Сліпучий камуфляж (), також відомий як сліпучий розпис (), та razzle dazzle (у США) — вид військового корабельного камуфляжу, який широко використовувався під час Першої світової війни та меншою мірою під час Другої світової війни та в післявоєнний час. Авторство його розробки після розгляду суперечки було визнане за британським художником-маринистом Норманом Вілкінсоном, хоча на нього також претендував британський зоолог Джон Грем Керр, пропозиції якого були відхилені Британським адміралтейством. Камуфляж складався зі складних візерунків з геометричних фігур у різко контрастних кольорах, що перетинались між собою під несподіваними кутами.

На відміну від інших форм камуфляжу, метою сліпучого камуфляжу є не приховати об'єкт від виявлення супротивником (оскільки у відкритому морі без жодних тіней це майже неможливо), а ускладнити оцінку його форми, відстані, на якій він знаходиться, його курсу та швидкості. У 1919 році Норман Вілкінсон пояснював, що головним завданням сліпучого камуфляжа було ввести противника в оману щодо справжнього курсу корабля і таким чином змусити його зайняти невдалу вогневу позицію.

В 1917 році, під час Першої світової війни, сліпучий камуфляж був прийнятий на озброєння Британським адміралтейством, а згодом і Військовим флотом США. Малюнок сліпучого камуфляжа кожного корабля був унікальним, щоб утруднити ворогу швидко визначити клас корабля. Результатом цього стало те, що було випробувано безліч схем сліпучого камуфляжу і докази їх ефективності були, в кращому випадку, неоднозначними. Під час пошуку кораблів та ведення морського бою залучено стільки різноманітних факторів, що дуже важко коректно визначити, які з них зіграли ключову роль і чи була та чи інша форма камуфляжа ефективнішою. Під час обох світових війн проводилися також експерименти на літаках, які не мали успіху.

Сліпучий камуфляж привернув увагу художників, багато з яких були залучені до розробки шаблонів камуфляжів, а Пікассо, наприклад, стверджував, що насправді принципи сліпучого камуфляжу винайшли кубісти. Британський художник-модерніст Едвард Водсворт, який під час Першої світової війни керував розробкою маскування для більш ніж 2000 кораблів, після війни намалював серію полотен із зображеннями кораблів з сліпучим камуфляжем на основі своїх робіт воєнного часуMarter, Joan M. The Grove Encyclopedia of American Art, Oxford University Press, 2011, vol. 1, p. 401.Saunders, Nicholas J.; Cornish, Paul. (eds). Contested Objects: Material Memories of the Great War, Routledge, 2014. Jonathan Black: A few broad stripes': Perception, Deception, and the 'Dazzle Ship' phenomenon of the First World War", pp. 190—202.Newbolt, Sir Henry John Newbolt. Submarine and Anti-Submarine, Longmans, Green and Co, 1919. p. 46. «You look long and hard at this dazzle-ship. She doesn't give you any sensation of being dazzled; but she is, in some queer way, all wrong».Deer, Patrick. Culture in Camouflage: War, Empire, and Modern British Literature. Oxford University Press, 2009, p. 46.. Канадський художник Артур Лісмер також написав серію яскравих полотен із кораблями в «сліпучих» лівреях, які він спостерігав в порту Галіфакса в Канаді.

Історія розробки і суперечка про авторство На перший погляд, сліпучий камуфляж виглядає не дуже вдалою формою маскування, яка швидше привертає увагу до корабля, ніж приховує його. Але справа в тім, що ця форма камуфляжу була розроблена після того, як під час Першої світової війни флоти союзників не змогли розробити ефективні засоби маскування кораблів, що були б ефективними для будь-яких погодних умов, які швидко змінюються у відкритому морі,

Джон Грем Керр В 1914 році, після початку Першої світової війни британський зоолог Джон Грем Керр запропонував використовувати для британських військових кораблів деформаційний камуфляж, описавши основні принципи його дії у листі до Вінстона Черчилля. Він пояснював, що метою цього типу камуфляжа було не приховати корабель від виявлення, а ввести ворога в оману, порушуючи за допомогою камуфляжа контури корабля. Керр порівняв ефект деформаційного камуфляжа з ефектом, що створюється камуфляжними окрасками низки наземних тварин, таких як жираф, зебра та ягуар. На прикладі зебри Керр запропонував деформувати вертикальні контури надбудови та щогл кораблів неправильними білими смугами. Він вважав, що в такому випадку кораблі стануть менш помітними здалеку, що «суттєво ускладнять точне визначення відстані до них».

Однак у тому самому ж листі Керр водночас закликав до використання іншого виду камуфляжу — контрзатінення, при якому за допомогою фарби приховується природне, звичне для спостерігача самозатінення об'єкта. Зокрема, він запропонував пофарбувати корабельні гармати зверху в сірий колір, а знизу — білий, щоб гармати зникали на сірому тлі. Подібним чином Керр радив пофарбувати затінені (нижні) частини корабля в білий колір, а яскраво освітлені (верхні) частини — в сірий, з плавним переходом між кольорами, щоб форми та конструкції були менш помітними. Таким чином, Керр сподівався досягти як певної міри маскування, так і ступеня дезорієнтації ворога при використанні ним далекомірів.

Можливо через ці не дуже чіткі рекомендації та змішування в листах Керра цілей, що мають бути досягнуті завдяки використання камуфляжа, а можливо через загальний скептицизм Адміралтейства щодо «будь-якої теорії, заснованої на аналогії з тваринами», в липні 1915 року Адміралтейство повідомило, що провело «різноманітні випробування» і вирішило пофарбувати свої кораблі в однотонний сірий колір, а не приймати будь-які пропозицій Керра. Рішення було прийняло, і всі подальші листи Керра не призвели до жодних наслідків.

Ебботт Гендерсон Теєр

Американський художник Ебботт Гендерсон Теєр розробив теорію камуфляжу, засновану на контрзатіненні і деформаційному забарвленні, яку він опублікував у суперечливій книзі 1909 року «Маскувальне забарвлення в царстві тварин». Побачивши можливість застосувати свою теорію на практиці, в лютому 1915 року Теєр написав Черчіллю, пропонуючи маскувати підводні човни, затінюючи їх, як рибу, наприклад скумбрію, і пропонуючи фарбувати кораблі в білий колір, щоб зробити їх непомітними. Його ідеї були розглянуті Адміралтейством, але як і пропозиції Керра були відхилені, як «химерні методи фарбування кораблів …, що становлять академічний інтерес, але не мають практичної користі».Адміралтейство зазначило, що необхідний для ефективного маскування в морі камуфляж не може бути постійним і буде змінюватися в залежності від освітленості, мінливих кольорів моря та неба, часу доби та кута сонця. Теєр неодноразово докладав відчайдушних зусиль, щоб переконати владу, і в листопаді 1915 року поїхав до Англії, де презентував свою теорію по всій країні. Його тепло зустрів Керр у Глазго, і він був настільки захоплений цією демонстрацією підтримки, що не здійснивши зустрічі з військовим відомством, яке він мав намір залучити на свій бік, повернувся додому, продовжуючи писати неефективні листи британській та американській владі.

З 1 лютого 1917 Німеччина розпочала необмежену підводну війну на морі. Протягом лютого-квітня 1917 року німецькі підводні човни знищили більше 1000 торгових суден (приблизно по 10 суден на день), що змусило Адміралтейство терміново повернутись до питання застосування камуфляжу, який би заважав німецьким підводним човнам ефективно нападати на військові та торгові кораблі.

Норман Вілкінсон Художник-маринист і офіцер добровольчого резерву Королівського військово-морського флоту Норман Вілкінсон погоджувався з Керром, що метою корабельного камуфляжу було не приховування судна, а дезорієнтація супротивника, але не погоджувався з Керроом щодо конкретного типу дезорієнтації, яку мав викликати камуфляж. Вілкінсон вважав, що сліпучий камуфляж мав ускладнити ворогові оцінку типу, розміру, швидкості та курсу корабля, і тим самим змусити командирів ворожих кораблів зайняти помилкові або невдалі вогневі позиції. Запропонований ним сліпучий камуфляж заважав спостерігачеві визначити місцезнаходження корми та носа корабля і, відповідно, визначити, чи рухається судно до спостерігача чи від нього. Щоб ввести противника в оману щодо курсу корабля Вілкінсон пропонував використовувати «форми з максимально контрастних кольорів». Таким чином, у той час як сліпучий камуфляж в деяких умовах освітлення або на близьких відстанях може фактично покращити видимість корабляForbes, 2009. pp. 90–91, помітні візерунки руйнують обриси корпусу корабля (хоча, правда, не надбудовуForbes, 2009. p. 97), маскуючи правильний курс корабля та ускладнюючи влучення в нього торпедами чи артилерією.

Сліпучий камуфляж Вілкінсона був створений у відповідь на надзвичайну потребу в захисті транспортних кораблів від нападу німецьких підводних човнів та прийнятий на озброєння Адміралтейством, яке перед тим вже відхилило підхід Керра, підтверджений науковою теорією щодо використання відомих в природі методів камуфляжу — деформаційного забарвлення та контрзатінення. Цей підхід було відкинуто на користь ненаукового (за загальним визнанням) підходу Вілкінсона, який натомість мав важливі зв'язки та міг заручитись впливовою підтримкоюForbes, 2009. pp. 98–100. Пояснення принципів Керра були ясними, логічними та базувалися на багаторічному науковому досвіді, тоді як аргументація Вілкінсона була простою та надхненною, заснованою на суб'єктивному сприйнятті художника. Можливо, це рішення було також прийнято тому, що чиновники Адміралтейства почували себе комфортно з Вілкінсоном, на відміну від їхніх складних стосунків з упертим і педантичним КерромForbes, 2009. p. 92..

Після затвердженням Адміралтейством запропонованої ідеї, Вілкінсона призначили керівником підрозділу маскування, який наніс сліпучий камуфляж на велику кількість торгових суден. З серпня 1917 року в камуфляжні шаблони, що згодом отримали назву «сліпучий кмуфляж» було пофарбоване 4000 британських торгових суден, а також приблизно 400 військово-морських кораблів.

Після війни Адміралтейством було оголошено премію в 2000 фунтів стерлінгів за винахід сліпучого камуфляжа. Вілкінсон, так і Керр обидва подали свої заявки на авторство. Щоб визначити, хто має пріоритет у винаході, з 27 жовтня 1919 року декілька разів збирався спеціальний комітет Адміралтейства. Керра запитали, чи вважає він внесок Вілкінсона корисним для винайдення сліпучого камуфляжа. Керр ухилився від запитання, натякаючи, що ні, і сказав: «Я не стверджую, що винайшов принцип деформаційного забарвлення, цей принцип був, звичайно, винайдений природою». Він також погодився з тим, що ніде в своїх листах не говорив про те, що запропонований ним камуфляж мав «ускладнювати оцінку курсу закамуфльованого судна». Вілкінсон, в свою чергу, стверджував, що не знав про зоологічні теорії камуфляжу Керра і Теєра, визнаючи лише те, що чув про «стару ідею маскування» з римських часів.

У жовтні 1920 року Адміралтейство повідомило Керру, що він не вважається винахідником сліпучого камуфляжа. У 1922 році Вілкінсон отримав 2000 фунтів стерлінгів за свій винахід.

Перша світова війна

Британський королівський флот