозволило зберегтися реліктовим видам. Крім того, пересічений рельєф регіону призводить до утворення численних кліматичних мікрорефугіумів на північних схилах, на дні долин, у стрімких каньйонах, западинах та улоговинах.

Флора Основними рослинними угрупованнями екорегіону є помірні дощові ліси, у яких домінують велетенські вічнозелені секвої (Sequoia sempervirens), які є найбільшими деревами на Землі та можуть жити до 2200 років. Деякі вічнозелені секвої можуть досягати висоти 100 м, а найвищим відомим представником цього виду є дерево Гіперіон заввишки 115,7 м, яке росте у Національному парку Редвуд на північному заході Каліфорнії. Ареал вічнозелених секвой здебільшого визначає межі екорегіону прибережних лісів Північної Каліфорнії. Як правило, ці дерева зростають у смузі туманів на відстані 8-56 км від узбережжя, на висоті від 30 до 600 м над рівнем моря. На півночі екорегіону секвоєві ліси переважно зустрічаються на схилах височин, у прибережних зонах та на річкових терасах, а на півдні, де опадів випадає менше, вони приурочені до ущелин та долин, де часто трапляються рясні тумани, поширені алювіальні ґрунти та періодично, раз на 30-60 років, трапляються сильні повені.

Окрім вічнозелених секвой (Sequoia sempervirens) у лісах екорегіону також майже завжди зустрічаються прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii). На півночі регіону у лісах також зростають сіткійські ялини (Picea sitchensis), західні тсуґи (Tsuga heterophylla) та велетенські туї (Thuja plicata). Серед широколистяних дерев, поширених у лісах регіону, слід передусім відзначити густоцвітий нотолітокарпус (Notholithocarpus densiflorus), який часто виступає в асоціації з секвоями та дуґласіями. Також в секвоєвих лісах зростають каліфорнійські лаври (Umbellularia californica), червоні вільхи (Alnus rubra), американські суничники (Arbutus menziesii) та великолисті клени (Acer macrophyllum). Густа тінь, яку утворюють вічнозелені секвої, призводить до формування рідкого, однак багатого підліску, у якому зустрічаються різноманітні кущі, трави, папороті та гриби. Серед тіньовитривалих кущів і трав, поширених у секвоєвих лісах регіону, слід відзначити (Rubus parviflorus), (Oxalis oregana), (Aralia californica), карликовий орегонський барбарис (Berberis nervosa), (Gaultheria shallon), а серед папоротей — звичайну ребрівку (Struthiopteris spicant), (Polystichum munitum) та (Polypodium scouleri).

У районах, де випадає відносно багато опадів, на ділянках, де переважають породи та відповідні ґрунти, поміж секвоєвих лісів зустрічаються . У цих лісах переважають різноманітні хвойні та вічнозелені широколистяні дерева, зокрема прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), каньйонові дуби (Quercus chrysolepis), густоцвіті нотолітокарпуси (Notholithocarpus densiflorus), американські суничники (Arbutus menziesii), каліфорнійські лаври (Umbellularia californica) та (Chrysolepis chrysophylla). У густому та різноманітному підліску мішаних лісів зустрічаються кущі (Corylus cornuta), вічнозеленої гекльберрі (Vaccinium ovatum), тихоокеанського рододендрону (Rhododendron macrophyllum), салалу (Gaultheria shallon) та карликового орегонського барбарису (Berberis nervosa), а також дуби Седлера (Quercus sadleriana) та здерев'янілі ліани тихоокеанського отруйного плюща (Toxicodendron diversilobum).

У поясі прибережних туманів поширені чагарникові зарості приморського чапаралю. Їх основу складають різноманітні чагарники, зокрема ендемічні види мучниці (Arctostaphylos spp.) та червонокорінника (Ceanothus spp.). Серед поширених в екорегіонів видів мучниць слід відзначити (Arctostaphylos tomentosa), (Arctostaphylos nummularia), (Arctostaphylos hookeri), (Arctostaphylos pajaroensis), (Arctostaphylos montaraensis), а також (Arctostaphylos hispidula), що зустріється на півдні Орегону, а серед червонокорінників — ендемічних (Ceanothus masonii), (Ceanothus griseus) та (Ceanothus verrucosus), а також більш поширеного (Ceanothus oliganthus). Серед інших дерев та кущів, що зустрічаються в прибережному чапаралі, слід відзначити каліфорнійський шаміз (Adenostoma fasciculatum), (Eriogonum fasciculatum), каліфорнійську чорну шавлію (Salvia mellifera), (Frangula californica), (Rhamnus crocea) та каліфорнійський вічнозелений дуб (Quercus agrifolia).

По всьому екорегіону, як правило, поруч із заростями приморського чапаралю, зустрічаються ділянки . Їх основу складають різні види сосен (Pinus spp.), зокрема скручені сосни (Pinus contorta), єпископські сосни (Pinus muricata), монтерейські сосни (Pinus radiata) та вузлуваті сосни (Pinus attenuata), а також деякі ендемічні види американських кипарисів (Hesperocyparis spp.), зокрема мендосінські кипариси (Hesperocyparis pygmaea), монтерейські кипариси (Hesperocyparis macrocarpa), каліфорнійські кипариси (Hesperocyparis goveniana) та санта-круські кипариси (Hesperocyparis abramsiana). Через особливості ґрунту ці дерева часто набувають карликової форми. Вони характеризуються закритими шишками, які розкриваються та випускають насіння при високій температурі. У своєму розмноженні ці види покладаються на регулярні, однак нечасті пожежі. У підліску сосново-кипарисових рідколісь зустрічаються чагарники блискучолистої мучниці (Arctostaphylos nummularia), (Rhododendron columbianum), тихоокеанського рододендрону (Rhododendron macrophyllum), вічнозеленої гекльберрі (Vaccinium ovatum), салалу (Gaultheria shallon) та (Myrica californica), а також різноманітні лишайники та мохи, поширені у великій кількості.

На висоті до 300 м над рівнем моря, на морських терасах або вершинах невисоких гір поширені . Тут зустрічаються різноманітні злаки, зокрема (Bromus carinatus), (Calamagrostis nutkaensis), (Danthonia californica), червона костриця (Festuca rubra), (Festuca idahoensis), дернистий щучник (Deschampsia cespitosa), великоцвітий кипець (Koeleria macrantha), (Trisetum canescens) та різні види мітлиці (Agrostis spp.), а також різнотрав'я, яке включає (Iris douglasiana), (Sisyrinchium bellum), (Grindelia hirsutula) та (Sanicula arctopoides). Історично ці прерії підтримувалися регулярними пожежами. У районах, де природний режим пожеж було змінено, спостерігається прибережних чагарників.

Прибережні чагарникові зарості зустрічаються на урвистих узбережжях, терасах, дюнах і прибережних пагорбах, які часто піддаються впливу вітру та морського туману, на висоті до 460 м над рівнем моря. Основу заростей складають вічнозелені склерофільні кущі з дрібним листям. Тут зустрічаються чагарники (Baccharis pilularis), (Lupinus arboreus), синьоцвітого червонокорінника (Ceanothus thyrsiflorus), (Eriophyllum staechadifolium), (Diplacus aurantiacus), ведмежої ожини (Rubus ursinus), дрібноцвітої малини (Rubus parviflorus), (Rubus spectabilis), каліфорнійської крушини (Frangula californica), (Holodiscus discolor), салалу (Gaultheria shallon) та велетенського борщівника (Heracleum maximum), здерев'янілі ліани тихоокеанського отруйного плюща (Toxicodendron diversilobum) та папороті (Polystichum munitum). За відсутності пожеж прибережні луки замінюються прибережними чагарниками, а самі прибережні чагарники замінюються мішаними вічнозеленими лісами.

Уздовж річок, що стікають з гір регіону до Тихого океану, зустрічається мозаїка прирічкових лісів та відкритих чагарників. Видовий склад цих рослинних угруповань змінюється залежно від висоти над рівнем моря, кута нахилу, ширини річкової заплави та режиму затоплень. Серед дерев, що зустрічаються у заплавах річок екорегіону, слід відзначити ромболисту вільху (Alnus rhombifolia), червону вільху (Alnus rubra), ясенелистий клен (Acer negundo), (Populus fremontii), червону вербу (Salix laevigata), прибережну дуґласію (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), (Platanus racemosa), каліфорнійський вічнозелений дуб (Quercus agrifolia) та великолистий клен (Acer macrophyllum), а серед чагарників — койотську вербу (Salix exigua) та арройську вербу (Salix lasiolepis).

Серед інших рослинних угруповань, що зустрічаються в екорегіоні, слід відзначити рідколісся каліфорнійських вічнозелених дубів (Quercus agrifolia). Їх щільність варіюється від густих лісів до відкритих . У підліску каліфорнійських вічнозелених дубів зростають чагарники ведмежої ожини (Rubus ursinus), (Symphoricarpos mollis) та каліфорнійського тойона (Heteromeles arbutifolia), а також ліани тихоокеанського отруйного плюща (Toxicodendron diversilobum).

Одними з найрідкісніших типів лісів екорегіону є рідколісся жовтої сосни (Pinus ponderosa), які зустрічаються в горах Санта-Крус на півдні півострова Сан-Франциско, у районах, де переважають піщані ґрунти. Окрім жовтих сосен, у цих рідколіссях також зростають вузлуваті сосни (Pinus attenuata) та ендемічні санта-круські кипариси (Hesperocyparis abramsiana).

Фауна