Гватемальський геноцид, також відомий як геноцид мая або Тихий Голокост (, , або ) — різанина мирних жителів мая під час громадянської війни в Гватемалі (1960—1996), вчинена послідовними військовими урядами Гватемали, які підтримувалися США. Масові вбивства, насильницькі зникнення, тортури та страти партизанів і особливо цивільних колабораціоністів силами безпеки були широко поширеними з 1965 року, і це була давня політика військового режиму, про яку знали офіційні особи США.Group says files show U.S. knew of Guatemala abuses. У доповіді 1984 року йдеться про «вбивство тисяч людей військовим урядом, який підтримує свою владу терором».Guatemala: A Nation of Prisoners, An Americas Watch Report, January 1984, pp. 2–3 Human Rights Watch описала «надзвичайно жорстокі» дії збройних сил, переважно проти неозброєних цивільних.

Репресії досягли рівня геноциду в північних провінціях, де проживало переважно корінне населення, де діяла Партизанська армія бідних. Там гватемальські військові вважали, що мая стали на бік повстанців, і розпочали кампанію масових вбивств та зникнень селян мая. У той час як масові вбивства корінних селян відбувалися і раніше під час війни, систематичне застосування терору проти них почалося приблизно в 1975 році і досягло свого піку в першій половині 1980-х років.Військові вчинили 626 масових вбивств мая під час конфліктуThe Secrets in Guatemala's Bones. і визнали знищення 440 сіл мая в період з 1981 по 1983 рік. У деяких муніципалітетах щонайменше третина сіл була евакуйована або зруйнована. Дослідження, проведене Відділом у справах неповнолітніх Верховного Суду у березні 1985 року, показало, що більше 200 000 дітей втратили принаймні одного з батьків на війні, і що від 45 000 до 60 000 дорослих гватемальців були вбиті в період з 1980 по 1985 рік.Діти часто ставали об'єктами масових вбивств з боку армії, в тому числі під час масових вбивств в Ріо-Негро у період з 1980 по 1982 рік.

Гватемальська розвідка керувалася та виконувалася в основному двома органами: один, відділ розвідки армії, який згодом отримав назву Управління розвідки Генерального штабу національної оборони, відомий як «G-2» або S-2 . Інший — розвідувальний підрозділ під назвою «Управління безпеки президента», також відомий як «Archivo» або AGSAEMP (служби архіву та забезпечення Генерального штабу президента).

Репресії 1960-1970-х років Застосування терору військовими і поліцією в Гватемалі з'явилося в середині 1960-х років, коли військовий уряд почав використовувати «зникнення» як тактику для демонтажу інфраструктури партизанів Гватемальської партії праці ‎ (PGT) і Революційного руху 13 листопада (MR-13) 3-го і 5-го березня 1966 року G-2 і судова поліція здійснили обшук у трьох будинках у місті Гватемала, захопивши двадцять вісім профспілкових діячів і членів PGT. Серед захоплених були більшість членів центрального комітету PGT і лідер селянської федерації Леонардо Кастільо Флорес. Усі згодом «зникли», перебуваючи під вартою сил безпеки, і в наступні місяці ця група стала відомі у гватемальській пресі як «28». За цим інцидентом послідувала хвиля незрозумілих «зникнень» і вбивств у місті Гватемала та в сільській місцевості, про які повідомила преса міста Гватемала.McClintock 1985, p. 82-83

Незважаючи на мінімальну активність збройних повстанців на той час, 13 листопада 1970 року президент Арана оголосив «облоговий стан» і запровадив комендантську годину з 21:00 до 5:00 ранку, протягом якого заборонявся рух усіх транспортних засобів і пішоходів, включаючи машини швидкої допомоги, пожежні машини, медсестер і лікарів — було заборонено на всій території країни. Облога супроводжувалася низкою обшуків міліцією, які, як повідомляється, призвели до 1600 затримань у столиці за перші п'ятнадцять днів «стану облоги». У той час іноземні журналісти посилалися на високопоставлені урядові джерела, які визнавали 700 страт силами безпеки або воєнізованими ескадронами смерті за перші два місяці «стану облоги».Norman Gall, «Guatemalan Slaughter», New York Review of Books, 20 May 1971 Це підтверджується секретним бюлетенем Розвідувального управління Міністерства оборони США за січень 1971 року, в якому докладно розповідається про ліквідацію силами безпеки сотень підозрюваних «терористів і бандитів» у сільській місцевості Гватемали.

У той час як у сільській місцевості тривали репресії, уряд Арани почав безпрецедентну хвилю вбивств і «викрадень» у столиці, незважаючи на мінімальну партизанську активність. Арана заснував нове агентство таємної поліції в цивільному, відоме як «Детективний корпус національної поліції», яке спеціалізувалося на стеженнях і діяльності політичної поліції. Це нове агентство безпеки, працюючи в тандемі зі спеціальними військовими та підрозділами «4-го корпусу» національної поліції, викрало та вбило тисячі підозрюваних у Гватемала-Сіті під час «стану облоги».Sereseres 1978; p. 189 Як і під час попередньої кампанії в Закапі, тіла були знайдені в річках. Щодня понівечені невпізнані трупи виставляли в амфітеатрі загального госпіталю міста Гватемала, щоб родичі зниклих безвісти впізнали їх. Серед жертв були критики Арани в ЗМІ, члени лівих політичних рухів, профспілкові діячі та студентські активісти. Як і під час попередніх репресій, силовики здійснювали масові зникнення цілих груп осіб. В одному випадку 26 вересня 1972 року детективний корпус затримав вісім вищих лідерів і соратників PGT — половини центрального комітету партії — під час одного рейду. Усі вісім були передані командиру загону «4-го корпусу» та сумнозвісному мучителю Хуану Антоніо «Ель Чіно» Лімі Лопезу, і їх більше ніхто не бачив.McClintock 1985, p. 100

За даними Amnesty International та національних правозахисних організацій, таких як «Комітет родичів зниклих безвісти», понад 15 000 цивільних противників сил безпеки були знайдені мертвими або «зниклими безвісти» між 1970 і 1973 роками Кілька тих, хто вижив після політичного ув'язнення силовики описали катування на зразок удушення гумовим «капюшоном», наповненим інсектицидом. Багато вбивств приписували таким групам, як «Ojo por Ojo» ("Око за око "), описане Держдепартаментом США як «переважно військове братство з часткою цивільної співпраці».NSA Electronic Archive Briefing Book #11, Document #12 Окрім осіб, яких називали диверсантами та політичними ворогами, сили безпеки також атакували звичайних злочинців під виглядом груп соціального очищення, таких як «Стерв'ятник-месник».

Міжнародна амністія згадала Гватемалу як одну з кількох країн, де діє надзвичайний стан прав людини, водночас посилаючись на «велику кількість зникнень громадян Гватемали» як на серйозну та постійну проблему у своєму щорічному звіті за 1972—1973 роки. Загалом між 1966 і 1973 роками було вбито або «зникли безвісти» 42 000 мирних жителів Гватемали

Етапи геноциду Репресії в Гватемала-Сіті та східних регіонах залишили повстанців без міцної цивільної бази підтримки та зменшили здатність повстанців організовувати та підтримувати партизанські сили. Проте народне невдоволення порушеннями прав людини та соціальною нерівністю в Гватемалі зберігалося. Повстанці не залишалися бездіяльними надовго, і нова партизанська організація, яка називала себе Партизанська армія бідних (EGP), увійшла в ліси Ікскана на північ від департаменту Кіче з південної Мексики в січні 1972 року, того самого року, коли полковник. Арана оголосив про завершення «стану облоги». Без відома розвідувальних служб Гватемали EGP закріпилася серед корінного населення кампесінос і діяла таємно протягом трьох років, провівши свою першу конференцію в 1974 році.

EGP здійснила свою першу акцію, вбивши землевласника Хосе Луїса Аренаса на території його ферми «La Perla» в суботу, 7 червня 1975 року. Перед його кабінетом стояло близько двох-трьох сотень селян-робітників, які отримували платню. Серед робітників ховалися четверо членів EGP, які знищили радіозв'язок ферми та стратили Аренаса. Після вбивства партизани розмовляли з фермерами мовою іксіль, повідомляючи їм, що вони були членами партизанської армії бідних і вбили «Тигра Іксана» через його ймовірні численні злочини проти членів громади. Потім нападники втекли в напрямку Чахула, а син Хосе Луїса Аренаса, який у той час перебував у Сан-Луїс-Ікскані, сховався на сусідній горі та чекав на прибуття літака, який доставив його прямо до міста Гватемала до президента. палац. Там він негайно повідомив про справу міністра оборони генерала Фернандо Ромео Лукаса Гарсіа. Ромео Лукас відповів: «Ви помиляєтеся, партизанів у цьому районі немає».

Незважаючи на заперечення генерала Ромео Лукаса, уряд відповів хвилею репресій проти тих, хто, як він вважав, складають цивільні механізми підтримки EGP. Уряд традиційно розглядав кооперативи як засіб підривної діяльності лівого крила. Через те, що кооперативи були в основному витягнуті на відкритому просторі, імена кооперативістів було відносно легко зіставити розвідувальним службам (G-2), щоб визначити цілі для подальшої програми винищення. Селяни, яких ідентифікували як належних до кооперативів, почали зникати або виявлятися мертвими в індійських громадах Ель Кіче, індивідуально та колективно. В одному випадку 7 липня 1975 року — через місяць після вбивства Аренаса — контингент армійських десантників у формі прибув на вертольотах UH-1H на ринкову площу Ікскана Гранде. Там вони схопили 30 чоловіків, які були членами кооперативу Xalbal, і вивезли їх гелікоптерами; всі згодом «зникли».Amnesty International 1976, p. 9 Вбивства та зникнення супроводжувалися тривожними листами, надісланим до кооперативів міста Гватемала одночасно від імені ескадрону смерті MANO правлячої партії MLN: «Ми знаємо про вашу ПРОКОМУНІСТИЧНУ позицію… Ми знаємо з досвіду, що всі трудові організації та кооперативи завжди потрапляють під владу комуністичних лідерів, які проникли в них. У нас є організація та сила, щоб запобігти цьому повторенню… Є ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ ПІДПИСАНИХ СЕЛЯНСЬКИХ МОГИЛ, ЩОБ СВІДЧИТИ…»З фотографії повідомлення, створеного та підписаного MANO в «La Tarde», липень 1975

Справа тридцяти чоловіків, захоплених 7 липня, а також сім інших випадків «зникнення» серед того самого кооперативу були названі в заяві під присягою генералу К'єллу Лаугеруду в листопаді 1975 року. Міністерство внутрішніх справ у відповідь заперечило, що «зниклі безвісти» були взяті урядом.McClintock 1985, p. 133 Загалом було підтверджено, що 60 лідерів кооперативів були вбиті або «зникли безвісти» в Іксані між червнем і груднем 1975 року. Ще 163 кооперативних і сільських лідерів було вбито ескадронами смерті між 1976 і 1978 роками. Вважаючи, що католицька церква становить основну частину соціальної бази EGP, режим також почав виділяти мішені серед катехитів. У період з листопада 1976 по грудень 1977 ескадрони смерті вбили 143 катехитів Католицької Акції «Єпархії Ель Кіче». Задокументовані випадки вбивств і насильницьких зникнень у цей час являють собою невелику частку справжньої кількості вбивств, вчинених урядовими силами, особливо в місцевих високогір'ях, оскільки про багато вбивств людей не повідомлялося.

Різанина в Панзосі У 1978 році репресії проти корінних сільськогосподарських кооперативів почали поширюватися з департаменту Кіче на інші території, які складають Північну поперечну смугу (FTN). У Панзосі корінні жителі Альта-Верапасу почали зазнавати порушень прав людини, що супроводжувалося їх виселенням із землі фермерами та місцевою владою, які підтримували економічні інтереси компанії Izabal Mining Operations Company (EXMIBAL) і Transmetales.The human rights abuses were committed by the military and paramilitary security forces which frequently employed brutal tactics against the peasantry. Other threats which peasant proprietors faced at that time were mining projects and the exploration of oil: Exxon, Shenandoah, Hispanoil and Getty Oil all had exploration contracts; additionally, two megaprojects needed to be territorially expanded during that era: the Northern Transversal Strip and the Chixoy Hydroelectric Plant.