Джон Рендолф (2 червня 1773 р24 травня 1833), широко відомий як Джон Рендолф з Роанока, Roanoke refers to Roanoke Plantation in Charlotte County, Virginia, not to the city of the same name. — американський плантатор і політик із Вірджинії, працював у Палаті представників у різний час між 1799 і 1833 роками та Сенаті з 1825 до 1827 років. Він також був послом у Росії за президентства Ендрю Джексона в 1830 році. Після того, як він був прес-секретарем президента Томаса Джефферсона в Палаті представників, він розірвав відносини з президентом у 1805 році через те, що він вважав розмиванням традиційних принципів Джефферсона, а також передбачуваного поганого поводження під час імпічменту Семюеля Чейза, в якому брав участь Рендолф. на посаді головного прокурора. Після цього розколу Рендолф проголосив себе лідером «Старих республіканців» або «Терціум Квідів», крила Демократично-республіканської партіїVaron, Elizabeth R. Disunion! The coming of the American Civil War. University of North Carolina Press.2008, p. 36, яке хотіло обмежити роль федерального уряду. Зокрема, Рендолф пропагував Принципи 1998 року, які стверджували, що окремі штати можуть судити про конституційність законів і постанов центрального уряду та можуть відмовитися виконувати закони, які вважаються неконституційними.
Описаний як швидко мислячий оратор з неабиякою дотепністю, він був прихильником республіканізму і виступав за комерційне аграрне суспільство протягом усіх трьох десятиліть своєї роботи в Конгресі. Рендолф «привертав до себе велику увагу суворістю своїх інвектив, пікантністю своїх сарказмів, пронизливою інтонацією голосу і особливою виразною жестикуляцією». Консервативна позиція Рендолфа, що проявлялася в його аргументах проти боргів і за права землевласницької рабовласницької шляхти, пояснюється його зв'язками з родинним маєтком та елітарними цінностями його рідної Південної Вірджинії. Його віра у важливість землевласницького дворянства спонукала його виступати проти скасування права на спадщину та першородство: "Старі сім'ї Вірджинії будуть зв'язуватися з низькими людьми і потонуть у масі синів і дочок наглядачів". Рендолф рішуче виступав проти війни 1812 року та Міссурійського компромісу 1820 року; він брав активну участь у дебатах про тарифи, виробництво та валюту. Маючи неоднозначне ставлення до рабства, він був одним із засновників Американського колонізаційного товариства в 1816 році, щоб відправити вільних негрів до колонії в Африці. Водночас він вважав, що рабство було необхідністю у Вірджинії, кажучи: "Питання рабства, як його називають, є для нас питанням життя і смерті... Ви не знайдете в історії жодного випадку, коли дві різні раси займали б землю інакше, ніж у відносинах господаря і раба". Крім того, Рендолф залишався залежним від сотень рабів, які працювали на його тютюновій плантації. Однак у своєму заповіті він передбачив їхнє звільнення та переселення до вільного штату Огайо, виділивши гроші на купівлю землі та реманенту. Вони заснували Россвіль, який зараз є частиною міст Піка, Огайо та Рамлі, Огайо.
Його прихильники захоплювалися полум'яним характером Рендолфа, а освіта була однією з його пристрастей. З іншого боку, інші, особливо прихильники демократії з півночі, висміювали Рендолфа за його дивацтва, про які йтиметься нижче, як це робили багато вірджинців, включаючи Томаса Джефферсона. Він застосовував у передвиборчій агітації методи, які також були його хобі. Рендолф звертався безпосередньо до йоменів, використовуючи розважальне і просвітницьке красномовство, товариськість і спільність інтересів, особливо в сільському господарстві. Це призвело до стійкої прихильності виборців до нього. Його захист обмеженого уряду приваблює сучасних консерваторів, особливо Рассела Кірка, який написав впливову монографію про Рендолфа.
Ранні роки та освіта Рендолф народився в Коусоні (тепер Хоупвелл) у колонії Вірджинія, у родині багатого тютюнового плантатора Джона Рендолфа (1742-1775) та Френсіс Бленд (1744-1788). Його сім'ї, сім'я Рендолфів і сім'я Блендів, належать до видатних Перших родин Вірджинії і часто вступали в шлюб між собою. Його дідами були Річард Рендолф і Теодорік Бленд з Коусона, які були, відповідно, сином і онуком Вільяма Рендолфа і Мері Ішам з острова Тюрк. Він був троюрідним братом Річарда Бленда і Пейтона Рендолфа, двох стовпів Першого Континентального конгресу, племінником конгресмена Теодоріка Бленда і пасинком Томаса Тюдора Такера, зведеним братом Генрі Сент-Джорджа Такера-старшого і Натаніеля Беверлі Такера, а також троюрідним братом Томаса Джефферсона. Мати Джефферсона була донькою Ішама Рендолфа з Дангенеса.
Його батько помер у 1775 році, коли йому (наймолодшому з трьох братів і, зрештою, найдовше прожив) було два роки. Мати керувала сімейними плантаціями і чекала на новий шлюб до 1778 року, коли вийшла заміж за Сент-Джорджа Такера, сина відомого плантатора на Бермудських островах (куди він згодом відвіз своїх пасинків для відновлення здоров'я), який приїхав до Вірджинії вивчати право під керівництвом Джорджа Вайта у Вільямсбурзі, був прийнятий до адвокатури Вірджинії в 1774 році, здобув повагу у своїй професії (в тому числі викладав право в Коледжі Вільяма і Марії) і стане суддею, який згодом перетворився на Верховний суд Вірджинії у 1804 році. Його четвертим прадідом по материнській лінії був Річард Беннетт з Вірджинії, обраний губернатором колонії Вірджинія під час протекторату Кромвеля, пуританин, який у 1672 році був навернений до руху квакерів Джорджем Фоксом.
Проблеми зі здоров'ям Генетичне відхилення — можливо, синдром Клайнфельтера - залишила його на все життя безбородим і з сопрано до статевого дозрівання. Сучасна наука встановила, що латентний туберкульоз легень іноді може оселитися в статевих шляхах і викликати симптоми та незворотні пошкодження, які можуть перешкодити настанню статевої зрілості. Брат Рендолфа помер від туберкульозу, і схоже, що Рендолф захворів на туберкульоз в юності і так і не досяг статевої зрілості. Він остаточно помер від туберкульозу у віці 60 років, після того, як туберкульоз став відкритою формою. Він почав вживати опіум, щоб впоратися з сильним болем, спричиненим його довічною боротьбою з туберкульозом. Сучасники свідчать, що він був відважною і войовничою особистістю ще до початку будь-якої хвороби.
Освіта Спочатку навчаючись у приватних репетиторів, Рендолф відвідував приватну школу Уокера Морі. Після того, як одного з його братів покарали, брати Рендолф побили Морі і покинули школу-пансіон, не завершивши навчання. Вітчим відправив їх до коледжу Нью-Джерсі та Колумбійського коледжу в Нью-Йорку. Брати Рендолф нехтували навчанням і проводили багато часу в тавернах. Закінчивши навчання і залишившись без грошей, вони повернулися до Вірджинії. Пізніше Джон вивчав право у Філадельфії під керівництвом свого двоюрідного брата Едмунда Рендолфа, але ніколи не практикував. У 1792 році багатство і вплив його сім'ї допомогли йому вступити до Коледжу Вільяма і Мері у Вільямсбурзі, штат Вірджинія. Переконаний, що його вимова слів є єдино правильною, він образив однокурсника Роберта Б. за те, що той нібито неправильно вимовив слово. Рендолф відмовився вибачатися, і між ними зав'язалася дуель. Невдовзі Рендолф покинув Вільяма і Мері, закінчивши таким чином свою формальну освіту.
Політична кар'єра У незвично молодому віці 26 років Рендолф був обраний до Конгресу США шостого скликання. Кажуть, що молодий вигляд Рендолфа спонукав спікера Палати представників Теодора Седжвіка запитати Рендолфа, чи достатньо він дорослий, щоб мати право бути обраним, але відповідь Рендолфа - "Запитайте моїх виборців" - не спонукала Седжвіка продовжувати це питання. Рендолф був переобраний до шести наступних Конгресів США і працював з 1799 по 1813 рік. Незважаючи на те, що він часто критикував рабство, більшу частину своєї конгресової кар'єри він присвятив захисту рабства і класу заможних рабовласників Вірджинії. Рендолф також наполягав на тому, що скасування рабства було б гіршим як для поневолених чорних, так і для білих. Насправді, Рендолф возвеличував клас заможних рабовласників Вірджинії як законних правителів Вірджинії та Сполучених Штатів і з великою зневагою ставився до демократії та прихильників більш демократичного правління у Вірджинії та в Союзі.
Федераліст Вільям Пламер з Нью-Гемпшира писав у 1803 році про його вражаючу присутність:
Пан Рендолф заходить до парламенту в чоботях і шпорах, з батогом у руці, наслідуючи, як кажуть, членів британського парламенту. Він дуже невисокий на зріст, але звичайної статури. З невеликої відстані він не здається старшим за вас, але, підійшовши ближче, ви помічаєте його зморшки і сивину. Йому, здається, близько тридцяти. Він є нащадком по прямій лінії від знаменитої індіанської принцеси Почахонтас. Федералісти висміюють і зневажають його; але зневажений ворог часто виявляється небезпечним ворогом. Його таланти, безумовно, набагато вищі за посередність. Як популярний оратор, він не поступається жодному члену Палати представників. Я захоплююся його винахідливістю і промовами, але мені не подобається його політика.
Рендолф був головою Комітету шляхів і засобів у Сьомому - Дев'ятому Конгресах, виконуючи обов'язки лідера Демократично-республіканської партії. Після розриву в 1806 році зі своїм двоюрідним братом, президентом Томасом Джефферсоном, через те, що міжнародне сприйняття його злощасного Мобільного акту 1804 року він заснував Tertium quids, фракцію Демократично-республіканської партії, яка закликала до повернення до Принципів 1798 р. і відмовився від того, що вважав повзучим націоналізмом.Aggressive Nationalism: McCulloch v. Maryland and the Foundation of Federal Authority in the Young Republic, pp. 70-72A Companion to James Madison and James Monroe Тератіум Квідс Рендолфа вважав, що заможні рабовласники, як і вони самі, є законними правителями Вірджинії та Союзу, і що будь-який рух у бік більшої демократії підірве владу та авторитет рабовласницького класу Вірджинії.
Хоча він дуже захоплювався політичними ідеалами покоління часів Революційної війни, Рендолф, під впливом антифедералізму Півдня, висунув версію республіканізму, яка закликала традиційне патріархальне суспільство еліти Вірджинії, рабовласницького дворянства, зберегти соціальну стабільність з мінімальним втручанням уряду. Рендолф був одним з керівників Палати представників, які успішно провели процес імпічменту Джона Пікерінга, судді окружного суду штату Нью-Гемпшир, у січні 1804 року. Критики скаржилися, що він неправильно керував процесом, коли виконував ту ж саму роль під час невдалої спроби імпічменту Семюеля Чейза, асоційованого судді Верховного Суду США, того ж року.
Рендолф був головним прихильником імпічменту судді Чейзу.
У червні 1807 року Рендолф був старшиною Великого журі в Річмонді, яке розглядало звинувачення Аарона Берра та інших у державній зраді. Наприкінці розгляду він був розлючений на Томаса Джефферсона за підтримку генерала Джеймса Вілкінсона, головного обвинувача Берра. Він вважав Вілкінсона менш ніж поважною і чесною людиною.
Зазнавши поразки на переобранні в 1812 році через свою опозицію до війни 1812 року, Рендолф був обраний в 1814 і 1816 роках. Він пропустив термін, потім був переобраний і служив з 1819 року до своєї відставки в 1825 році. Під час Міссурійської кризи Рендолф виступив як відвертий захисник рабовласницького дворянства та критик демократії, хоча він неодноразово наполягав на своїй ненависті до рабства.
У 1823–1824 роках Джона Рендолфа попросили балотуватися на посаду кандидата від Демократичної республіканської партії на посаду президента США перед виборами президента США 1824 року. Він відхилив цю пропозицію.