Роберт Лефевр (; 13 жовтня 1911 — 13 травня 1986) — американський бізнесмен-лібертаріанець, радіоведучий і головний теоретик автархізму.
Життєпис Роберт Лефевр народився 13 жовтня 1911 року на фермі поблизу Гудінга, Айдахо. Скоро після народження його батьки переїжджають до Міннеаполіса, Міннесота. Його батьки розлучились, коли йому було 9 років. В 12 років він почав працювати розносником газет. В 1929 році Роберт закінчив школу та почав працювати, спочатку помічником в продуктовій лавці, потім — в аптеці.
Потім Лефевр переїжджає до Ферфілду, Айова, де навчається на режисерських курсах компанії Universal Producing Company. Закінчивши навчання, він два рази поставив п'єсу «Капрал Іґан» у Восау, Вісконсин, та у Сок-Сентрі, Міннесота. Після цього він повернувся до Міннеаполісу та почав працювати комірником в компанії Linde Air Products. Згодом він стає режисером церковних драматичних постановок в місцевій церкві. В 1931 році Лефевр вступив до Гемлінського університету, в якому навчався один рік. Того ж року він одружується із своєю дівчиною Пеґґі. В 1932 році в Лефевра народжується син Роберт-молодший. В цей період Лефевр переїжджає до Де-Мойну, Айова, де починає працювати продавцем картин в компанії свого батька Occidental Portrait Company. Продаючи картини, Роберт із родиною переїжджав з міста до міста.
Згодом Лефеври переїхали до Лос-Анджелеса, де Роберт впродовж п'яти місяців працював в театральній трупі Hart Players. Лефевр називав цей період одним із найщасливіших у його житті. Потім він починає працювати у рекламному відділі видання Times, згодом — актором в радіоп'єсах та продавцем кави. Не змігши знайти стабільне джерело доходу в Лос-Анджелесі, Лефевр повертається до Міннеаполісу, де його чекала дружина, яка повернулась до міста раніше.
В Міннеаполісі Лефевр починає працювати радіоведучим на місцевій радіостанції, а також в місцевому театрі. В той же час він починає цікавитись теософією, відвідує зустрічі в Теософському Товаристві Міннеаполіса. Його колега, який зацікавив його теософією, запропонував йому ознайомитись із роботами Олени Блаватської. В своїй автобіографії Лефевр розповів, як одного разу, коли він був у студії радіостанції, він був вражений присутністю Великого Я Єсмь, який спілкувався з ним особисто. Так Лефевр став послідовником руху «Я Єсмь», який базується на положенні про Божу присутність в людині та вчення якого ґрунтується на текстах так званих Вознесених Владик, які вважаються людьми, які жили в послідовності реінкарнацій у фізичних тілах або космічних істотах. Він був відповідальним за відкриття читальних залів «Я Єсмь» в Сент-Полі та Міннеаполісі, і зрештою приєднався до персоналу Баллардів, засновників руху, на випробувальній основі в жовтні 1939 року.
Лефевр залишався послідовником руху приблизно з 1936 по 1940 рік. У 1940 році він і Перл Діль написали 199-сторінкову книгу про свій досвід у русі «Я Єсмь» — Американська доля" (). У 1940 році суд присяжних Лос-Анджелеса звинуватив Едну Баллард, одну із засновників руху, та її сина Дональда у шахрайстві. У першому обвинувальному акті також були названі двадцять чотири інші лідери «Я Єсмь»; у додатковому обвинувальному акті Лефевр фігурував обвинуваченим. Однак, незабаром обвинувачення проти нього та кількох інших членів руху були зняті на вимогу уряду.
Під час Другої світової війни Лефевр служив в армії і був з почестями звільнений у запас у 1945 році в чині капітана. Поки Лефевр був на службі, його дружина Пеґґі розлучилась з ним. Він одружився із дівчиною на ім'я Лой. Після звільнення з армії Роберт та Лой оселились у Сан-Франциско, де Лефевр починає займатись бізнесом у сфері нерухомості. Однак бізнес був не дуже успішним, і Лефевр зіткнувся із фінансовими труднощами. Йому вдалося обміняти його активи на будівлю Falcon Lair, збудовану відомим американським актором Рудольфом Валентино. Крім того, Лефевр разом із Лой вирушив у лекційний тур по країні «у паломництві за мир у всьому світі». Їхній тур був профінансований організацією Falcon Lair Foundation, некомерційною організацією, яка зосереджувалась на релігії, філософії та урядуванні, штаб-квартирою якої була будівля Falcon Lair в Беверлі-Гіллз, Каліфорнія.
Для підготовки виступів в підтримку миру та свободи, Лефевр починає читати багато книжок про комунізм, американську історію, філософію. Він також читає книгу Роуз Вайлдер Лейн «Відкриття свободи» (), яка надзвичайно його вразила. Так, в Лефевра формуються спочатку консервативні, а потім лібертаріанські погляди. Він починає брати активну участь в просуванні своїх ідей.
У 1950 році Лефевр невдало балотувався до Конгресу на республіканських праймериз, а потім пішов працювати в антипрофспілкову організацію Комітет найманих працівників (). Приблизно через рік кінопродюсери, Стенлі Крамер і Дор Шарі, подали до суду на Комітет за пікетування та нібито наклеп на їхні фільми як прокомуністичні. Лефевр фігурував як один із відповідачів, але справу було припинено через розпуск Комітету.
Більшу частину 1951—1953 років Лефевр працював у Флориді як на радіо, так і на телевізійних станціях. В 1954 він стає віце-президентом Національної Економічної Ради (), директором Конгресу свободи (), директором Комітету Дня США (), мета якого полягала в тому, щоб зменшити значення відзначення 23 жовтня як Дня Організації Об'єднаних Націй, і радником організації Гаррі Еверінгема We the People. Комітет Дня США потрапив у заголовки газет у 1954 році коли Лефевр жорстко критикував Посібник для дівчат-скаутів через те, що в ньому занадто багато посилань на ООН. Скаути поступились, повідомивши, що до посібника було внесено понад сорок змін — приблизно половина з яких була зумовлена критикою Лефевра.
В тому ж році Лефевр переїжджає до Колорадо-Спрінгс, Колорадо, де стає автором передових статей у лібертаріанському виданні Colorado Springs Gazette-Telegraph, одного з видань лібертаріанського спрямування, що належали видавцю Реймонду Хойлесу. В 1956 році він заснував Школу свободи в Колорадо.Rothbard, Murray Newton (2007). The Betrayal of the American Right [Зрада американських правих] (англійською). Ludwig von Mises Institute. ISBN 9781610165013. Школа пропонувала інтенсивну двотижневу програму лекцій з економіки (з лібертаріанського погляду) та філософії. Перший випускний клас складався лише з чотирьох студентів, але вже в 1968 році, коли школа закривалась, через цю програми пройшли сотні випускників. Серед запрошених лекторів школи були Леонард Рід, Френк Ходоров, Роуз Вайлдер Лейн, Ганс Зенгольц, Рой Чайлдз та Флойд Гарпер.Doherty, Brian (2008). LeFevre, Robert (1911—1986) [Лефевр, Роберт (1911—1986)]. У Hamowy, Ronald. The Encyclopedia of Libertarianism [Енциклопедія лібертаріанства] (англійською). SAGE. с. 287—288. ISBN 9781412965804.
В середині 1960-х Лефевр почав втілювати план з перетворення Школи Свободи на установу, що видає ступінь по закінченню 4-річного навчання, Рампарт-Коледж (). Взимку 1963—1964 рр. Лефевр організував зимово-весняну подію, Фронтистерію (в перекладі з грецької слово «фронтістерія» означає «місце для розміркувань»), у Колорадо, щоб прокласти шлях до перетворення Школи Свободи на Рампарт-Коледж. На Фронтистерію зібрались деякі з провідних молодих лібертаріанців країни. Одним із клієнтів Школи Свободи була компанія Роджера Міллікена, відомого бізнесмена та текстильного магната. Від замовляв уроки в Школі Свободи для менеджерів середньої ланки в своїй компанії. З 1965 по 1968 Лефевр також редагував науковий журнал Rampant Journal of Individualist Thought. Наприкінці 1960-х років Лефевр і Школа Свободи переїхали до Санта-Ани, Каліфорнія. Він змінив назву школи на Рампарт-Коледж і змінив її фокус на лекції, курси домашнього навчання та семінари, орієнтовані переважно на керівників підприємств. В рамках проекту перетворення Лефевр також найняв англійського економіста Вільяма Гарольда Хатта очолювати кафедру економіки та історика Джеймса Мартіна — кафедру історії. Однак, конфлікт між Гатом та Мартіном, а також масштабний потоп та селевий потік не дали цим планам здійснитись, і в 1968 році він змушений був закрити Рампарт-Коледж. Потім він викладав більш урізану серію лекцій під егідою Інституту Рампарт в Санта-Ані, Каліфорнія до 1975 року.
Після звільнення з Рампарт-Коледжу Лефевр продовжував проводити семінари на замовлення Роджера Міллікена. З 1974 Лефевр видавав журнал, названий його ім'ям, LeFevre Journal, який являв собою «жваве представлення точки зору однієї людини». Журнал не продавався, а надавався тим, хто присвятив своє життя ідеям людської свободи.A Word to Our Readers (1976). Libertarian Review. 5(6) Журнал видавався до 1978 року.
В 1980 році він зробив спробу відновити Інститут Рампарт. Лефевр продовжував читати лекції з філософії лібертаріанства до своєї смерті в 1986 році. Роберт Лефевр помер від емфіземи в мотелі у Флегстаффі, Аризона, 13 травня 1986 року, коли вони з дружиною повертались з Південної Кароліни до Санта-Ани.
Особисте життя Перша дружина: Пеґґі Тепп.«A Freedom Philosopher: Robert LeFevre, 1911—1986.» The Voluntaryist (July, 1986).
Друга дружина: Лой.
Діти: сини Роберт-молодший та Девід (від Пеґґі); син Том (від Лой).
Праці Лефевра Протягом свого життя Лефевр опублікував низку книг, інформаційних бюлетенів і брошур, присвячених політиці, урядуванню, економіці та його лібертаріанській філософії. На додаток до своїх лібертаріанських творів, наприкінці свого життя, Лефевр писав художні твори, але, очевидно, йому не вдалося їх опублікувати.
Книги та брошури
«Анархія» (; 1951). «Природа людини та її уряду» (; 1959). «Цей хліб — мій» (; 1960). «Конституційний уряд у Радянському Союзі» (; 1962). «Обмежений уряд — надія чи ілюзія?» (; 1963). «Роль приватної власності у вільному суспільстві» (; 1963). «Анархія проти автархії» (; 1965). «Гроші» (; 1965). «Філософія власності» (; 1966). «Справедливість» (; 1972). «Підніми її ніжно» (; 1976). «Чи захищає державний захист?» (; 1978). «Хороший уряд: надія чи ілюзія?» (; 1978). «Лібертаріанець» (; 1978). «Основи свободи» (; 1988) — видана посмертно. «Спосіб бути вільним: автобіографія Роберта Лефевра» у двох томах (; 1999) — видана посмертно.
Вибрані статті
«Виклик георгістам» (; 1965) — в журналі Rampart Journal of Individualist Thought. «Професор Нельсон про уряд» (; 1972) — в журналі Personalist. «Як стати вчителем?» (; 1983) – в журналі The Voluntaryist.
Погляди Лефевра
Справедливість Лефевр визначає справедливість наступним чином: справедливість полягає в добровільному отриманні з рук іншого, хто добровільно надає, саме те, що він погодився надати. Він наводить приклад: якщо я погоджуюся продати бушель пшениці за 5 доларів, а інша сторона погоджується купити його за 5 доларів, коли я постачаю повний бушель пшениці й отримую від покупця 5 доларів, це справедливість.
Труднощі зі справедливістю, на думку Лефевра, полягають у тому, що більшість із нас хоче більшого, ніж інші погодилися надати. Або ми хочемо надати менше, ніж ми погодилися надати, що є тим самим, висловленим по-іншому. Далі Лефевр пояснює, що, якщо хтось погоджується зробити роботу за 75 доларів, але в процесі роботи усвідомлює, що вона потребуватиме більше зусиль, ніж передбачалось, і починає вимагати за цю роботу 100 доларів — це вже несправедливість.
Лефевр пояснює далі: якщо хтось бере за свої послуги більше ніж інші, але його клієнти добровільно погоджуються платити суму, яка береться за такі послуги, це — справедливість. Якщо потім клієнт відмовляється платити добровільно узгоджену суму тому, що хтось надає послуги за меншу суму, це — несправедливість. Несправедливістю, з точки зору Лефевра, є порушення добровільної домовленості, а не кількість товарів чи послуг, що фігурують в обміні.
Справжній характер справедливої дії полягає в добровільному характері участі кожної особи в цій дії. Коли людину змушують прийняти рішення третьої сторони шляхом примусового (державного) втручання, це прийняття або є недостатнім, щоб досягти справедливості, або є надмірним для досягнення справедливості.
Право