Філософський песимізм — це сімейство філософських поглядів, які приписують негативну цінність життю чи існуванню. Філософські песимісти зазвичай стверджують, що світ містить емпіричне переважання болю над задоволеннями, що існування є онтологічно чи метафізично несприятливим для живих істот, і що життя фундаментально безглузде або безцільне.For discussions around the views and arguments of philosophical pessimism see:

Однак їх реакція на цей стан дуже різноманітна і може бути життєствердною.

Філософський песимізм — це не єдиний послідовний рух, а скоріше нещільно пов'язана група мислителів зі схожими ідеями та подібністю один до одного. У книзі «Песимізм: історія та критика» Джеймс Саллі описує сутність філософського песимізму як «заперечення щастя або ствердження притаманної життю біди».Sully, James (1877). Pessimism: A History and a Criticism, p. 4. London: Henry S. King & Co. Хоча прихильники філософського песимізму рідко виступають за самогубство як вихід із скрутного становища людини, більшість з них виступають за прийняття антинаталізму, тобто відмови від продовження роду.For discussions of suicide and antinatalism in the context of philosophical pessimism see:

Визначення Слово песимізм походить від латинського pessimus, що означає «найгірший».

Філософи визначають свою позицію різними способами. Байрон Сіммонс пише: «[п]есимізм — це, приблизно, погляд, що життя не варте того, щоб його прожити». Фредерік Бейзер пише: «песимізм — це теза про те, що життя не варте того, щоб його прожити, що небуття краще, ніж бути, чи що бути гірше, ніж не бути». За словами Пола Прескотта, це думка, згідно якої «погане переважає над хорошим». За Крістофером Дженавей, Ольга Плюмахер "вказує, що філософський песимізм складається з двох положень: «Сума незадоволення переважує суму задоволення» і «Отже, небуття світу було б кращим за його існування».

Ігнасіо Л. Мойя визначає песимізм через чотири твердження:

Суть буття можна пізнати (повністю або частково). Через таку природу існування життя характеризується потребами, бажаннями та болем. Таким чином, страждання неминучі. Немає великих причин, космічного плану чи мети страждань. Неіснування краще за існування.

Принципи Є багато способів прийти до песимістичних поглядів та багато аргументів на підтримку цієї точки зору, але є кілька повторюваних тем.

Життя не варте того, щоб його прожити — один із найпоширеніших аргументів песимістів полягає в тому, що життя не варте того, щоб його прожити. Коротше кажучи, песимісти вважають існування загалом шкідливим для живих істот. Бути живим означає бути поставленим у скрутне становище.

Погане переважає над хорошим — як правило, погане перемагає добро. Це можна розуміти двояко. По-перше, можна стверджувати, що — незалежно від кількості благ і зла — страждання не можуть бути компенсовані добром. По-друге, можна стверджувати, що погане переважає над хорошим.

Неіснування краще за існування — оскільки існування погане, краще б його не було. Цей момент можна зрозуміти одним із двох наступних способів. По-перше, можна стверджувати, що для будь-якої окремої істоти було б краще, якби вона ніколи не існувала. По-друге, різні песимісти стверджували, що неіснування всього світу було б краще, ніж його існування.

Основні аргументи Тут коротко наведено найпоширеніші аргументи на користь філософського песимізму.

Життя містить некомпенсоване зло Одним з аргументів на користь негативного погляду на життя є визнання того, що зло безумовно неприйнятне. Хороший світ чи гарне життя неможливі зі злом у ньому. Цей напрямок думок ґрунтується на вислові Шопенгауера про те, що «хворе і зле у світі… навіть якщо вони стоять у найсправедливішому відношенні одне до одного, навіть якби вони були значно переважені добром, це все ж речі, які абсолютно ніколи не повинні існувати в будь-якому вигляді чи формі» у книзі «Світ як воля та уявлення» . Ідея тут полягає в тому, що ніяке добро ніколи не може стерти пережитого зла, тому що воно має іншу якість або важливість.

Цей аргумент можна розширити, детально проаналізувавши причини, чому блага не можуть компенсувати зло у світі. Байрон Сіммонс аналізує тезу, наведену Шопенгауером у книзі «Світ як воля та уявлення» :

Сіммонс стверджує, що благо може компенсувати зло лише тоді, коли воно а) трапляється з одним і тим самим суб'єктом і б) відбувається єдиночасно. Причина, чому добро повинно статися з одним і тим же суб'єктом, полягає в тому, що нещасний не може відчути щастя радісного, отже, це не впливає на нього. Причина, чому добро має статися єдиночасно, полягає в тому, що майбутня радість не діє назад у часі, тому вона не впливає на поточний стан стражденної людини.

Інтерпретація аргументу Шопенгауера Сіммонсом може бути викладена в такий силогізм:1. Життя варте того, щоб його прожити, коли воно не містить некомпенсованого зла.

2. Але життя містить деяке некомпенсоване зло. Висновок: тому життя не варте того, щоб його прожити.

Прагнення є стражданням: апріорний аргумент Шопенгауера Патрік Гассан захищає інтерпретацію апріорного аргументу Шопенгауера на користь песимізму. Відповідно до аргументу, неіснування є кращим за існування, оскільки страждання є фундаментальною ознакою досвіду.

Аргумент можна чітко представити так: P1. Страждання є фундаментальним аспектом досвіду.P2. Якщо страждання є фундаментальним аспектом досвіду, то баланс гедонічної цінності життя є негативним.

C1. Отже, баланс гедонічної цінності життя негативний. // Modus ponens з P1 і P2P4. Але, якщо баланс гедонічної цінності життя негативний, то неіснування краще існування.C2. Тому неіснування краще за існування. // Modus ponens з C1 і P4

Основою цього аргументу є визнання того, що розумні організми — тварини — є втіленими й заселяють певні ніші в навколишньому середовищі. Через це у них є певні потреби. Прагнення задовольнити потреби є сутністю всього органічного життя.

Наступні твердження підтверджують цей аргумент: Задоволення невловиме: організми весь час прагнуть до чогось іншого. Щоразу, коли вони задовольняють одне бажання, вони хочуть чогось іншого, і прагнення починається заново.

Щастя негативне: хоча потреби надходять до нас, здавалося б, самі собою, ми повинні докладати зусиль, щоб отримати радість. Крім того, задоволення — це лише насичення — або усунення — певного бажання. Отже, це лише негативний досвід, оскільки він тимчасово позбавляє нас прагнення чи потреби.

Прагнення є стражданням: поки прагнення не задоволене, воно переживається як страждання.

Нудьга є стражданням: відсутність об'єкта бажання переживається як дискомфортний стан.

Скінченність людського життя Хуліо Кабрера у своїй книзі «Дискомфорт і моральна перешкода» висуває аргумент про структурну безцінність людського життя.

Окремі (погані) події неможливо передбачити. Але життя людини має деякі структурні особливості, про які можна знати наперед. До них належать: а) люди починають «розкладатися», як тільки вони виникають, і їх життя може обірватися в будь-який момент.

b) спадний характер буття характеризується трьома незгодами: фізичним болем, знеохоченням і агресією з боку інших.c) люди повинні постійно створювати позитивні цінності, щоб захистити себе від а) і b).

Ці структурні особливості становлять «термінальність буття».

Аргумент структурного дискомфорту стверджує, що життя (має особливості (a)–(c)) тягне за собою дискомфорт, як фізичний, так і моральний. Крім того, аргумент стверджує, що таке життя є структурно безцінним. Позитивні цінності з'являються лише в житті, в постійній боротьбі з кінцевим, даним при народженні.

Дукха як ознака існування Постійна незадоволеність або туга — дуккха — є ознакою всього чуттєвого існування. Будь-яка жива істота бажає того, чого не має, уникає того, що їй не подобається, і відчуває втрату через те, що вона втратила. Усі ці типи прагнень (taṇhā) є джерелами страждань, і вони не є зовнішніми, а скоріше властивими пороками (такими як жадібність, хіть, заздрість, самопоблажливість) усіх живих істот. Крім того, оскільки в буддизмі однією з центральних концепцій є звільнення або нірвана, це підкреслює жалюгідний характер існування, оскільки не було б потреби докладати таких великих зусиль, щоб звільнитися від простого «не ідеального стану». Оскільки просвітлення є метою буддійських практик через Шляхетний Вісімковий Шлях, цінність самого життя з цієї точки зору виглядає сумнівною.

Розвиток песимістичної думки Песимістичні настрої можна знайти в усіх релігіях і в працях різних філософів. Основний розвиток традиції розпочався з праць німецького філософа Артура Шопенгауера.

Античні часи Одним із центральних пунктів буддизму, який виник у стародавній Індії, є твердження про те, що життя сповнене страждань і незадоволення. Це відоме як дуккха з Чотирьох благородних істин.

У Екклезіасті з авраамічних релігій, які виникли на Близькому Сході, автор нарікає на безглуздість людського життя, розглядає життя як гірше смерті та висловлює антинаталістичні настрої щодо появи на світ. Ці погляди посідають центральне місце в гностицизмі, релігійній течії, що походить від християнства, де тіло розглядається як «в'язниця» для душі, а світ як тип пекла.

Гегесій з Кірени, який жив у Стародавній Греції, стверджував, що тривале щастя не може бути реалізовано через постійні тілесні хвороби та неможливість досягнення всіх наших цілей.

Песимізм та інші філософські теми

Життя тварин