Білл Вілсон

Вільям Гріффіт Вілсон (26 листопада 1895 — 24 січня 1971), також відомий як Білл Вілсон або Білл В. — був співзасновником Анонімних Алкоголіків (AA).

АА — це міжнародне братство взаємодопомоги, яка налічує близько двох мільйонів членів у всьому світі, які належать до груп, асоціацій, організацій, кооперативів і товариств алкоголіків, які допомагають іншим алкоголікам досягти та зберегти тверезість.«Alcoholics Anonymous» p. xix Дотримуючись дванадцятої традиції анонімності АА, Вілсон широко відомий як «Білл В.» або «Вексель». Щоб ідентифікувати один одного, члени АА іноді запитують інших, чи є вони «друзями Білла». Незважаючи на те, що це запитання може заплутати, оскільки «Білл» є загальноприйнятою ім'ям, воно надає засіб для встановлення загального досвіду членства в АА. Після смерті Вілсона в 1971 році та на тлі багатьох суперечок у братстві журналісти, які не усвідомлювали важливості збереження анонімності в організації, включили його повне ім'я до некрологів.

Тверезість Вільсона від алкоголю, яку він підтримував до самої смерті, почалася 11 грудня 1934 рокуPass it on pp. 120—121. У 1955 році Вілсон передав контроль над AA до опікунської ради. Вілсон помер у 1971 році від емфіземи легенів, ускладненої пневмонією внаслідок паління тютюну. У 1999 році Time включив його як «Білл В.: Цілитель» у список Time 100: Найважливіші люди століття.«Heroes & Icons of the 20th Century». Time. 153 (23) June 14, 1999. Retrieved July 20, 2012.

Раннє життя

Вілсон народився 26 листопада 1895 року в Іст-Дорсеті, штат Вермонт, у сім'ї Емілі (уродженої Гріффіт) і Гілмана Барроуза Вілсона. Він народився в будинку та місці бізнесу своїх батьків, у готелі та таверні Mount Aeolus. Його дід по батьковій лінії, Вільям К. Вілсон, також був алкоголіком. Під впливом проповіді мандрівного євангеліста за кілька тижнів до цього Вільям К. Вілсон піднявся на вершину гори Еол, отримав духовний досвід і ніколи більше не вживав алкоголю.

Обидва батьки Білла покинули його незабаром після того, як він і його сестра народилисяйого батько так і не повернувся з передбачуваного відрядження, а мати залишила Вермонт, щоб вивчати остеопатію. Білл і його сестра виховувалися бабусею і дідусем по материнській лінії Фейєтт і Еллою Гріффіт. У підлітковому віці Білл мало цікавився своїми академічними заняттями та був непокірним. Під час літніх канікул у середній школі він провів місяці, створюючи та вирізаючи бумеранг, щоб кидати його в птахів, єнотів та іншу місцеву дику природу. Після багатьох важких років у підлітковому віці Білл став капітаном шкільної футбольної команди та головним скрипалем у її оркестрі.«Pass It ON» pp. 32–34 Білл також зіткнувся з серйозним нападом депресії у віці сімнадцяти років після смерті його першого кохання, Берти Бемфорд, яка померла від ускладнень після операції.

Шлюб, робота і алкоголізм Вілсон познайомився зі своєю дружиною Лоїс Бернем влітку 1913 року під час плавання на Смарагдовому озері у Вермонті; через два роки пара заручилася. Він вступив до Норвічського університету, але депресія та панічні атаки змусили його залишити навчання під час другого семестру. Наступного року він повернувся, але невдовзі був відсторонений разом із групою студентів, залучених до дідівщини. Тому що ніхто не брав відповідальності і не встановлював винних, покарали весь клас.Raphael, p. 40.

Вторгнення Панчо Вільї в США в червні 1916 року призвело до того, що клас Вільсона був мобілізований до Національної гвардії Вермонта, і він був відновлений на службі. У наступному році він був призначений офіцером-артилеристом. Під час військових навчань у Массачусетсі місцеві жителі часто запрошували молодих офіцерів на обід, і Вілсон випив свій перший напій, келих пива, що майже не мало ефекту.Cheever, p. 73. Кілька тижнів потому під час іншої вечері Вілсон випив кілька коктейлів Bronx і відчув себе комфортно серед гостей і звільнився від своєї ніякової сором'язливості; «Я знайшов еліксир життя», — писав він. «Навіть того першого вечора я добряче напився, а через пару разів повністю втратив свідомість. Але оскільки всі сильно пили, це не вважалось чимось дивним.»Alcoholics Anonymous World Services, Inc. (1984), «Pass It On»: The Story of Bill Wilson and How the A.A. Message Reached the World, .

Вілсон одружився з Лоїс 24 січня 1918 року, незадовго до того, як він пішов служити в Першу світову війну 2-м лейтенантом берегової артилерії.Pass It On p. 54. Після військової служби Вілсон повернувся жити з дружиною в Нью-Йорк. Йому не вдалося закінчити юридичний факультет, тому що він був надто п'яний, щоб забрати свій диплом.Cheever, 2004, p. 91. Вілсон став біржовим спекулянтом і мав успіх, подорожуючи країною зі своєю дружиною, оцінюючи компанії для потенційних інвесторів. Під час цих поїздок у Лоїс була прихована мета: вона сподівалася, що подорож утримає Вілсона від пияцтва.Pass it on p. 59. Однак постійне пияцтво Вільсона унеможливило бізнес і зіпсувало його репутацію.

У 1933 році Вілсона чотири рази госпіталізували до лікарні Чарльза Б. Таунса для наркозалежності та алкоголізму в Нью-Йорку під наглядом Вільяма Дункана Сілкуорта. Теорія Сілкуорта полягала в тому, що алкоголізм — це питання як фізичного, так і психічного контролю: потяг, прояв фізичної алергії (фізична нездатність кинути пити, якщо людина почала) і одержимість розуму (випити першу чарку).«Alcoholics Anonymous» pp. xxiii–xxvi Вілсон отримав надію через твердження Сілкуорта, що алкоголізм — це захворювання, але навіть це знання не могло йому допомогти. Зрештою йому сказали, що він або помре від алкоголізму, або його доведеться назавжди ув'язнити через енцефалопатію Верніке (зазвичай відому як «вологий мозок»).

Духовна програма для одужання У листопаді 1934 року Вілсона відвідав старий товариш по чарці Еббі Течер. Вілсон був вражений, виявивши, що Течер був тверезим протягом кількох тижнів під керівництвом євангельської християнської Оксфордської групи.Pass it on p. 130. Вілсон трохи зацікавився групою, але невдовзі після візиту Течера його знову госпіталізували до міської лікарні для одужання від нападу алкоголю. Це було його четверте й останнє перебування в міській лікарні під наглядом Сілкуорта, і він демонстрував ознаки білої гарячки.Alcoholics Anonymous «The Big Book» 4th edition p. 13 Там Білл В. отримав духовний досвід «Біле світло» і кинув пити.Pittman, Bill "AA the Way it Began pp. 163—165 Раніше того ж вечора Течер відвідав його і спробував переконати його віддати себе на піклування християнського божества, яке звільнить його від алкоголю.«An Alcoholic's Savior: God, Belladonna or Both?». The New York Times, April 19, 2010. За словами Вілсона, лежачи в ліжку пригнічений і зневірений, він вигукнув: «Я зроблю все! Що завгодно! Якщо є Бог, нехай Він покаже себе!»Pass it on p. 121. Тоді він мав відчуття яскравого світла, відчуття екстазу та нового спокою. Він більше не пив до кінця свого життя. Вілсон описав свій досвід Сілкуорту, який сказав йому: «З тобою щось трапилося, чого я не розумію. Але вам краще триматися цього».Alcoholics Anonymous p. 14

Вілсон приєднався до Оксфордської групи і намагався допомогти іншим алкоголікам, але йому вдалося лише зберегти тверезість самому. Під час невдалої відрядження до Акрона, штат Огайо, Вілсон знову захотів випити, і він вирішив, що для того, щоб залишатися тверезим, йому потрібно допомогти іншому алкоголіку. Він зателефонував за телефонними номерами в церковному довіднику і зрештою домігся знайомства з Бобом Смітом, алкоголіком, членом Оксфордської групи. Вілсон пояснив теорію Сілкуорта про те, що алкоголіки страждають від фізичної алергії та психічної одержимості. Вілсон поділився, що єдиним способом, яким він міг залишатися тверезим, був духовний досвід. Сміт був знайомий з принципами Оксфордської групи і, почувши досвід Вілсона, «почав шукати духовні ліки від своєї хвороби з готовністю, якої він ніколи раніше не міг зібрати. Після короткого рецидиву він протверезів, щоб більше ніколи не пити аж до моменту своєї смерті в 1950 році».Big Book of Alcoholics Anonymous p. xvi Вілсон і Сміт почали працювати з іншими алкоголіками. Після того літа в Акроні Вілсон повернувся до Нью-Йорка, де почав успішно допомагати алкоголікам у тому, що вони називали «безіменним загоном п'яниць» у тамтешній Оксфордській групі.

У 1938 році, після того як близько 100 алкоголіків в Акроні та Нью-Йорку стали тверезими, братство вирішило просувати свою програму одужання шляхом публікації книги, для якої Вілсон був обраний основним автором. Книга отримала назву «Анонімні алкоголіки» і включала список рекомендованих заходів для духовного зростання, відомих як Дванадцять кроків. Сам рух отримав назву книги. Білл включив принципи дев'яти з Дванадцяти Традицій (набір духовних вказівок для забезпечення виживання окремих груп АА) у своїй передмові до оригінального видання; пізніше, традиції один, два і десять були чітко визначені, коли були опубліковані всі дванадцять тверджень. Конференція загального служіння АА 1955 року стала знаковою подією для Вілсона, на якій він передав керівництво організацією, що розвивалася, обраному правлінню.

У 1939 році Вілсон і Марті Манн відвідали ферму Хай Вотч у Кенті, Коннектикут. Далі вони заснували те, що зараз називається Центр відновлення High Watch, перший у світі центр лікування алкоголю та залежності, заснований на принципах Дванадцяти Кроків.

Політичні переконання Вілсон рішуче виступав за те, щоб групи АА не мали «найменшої реформи чи політичного вигляду». У 1946 році він писав: «Жодна група або члени АА ніколи не повинні висловлювати будь-яку думку щодо зовнішніх суперечливих питань, зокрема щодо політики, алкогольної реформи чи сектантської релігії, таким чином, щоб не залучати до цього АА. Групи Анонімних Алкоголіків не виступають ні проти кого. Стосовно таких питань вони не можуть висловлювати жодних поглядів». Переформуловане, це стало «Традицією 10» для AA.

Останні роки

Протягом останніх років свого життя Вілсон рідко відвідував збори АА, щоб уникнути прохання виступити як співзасновник, а не як алкоголік.Raphael 2000, p. 167. Будучи завзятим курцем, Вілсон врешті-решт страждав від емфіземи легенів, а пізніше й від пневмонії. Наприкінці 1960-х він продовжував палити, будучи залежним від кисневого балона.Cheever, 2004, pp. 245—247. У записках, написаних медсестрою Джеймсом Данненбергом, сказано, що Білл Вілсон чотири рази просив віскі (25 грудня 1970, 2 січня 1971, 8 січня 1971 і 14 січня 1971) в останній місяць життя, але він не пив алкоголю останні 36 років свого життя.

Передбачувана подружня невірність Френсіс Хартіган, біограф Білла Вілсона та особистий секретар Лоїс Вілсон у її останні роки, писав, що в середині 1950-х Білл почав п'ятнадцятирічний роман з Хелен Вінн, жінкою, яка була на 18 років молодшою за нього, і з якою він познайомився через АА. Хартіган також стверджує, що цим стосункам передували інші подружні зради. У 1963 році Вілсон домовився залишити 10 відсотків гонорару за свою книгу Хелен Вінн, а решту своїй дружині Лоїс.

Історик Ернест Курц скептично ставився до правдивості повідомлень про бабництво Вілсона. Він вирішив, що звіти стосуються однієї людини, Тома Пауерса, колишнього близького друга Вілсона, з яким він посварився в середині 1950-х років.Schaberg, William A. (2019) Writing the Big Book, p. 380n.

Архів у Степпінг Стоунз

Особисті листи між Вілсоном і Лоїс, які охоплювали період понад 60 років, зберігаються в архівах Степпінг Стоунз, їхнього колишнього будинку в Катоні, Нью-Йорк, і в архівах Офісу загального обслуговування АА у Нью-Йорку.

Альтернативні методи лікування та духовність