Назранівське повстання (заворушення) сталося в Інгушетії у травні-червні 1858 року. Приводом для повстання послужила політика царської влади щодо насильницького укрупнення населених пунктів, позбавлення горян права носити холодну зброю тощо. Повстання було придушене, а керівників страчено або заслано на каторгу до Сибіру.
Історія Колоніальна політика царської влади викликала невдоволення на місцях. Населенню стало відомо про плани царизму щодо насильницького злиття малих населених пунктів у великі, заборону на носіння холодної зброї для місцевого населення та низку інших заборон і обмежень.
У травні 1858 року невдоволення населення вилилося у відкритий озброєний виступ, який очолили юнкер Чандир Арчаков, прапороносець Магомет Мазуров (Султигов) та Джагостуко Бехоєв. Повсталі, чисельність яких становила 5 тисяч осіб, зробили спробу штурму Назранівської фортеці, яка, однак, виявилася невдалою.
Як відповідь з Владикавказу були висунуті великі військові з'єднання, якими керував виконувач обов'язків начальника штабу військ лівого крила Кавказької лінії полковник Зотов. Війська прибули до Назрані 24 травня. Зотов наказав місцевим старшинам заспокоїти народ, проте старшини не контролювали ситуацію.
25 травня повсталими до Зотова було направлено делегацію у складі 16 осіб. Зотов захопив чотирьох осіб із їхнього числа як заручників і зажадав припинити заворушення. Дізнавшись про захоплення парламентарів, повсталі кинулися на штурм фортеці, але зазнали великих втрат і змушені були відступити.
У червні-липні 1858 року на допомогу повсталим двічі намагався прорватися Шаміль, але йому це не вдалося. Керівники повстання Чандир Арчаков, Магомед Мазуров, Джогаст Бехоєв, мулли Башир Ашієв (кумик) та Урусбі Мугаєв були засуджені до повішення. Бехоєву вдалося втекти, четверо інших були повішені 25 червня 1858 року. 32 особи було засуджено до 1000 ударів шпіцрутенами кожен, 30 — до каторжних робіт, п'ять — до безстрокових робіт на копальнях, 25 — до роботи на заводах протягом 8 років.
Хоча повстання завершилося трагічно для повсталих, воно врятувало їх від більш тяжких подій. Саме тоді у владних структурах обговорювався проект «Про збільшення російського населення Кавказі з переселенням звідти на Дон горян». Після повстання керівництвом Росії було зроблено висновок:
Примітки
Посилання