Монастир Айнзідельн () з абатством і соборною церквою Успіння Пресвятої Богородиці та Св. Маврикія є бенедиктинським абатством у муніципалітеті Айнзідельн, кантоні Швіц. Абатство є найбільшим місцем паломництва в Швейцарії та важливою зупинкою на Шляху Святого Якова. з Айнзідельна в Каплиці Благодаті щороку приваблює близько 800 000 паломників і туристів. Спільнота ченців-бенедиктинців налічує близько 40 членів. Монастир не входить до дієцезії, а має статус територіального абатства.
Бенедиктинський поблизу Цюриха був частиною Айнзідельнського абатства з моменту його заснування в 1130 році. Це означає, що абат Айнзідельна є також абатом монастиря Фар. Разом вони утворюють єдиний вцілілий подвійний монастир бенедиктинського ордена у світі.
Історія
Від скиту Майнрада до Імператорського абатства У 828 році бенедиктинець пішов із монастиря Райхенау як відлюдник на . У 835 році він побудував новий скит з невеликою каплицею в глухому місці. Це місце було трохи південніше, посеред Фінштернвальду. Згідно з легендою, Мейнрада відвідали там люди, які просили його поради та розради та дарували йому подарунки. За легендою: 21 січня 861 року на нього напали та вбили волоцюги. два ворони переслідували вбивць і привели їх до суду, де вони були засуджені до смерті на вогнищі під головуванням графа Адальберта ІІ. З цієї причини на гербі монастиря та села Айнзідельн зображені два ворони. Його тіло було поховано на Райхенау, а його серце — на Етцелі. Hanna Böck: Einsiedeln. Das Kloster und seine Geschichte. S. 13–14.
Понад 40 років потому скит Майнрада знову став магнітом для відлюдників. Серед них був , який короткий час був єпископом Меца. Вони оселилися біля скиту в 906 році і обробляли територію.
У 934 році відлюдників об'єднав у спільноту , настоятель собору зі Страсбурга, якому він передав Устав св. Бенедикта. Ебергард, перший абат, мав своїх людей, які були першими ченцями. Hanna Böck: Einsiedeln. Das Kloster und seine Geschichte. S. 23.
Заснування монастиря було підтверджено королем Оттоном I 27 жовтня 947 року і супроводжувалося традиційним даруванням землі. Пожертвування Оттона I також включало острів Уфенау, який на той час належав жіночому монастирю Зекінген. За це жіночий монастир компенсувався іншим майном. Абатство Айнзідельн також отримало вільний вибір абата та імунітет. У 948 році була освячена перша церква абатства на честь Марії та святого Маврикія.
За перших настоятелів скитська чернеча громада розвинулася до бенедиктинського монастиря, який був широко відомий як зразковий. Це підтверджується тим, що багато монахів покликані ігуменами до інших монастирів або до архієрейських кафедр.
Високе і пізнє середньовіччя Під час свого п'ятитижневого перебування в Цюриху 2 вересня 1018 року імператор Генріх II на прохання абата Вірунда передав у користування монастирю Нутцунгвальд, що оточував абатство. Joachim Salzgeber: Am 2. September 1018 schenkte Heinrich II. dem Kloster Einsiedeln den Finstern Wald. In: Maria Einsiedeln. Band 99, 1994, S. 149—151. Як спонсор церкви та монастирів, він уже підтвердив традиційні володіння та імунітет монастирю 5 січня того ж року у своєму . MG. DD. 3, 482 wo. 378. Меценат відповідав за нагляд, у тому числі представляв інтереси монастиря в юридичних справах. Серед них були Нелленбургери, Устера та Рапперсвіля. Згодом ці прибуткові права перейшли до Габсбургів.
Після першої пожежі монастиря в 1029 році, в 1031—1039 рр. була побудована тринавна базиліка з криптою, яка задала основну форму для пізнішої барокової будівлі. Закладка фундаменту нової будівлі відбулася 10 травня 1031 року. Aegidius Tschudi: Chronicon Helveticum. 13 жовтня 1039 р. монастирська церква була повторно освячена абатом Берно. Спеціально для свята Берно написав і склав святкову службу на честь св. Майнрада, яку й сьогодні співають і моляться бенедиктинці в Айнзідельні в тій самій версії.
Друга базиліка (Нижній собор) була побудована над оточеним стіною двором в 1230 році.
Прикордонні суперечки з жителями Швіцу відомі з 1114 року, і суди зазвичай вирішували їх на користь монастиря. У 1308 році, після смерті короля Габсбургів Альбрехта I, суперечки знову значно посилилися. У Хрещенську ніч 1314 року на монастир напали та пограбували швіцькі фермери. Більшість монахів потрапили в полон до Швіцу. Герцог Австрії Леопольд I, який був покровителем монастиря Айнзідельн, потім напав на центральну Швейцарію, але зазнав поразки у битві при Моргартеном в 1315 році. Конфлікт вдалося вирішити лише в 1350 році. Тоді монастир втратив значну частину своїх земельних володінь.
Після пожежі 1465 року Нижній собор був перекритий склепінням. У 1509 і 1577 роках церква знову горіла.
Ранній новий період Ульріх Цвінглі був священиком у монастирі в 1516—1518 рр.. Дібольд фон Ґерольдсек, один із останніх ченців монастиря, покинув Айнзідельн в 1525 році та приєднався до Цюрихської реформації, так що літній абат Конрад III фон Гогенрехберг був тепер єдиним ченцем монастиря. Починаючи з XIII століття, до общини приймали лише синів із знатних сімей, що призвело до постійного зменшення кількості ченців. Влітку 1526 року Швіц призначив нового абата, Людвіга II Бларера фон Вартензее, з монастиря Санкт-Галлена, але Рим не визнав його легітимним до 1533 року, оскільки Швіц не мав права на це втручання згідно з каноном. Новий ігумен прийняв у монастир перших простолюдинів і відродив його. Особливо абат Йоахим Айхгорн († 1569) зробив великий внесок у духовну та матеріальну відбудову монастиря, тому його вважають другим засновником монастиря. Він також був єдиним представником німецькомовних країн, який брав участь у Тридентському соборі.
Сучасного вигляду монастир набув наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Хор і сповідальна церква були побудовані в 1674—1684 рр. під керівництвом архітектора Ганса Йорга Куена. Після того, як будівля стала занадто малою для зростаючої громади, попри регулярні розширення, 31 березня 1704 року було закладено наріжний камінь для нової будівлі монастиря, яка була побудована за проектом брата . Будівельні роботи було доручено його братові Йоганну Моосбруггеру. Дизайн інтер'єру було доручено братам Косме Даміану Азаму та разом з іншими відомими художниками. Будівництво храму в стилі бароко було завершено в 1734 році, а освячення храму відбулося 3 травня 1735 року під керівництвом абата Ніколауса Імфельда.
XIX—XX ст. Коли на початку травня 1798 року французькі революційні війська захопили Айнзідельн, абат Беат Кюттель і решта ченців монастиря втекли. Каплиця Благодаті була знищена окупантами, але чудотворний образ врятували ченці під керівництвом пізнішого абата Конрада Таннера. 17 вересня того ж року пограбований монастир було оголошено державною власністю. Через так званий посередницький акт духовенство повернуло монастир 19 лютого 1803 року, після того, як перші ченці повернулися до Айнзідельна в 1801 році. Проте Каплиця Благодаті була перебудована лише в 1815—1817 рр. із збереженням частин старої будівлі у стилі класицизму.
Протягом століть ченці-відлюдники заснували незліченну кількість допоміжних монастирів, у тому числі Св. Майнрада (Індіана/США) в 1854 році та Лос-Толдос (Аргентина) в 1948 році, які, у свою чергу, заснували нові. Thomas Fässler: Of Mothers, Daughters, and Growing Up. The Changing Ties between the Monastery Einsiedeln and St. Meinrad Since 1850. In: Swiss American Historical Society Review. Band 52, Nr. 3, 2016, S. 59–68.
Визначним моментом став візит папи Івана Павла ІІ влітку 1984 року, який 15 червня освятив новий головний вівтар на нижньому хорі.
Паломництво Є свідчення, що паломництва Марії до Айнзідельна відбувалися з XIV століття. «1311 wird berichtet, ‹dass die Landleut von Schwyz kamen gen Einsiedeln mit dem Kreuze›.» In: Die Schwarze Muttergottes von Einsiedeln. 2005, S. 11. У пізньому Середньовіччі паломники прибували навіть з північної Німеччини та Нідерландів. Монастир зазнав зниження кількості паломників лише під час Реформації; у другій половині XVI століття Айнзідельн знову став релігійним центром швейцарських католиків. З кінця XIX століття паломництво пережило подальший підйом, особливо через пропаганду і через спорудження поруч залізничної станції. Таким чином Айнзідельн став релігійним центром католицької Швейцарії.
Чорна Мадонна з Айнзідельна Чорна Мадонна з Айнзідельна — пізньоготичний чудотворний образ середини XV ст. Він замінив оригінальний романський чудотворний образ, який, можливо, був знищений під час пожежі монастиря 1465 року. На початку XVII століття на статую наділи іспанську мантію у формі дзвона. Її і сьогодні регулярно змінюють, при цьому колір одягу відповідає відповідному літургійному кольору в церковному році. Чорний колір Мадонни походить від кіптяви свічок і лампад, які горіли перед фігурою протягом століть. Коли статую було відновлено в 1803 році після втечі від французьких революційних військ у Форарльберзі, художник викрив оригінальний колір, але пофарбував фігуру чорною фарбою, перш ніж повернути її в Айнзідельн.
Легенда рукоположення ангела За легендою 14 вересня 948 року Христос у супроводі святих і ангелів освятив каплицю на місці скиту Мейнрада. Ця легенда лягла в основу розпочатого паломництва. Більшість паломників відвідують Айнзідельн на свято освячення ангелів. Якщо 14 вересня припадає на неділю, то відзначають 14-денне Велике Ангелосвяття. У 1466 році було продано близько 150 000 паломницьких знаків. Посвячення янголів досі є важливим святом в Айнзідельні й сьогодні є державним святом у районі Айнзідельн.
Монастирський комплекс
Закритий бароковий монастирський комплекс, яким він виглядає сьогодні, був побудований в 1704 році, коли абат Маурус фон Ролл заклав наріжний камінь для нового монастирського комплексу за планами мирянина-відлюдника та архітектора Каспара Моосбруггера з Форарльберзької школи будівництва.
Бібліотека абатства Бібліотека монастиря багата старовинними книгами: близько 230 000 друкованих книг, 1230 рукописів і 1040 томів першодруків і стародруків. Щороку додається від 500 до 800 книг.
Бібліотека була заснована в 934 році. У монастирі вже в середині Х століття була своя писемна школа; сьогодні збереглося 64 рукописи цього періоду. Про це нагадує створений у 2022 році скрипторій, де можна дізнатися про виробництво книг у Середньовіччі та самостійно написати чорнилом та пір'яним пером. Website Einsiedler Skriptorium. Abgerufen am 21. Oktober 2023. У 1664 році монастир отримав власну друкарню, в якій до 1798 року вийшло понад 1000 різних книг. Фонди бібліотеки тривалий час зберігалися в підвалах монастиря, тому вони неушкодженими пережили численні пожежі монастиря. У 1602 році абат Августин І Гофман побудував власну будівлю бібліотеки. Чудовий Великий бароковий зал, який можна відвідати під час екскурсій, був побудований в 1738—1740 рр. Ліпнину в смузі та листі, а також медальйони пап та імператорів на віконних косяках створив . Востаннє бібліотеку реставрували у 1998 році.
Стайні Монастирські стайні в стилі бароко, побудовані в 1765 році, є домівкою для найстарішого кінного заводу в Європі, заснованого в XV столітті. Виведена порода коней Каваллі-делла-Мадонна. Першу рукописну згадку про розведення коней можна знайти в наданні прав від 24 лютого 1064 року королем Генріхом IV.
Монастирська площа У XIV столітті на території безпосередньо перед монастирем була видана заборона на забудову, яка мала на меті запобігти поширенню пожеж на село. У 1745—1747 рр. монастирська площа була побудована в її нинішньому вигляді за планами міланського архітектора під наглядом майстра з будівництва . Статуї Отто Великого (ліворуч) і Генріха II (праворуч) розташовані вздовж сходів. У центрі площі знаходиться «Фонтан Лібфрауен» 1747 року з бронзовою позолоченою фігурою Діви Марії роботи міланського скульптора Доменіко Поцці 1752 року Domenico Pozzi. По обидва боки площі розташовані напівкруглі аркади з церковними крамничками.