Ян Рулевський (; , Бидгощ) — польський профспілковий діяч і політик, один з лідерів руху Солідарність. У 1980—1981 роках — голова страйкового комітету та регіонального профцентру у Бидгощі. Представляв радикальне крило «Солідарності», орієнтоване на конфронтацію з владою, брав участь у силових конфліктах. За воєнного стану 1981—1983 років інтерновано, потім заарештовано, але звільнено за амністією. У Третій Речі Посполитій — депутат сейму та сенатор від Громадянської платформи. Соціальний ліберал, активний антикомуніст. Подібно до Леха Валенси, характеризується як «легенда Солідарності».

Ранні конфлікти з владою Народився у сім'ї муляра, наймолодший з трьох дітей. Закінчив інженерне училище у Бидгощі. У 1963—1965 роках навчався у варшавській Військово-технічній академії. Відрізнявся незалежним різким і прямолінійним характером. З ранньої юності виявляв відверту ворожість до урядущої компартії ПОРП і державного устрою ПНР.

Ян Рулевський відкрито висловлював антикомуністичні погляди, закликав бойкотувати вибори до сейму ПНР. У 1965 році виключено з академії за «антисоціалістичну пропаганду», відправлений на військову службу до дисциплінарного батальйону. Зробив спробу спробував нелегально перебратися до ФРН, 15 серпня 1965 року заарештовано на території ЧСР і депортований чехословацькою владою до Польщі. Постав перед судом Варшавського військового округу, у березні 1966 року засуджено до п'яти років позбавлення волі. Відбував ув'язнення в Щецині. Звільнений за амністією у липні 1969 року.

Працював у Бидгощі на велозаводі, металургійному комбінаті, конструктором парогазових установок. На велосипедному заводі Romet інженер Рулевський мав винахідницький патент, відзначався як раціоналізатор. У 1974—1980 роках голова профкому велозаводу.

Фундаменталіст «Солідарності»

На чолі незалежного профцентру У серпні 1980 року Ян Рулевський негайно приєднався до страйкового руху. За його ініціативою офіційна профорганізація велозаводу Romet підтримала вимоги гданських страйкарів. За антикомуністичний радикалізм своїх виступів 25 серпня 1980 року Рулевського заарештовано, але швидко звільнено на вимогу робітників . 28 серпня брав участь у створенні бидгощского Міжзаводського страйкового комітету (MKS)Załoga, dzisiaj strajkujemy!. 4 вересня обрано головою МКС; 5 липня — головою створеної на основі MKS Бидгощської регіональної організації профспілки Солідарність.

Ян Рулевський займав у «Солідарності» радикальну — «фундаменталістську» — позицію. Поряд з такими діячами, як Мар'ян Юрчик, Анджей Гвязда, Северин Яворський, Анджей Розплоховський, Рулевський був прихильником рішучої конфронтації з ПОРП. З усіх діячів «Солідарності» саме Рулевський зазнав найбільш жорсткої критики у радянській пресі як «кримінальний злочинець» і «профбос-неофашист»Ф.Кузнецов. Гибрид. «Литературная газета», ноябрь 1981.. На відміну від більшості лідерів ранньої «Солідарності», Ян Рулевський від початку виступав як непримиренний антикомуніст й однозначний противник реального соціалізму. При цьому він відкидав і демократичний соціалізм як «систему гальмування економічного розвитку». Не приховував своїх ліберальних переконань в економіці та політиці. Жорстко конфліктував з воєводським комітетом ПОРП, на чолі якого стояв перший секретар Генрик Беднарський.

Бидгощська організація ПОРП явно програвала протистояння з профцентром Рулевського. За період з серпня 1980 до грудня 1981 року воєводська парторганізація втратила до 10 % членського складу (значна більшість з них були заводські робітники). Серйозні конфлікти виникали, зокрема, через вимоги надати партійні й адміністративні будівлі під лікарні, поліклініки, школи та дитячі садки. У деяких випадках тиск «Солідарності» досягав результату, приміщення звільнялися під соціальні потреби. У місті Накло-над-Нотецен партійний секретар Адам Кнела та голова міської адміністрації Станіслав Граєк приязні до «Солідарності» вчинили так добровільно.

Бидгощська провокація та Всепольський страйк 19 березня 1981 року у воєводській раді Бидгоща готувалося питання про легалізацію незалежної профспілки селян Сільська Солідарність. Попередні переговори провадив Ян Рулевський. Бидгощський віцевоєвода Роман Бонк гарантував обговорення, а воєводський комендант міліції Юзеф Коздра гарантував безпеку представникам «Солідарності» та селянського страйкового комітету. Однак влада за прямою вказівкою центрального партійного керівництва та МВС запланувала та здійснила силову операцію проти опозиції.

Раптова відмова обговорювати цей пункт порядку денного зустріла різкий протест Рулевського. Міліція та наряд ЗОМО під командуванням майора Генрика Беднарека атакувала делегацію «Солідарності». Рулевський був головним об'єктом міліцейської атаки та зазнав побиттяBydgoski marzec 1981. Czas przełomu w dziejach NSZZ «Solidarność»" — Bydgoszcz, 19 marca 2004 r. . Бидгощські події викликали масове обурення, створили гостру політичну кризу та призвели до всепольського чотиригодинного попереджувального страйку 27 березня 1981 року. У страйку брали участь, за різними оцінками, від 13 до 17 мільйонів (більше, ніж перебувало у «Солідарності»), вона стала однією з найбільших в історії світового страйкового руху.

Після попереджувального страйку влада дала згоду легалізувати «Сільську Солідарність», визнала необ'єктивним висвітлення Бидгощських подій у партійно-державній пресі й обіцяла розслідувати міліцейське побиття. 17 квітня 1981 року Рулевський від імені Всепольської комісії «Солідарності» підписав відповідні угоди з урядом ПНР .

Інцидент 19 березня 1981 року надав Яну Рулевському не тільки всепольську, а й світову популярність. Громадський інтерес до Бидгощського березня та ролі Яна Рулевського у протистоянні зберігається у Польщі протягом десятиліть.

Кандидат у голови Бидгощська криза різко підвищила політичну значущість постаті Яна Рулевського. Він став уособленням протистояння та виступав у «Солідарності» як ідеолог і практик радикальної позиції. «Партійний бетон» ПОРПPrzemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019. і радянська пропагандаФ.Кузнецов. «Солидарность»? Нет — контрреволюция! «Литературная газета», ноябрь 1981. стали сприймати Рулевського як вкрай небезпечного супротивника, провідного лідера «екстремістів». Сам він своїми виступами постійно зміцнював цю репутацію. У липні 1981 року, перед IX надзвичайним з'їздом ПОРП, Рулевський пропонував оголосити страйк 14-го числа, у день відкриття партз'їзду. Ця ідея видалася настільки конфронтаційною, що навіть Владислав Фрасинюк висунув проєкт резолюції з її засудженням. Врегулювати внутрішній конфлікт насилу вдалося Каролю Модзелевському.

Рулевського звинувачували у «розв'язуванні антикомуністичного морального терору», у «захопленні вулиці», у плануванні створення бойових дружин. Згодом він пояснив, що мав на увазі лише охорону публічних заходів «Солідарності», проте партійна влада та міліцейське начальство приписували йому задуми фізичних розправ над комуністами та міліціонерами. Серед «аргументів» була, зокрема, проведена профспілкою історична реконструкція повстання Костюшка, учасники якої вийшли з вилами та косами. Водночас у Бидгощі робилися спроби створити регіональну структуру дружньої «Солідарності» незалежної профспілки працівників міліції.

На І з'їзді «Солідарності» (вересень-жовтень 1981 року) Ян Рулевський балотувався на посаду голови профспілки. Він виступав з програмою радикального протистояння комуністичній владі.

Рулевський наголосив також на проблематиці прав людини й економічної реформи. Він вимагав громадського контролю над виконанням Гельсінських угод, підписаних ПНР. В економічній сфері пропонував трудове акціонування підприємств, поширення власності працівників .

Однак більшість голосів на виборах голови отримав Лех Валенса, який посідав найбільш помірну позицію з усіх кандидатів. За Яна Рулевського проголосували 52 делегати (приблизно 6,6 %). За підсумками з'їзду Рулевський став членом керівного органу «Солідарності» — президії Всепольської комісії з восьми осіб.

Груднева позиція До осені 1981 року відносини між «фундаменталістським» крилом і головою «Солідарності» різко ускладнилися. Рулевський продовжував наполягати на загальному політичному страйку та відкритому мирному повстанні. Маси членів «Солідарності» вимагали активного виступу і Рулевський виступав виразником цих настроїв. Валенса ще намагався досягти угоди з керівництвом ПОРП.Я. Рулівський: Ти хочеш зробити подарунок голові ради міністрів у вигляді упокорених страйків?

Л. Валенса: Твою програму я давно знаю Захопити Гданськ, Гдиню, Сопот. Я цього не дозволю зробити. Нас тоді легко розігнати. Цього хочеш?

Ян Рулевський закликав формувати структури, здатні до оперативного перехоплення влади на момент зіткнення «Солідарності» з панівним режимом. 3 грудня 1981 року у Радомі зібралася президія Всепольської комісії. Рулевський запропонував висловити недовіру уряду Ярузельського. Хід наради таємно записувався апаратурою для прослуховування Службою безпеки ПНР (СБ) і був опублікований у пресі ПОРП. Проти Рулевського висунуто політичне звинувачення у планах силового захоплення влади. На засіданні Всепольської комісії у Гданську 11 грудня 1981 року Рулевський вніс нову пропозицію: ініціювати загальнонаціональний референдум про політичну систему та сформувати тимчасовий уряд до майбутніх вільних виборів.

Під час воєнного стану. Переслідування й амністія При запровадженні воєнного стану 13 грудня 1981 року Рулевського затримано у Сопоті агентами СБ, після чого інтерновано. На пленумі Бидгощського воєводського комітету ПОРП 7 січня 1982 року під головуванням секретаря Зенона Жмудзинського уповноважений Політбюро Єжи Шукала заявив: «Якби не воєнний стан, введений за п'ять хвилин до дванадцятої години, то не ми сиділи б у цій залі, а зовсім інші — й інша організація. Чи не товариш Жмудзиньський головував би за цим столом, а… ваш Ян, як його прізвище?.. І зовсім інший прапор висів би тут».

У спеціальних центрах ув'язнення під Варшавою залишався до припинення воєнного стану наприкінці 1982 року. У 1983 році заарештовано знову — у складі невеликої групи опозиційних активістів, які становили особливу небезпеку для влади. Виступав з протестами, тримав голодування, вимагав статусу політв'язня, різко заперечував проти утримання разом з карними злочинцями.

Планувалося проведення політичного процесу над «фундаменталістами Солідарності» та лідерами Комітету оборони робітників. Передбачалося, що перед судом постануть Ян Рулевський, Мар'ян Юрчик, Северин Яворський, Анджей Гвязда, Анджей Розплоховський, Яцек Куронь, Адам Міхнік, Кароль Модзелевський, Генрик Вуєць, Гжегож Палька. Проте від цього плану владі довелося відмовитись під загрозою масових протестів. Від пропозиції емігрувати опозиціонери також відмовилисяНакаряков В. Н. Диверсии против Польши. Советская Россия, 1985. Підпільна «Солідарність» випустила у 1984 році серію поштових марок з зображеннями політв'язнів, зокрема Яна Рулевського.

У серпні 1984 року Ян Рулевський, як й інші лідери профспілки, звільнено за амністією. Повернувся до Бидгоща, знову працював на Romet. Співпрацював з підпільними структурами «Солідарності». У червні 1985 року звільнено за організацію страйку. До 1989 року працював таксистом у Бидгощі.

Ян Рулевський товаришував з Єжи Попелушком, не раз зустрічався з ним, приймав у своєму будинку. Він був одним з останніх, хто бачив Попелушка живим, перед його трагічною загибеллю 19 жовтня 1984 року. Головного з вбивць Попелушка, капітана держбезпеки Пйотровського, Рулевський згодом характеризував як «не як фанатика, а як кар'єриста».

Стеження СБ за Яном Рулевським тривало багато років і припинилося лише 18 грудня 1989 року.

Політик у новій Польщі

Зміна системи